Листоноша Хмільницького відділення «Укрпошти» упродовж п’яти місяців забирав гроші, які мав доставляти інваліду війни, а потім ще чотири місяці не приносив пенсію літньому чоловікові. Загалом йдеться про понад 31,6 тисячі гривень. Суд визнав чоловіка винним та призначив йому п’ять років позбавлення волі, але від відбування покарання звільнив з випробуванням.
Леонід Степанюк працював листоношею другого класу Хмільницького відділення поштового зв’язку з 1 березня 2020 року. Точкою його базування було відділення на площі Перемоги. Він мав договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, тобто відповідав за передані йому матеріальні та грошові цінності.
У лютому 2023 року, за встановленими судом обставинами, листоноша почав привласнювати гроші, які Пенсійний фонд нараховував як пільгові виплати інваліду війни.
16 лютого він отримав для доставки 3385,59 гривні, але адресатові їх не передав. Так само вчинив 13 березня — ще з 3385,59 гривні. 11 травня сума становила 1916,74 гривні, 12 червня — 447,89 гривні, а 13 липня — 560,69 гривні.
Загалом інвалід війни недоотримав 9696,46 гривні. На цьому, як встановив суд, листоноша не зупинився.
7 квітня 2023 року він отримав у відділенні для доставки іншому клієнту 5485,40 гривні пенсії. За матеріалами вироку, замість передачі грошей пенсіонеру Степанюк привласнив їх.
Те саме повторилося 7 травня, 7 червня та 7 липня. Щомісяця сума була однаковою — 5485,40 гривень.
За чотири місяці пенсіонер недоотримав 21 941,60 гривень.
Таким чином, за двома епізодами загальна встановлена судом шкода склала 31 638,06 гривні.
У суді Степанюк провину визнав повністю. Він підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та пояснив, що справді привласнював гроші, які мав передавати потерпілим, після чого розпоряджався ними на власний розсуд.
Чоловік заявив, що щиро розкаюється та частково відшкодував завдану шкоду. Однак документальних підтверджень цього — квитанцій, розписок чи інших доказів — суду не надали.
Потерпілі на засідання не прийшли. Вони письмово попросили розглянути справу без їхньої участі, а питання щодо покарання залишили на розсуд суду.
Оскільки обвинувачений визнав провину та не оспорював фактичних обставин, суд застосував передбачений Кримінальним процесуальним кодексом порядок розгляду, за якого не досліджував усі докази щодо обставин, які сторони не заперечували.
Дії Степанюка суд кваліфікував за ч. 4 ст. 191 КК України — як привласнення ввіреного майна в умовах воєнного стану, а в частині епізодів із пенсією — повторно.
Суд окремо зазначив, що Степанюк не був службовою особою. Він працював матеріально відповідальним працівником юридичної особи приватного права.
Призначаючи покарання, суд врахував, що чоловік раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліку у психіатра та нарколога. Пом’якшувальними обставинами суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обтяжуючою обставиною стало те, що кримінальне правопорушення було вчинене щодо людини похилого віку.
Досудова доповідь органу пробації визначила середній рівень небезпеки та середній ризик повторного кримінального правопорушення. На думку суду, це свідчило про можливість виправлення Степанюка без ізоляції від суспільства.
Тому 30 вересня Хмільницький міськрайонний суд визнав його винним і призначив 5 років позбавлення волі. Крім того, протягом трьох років після набрання вироком законної сили йому заборонено обіймати посади, пов’язані з обліком, збереженням та розпорядженням грошовими коштами.
Але до в’язниці листоноша не потрапить, якщо виконає умови випробування.
Суд звільнив його від відбування п’ятирічного строку з трирічним іспитовим строком. Протягом цього часу Степанюк має періодично з’являтися до органу пробації, повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.
Щодо грошей, які не отримали потерпілі, остаточного рішення про їх стягнення у межах цієї кримінальної справи немає. Цивільний позов одного з потерпілих суд залишив без розгляду, а інший потерпілий позову не заявляв. Водночас суд прямо роз’яснив обом право звернутися з вимогами про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства.
Вирок поки що не є остаточним: його можна оскаржити до Вінницького апеляційного суду.
