Кашпіровський помер, а методи маніпулювання мільйонами вінницького терапевта стали зброєю Кремля
3 жовтня у Москві помер Анатолій Кашпіровський — психотерапевт, який наприкінці 1980-х збирав біля телевізорів мільйони радянських глядачів. Для Вінниці він був далеко не випадковою людиною: тут закінчив медінститут, чверть століття працював психіатром, тут залишилися родинні зв’язки, нерухомість і могила його доньки.
Але Кашпіровський цікавий не лише як персонаж минулої епохи. Його біографія дивним чином вмістила чи не всі її прикмети: крах СРСР, масову віру в телевізійні «зцілення», політичний популізм Жириновського та поступове перетворення телевізійної маніпуляції й імперської риторики на потужний інструмент російської державної пропаганди.
Те, що наприкінці 1980-х починалося з телевізійного екрану, згодом стало значно більшим за телевізійний сеанс. І саме тому історія Кашпіровського — це не лише історія одного психотерапевта, а й своєрідний зріз того, як росія пройшла шлях від телевізійного облудування мільйонів до державної пропаганди, імперської ідеології та агресії, що сьогодні становить загрозу Україні й усьому світу.
Про смерть 87-річного Кашпіровського першим повідомив його менеджер Сергій Рудих. Він підтвердив, що психотерапевт помер у лікарні вранці 3 жовтня. ТАСС назвав безпосередньою причиною смерті зупинку серця.
У липні 2026 року російські ЗМІ поширили інформацію про нібито екстрену операцію Кашпіровського після невдалого самолікування. За цими повідомленнями, у нього виявили злоякісне новоутворення, а до лікарні він звернувся лише після того, як домашні крапельниці з антибіотиками не дали результату. Представники Кашпіровського тоді оперативно спростовували ці повідомлення, заявляючи, що жодної операції не було.
Втім, останні місяці життя Кашпіровського були пов’язані не лише з хворобою, а й із несподіваною для його віку сімейною історією. У серпні 2025 року його третя дружина Гулізар Чалбашова народила доньку Еліну. На той момент Кашпіровському було 86 років. Про народження дитини родина публічно не повідомляла — відомо про це стало лише восени 2026 року, незадовго до смерті психотерапевта. За словами його директора, дитина була для подружжя довгоочікуваною, а сам Кашпіровський багато часу проводив із донькою.
Народився Кашпіровський 11 серпня 1939 року в селі Ставниця, нині Хмельницької області. У 1962-му закінчив Вінницький медичний інститут, після чого багато років працював у Вінницькій психіатричній лікарні.
Країна «з найкращою у світі освітою» чекала на диво з телевізора
Порівняння Кашпіровського з Григорієм Распутіним виникло не після його смерті. Ще західна преса писала про нього як про своєрідного «нового Распутіна». Аналогія, звичайно, умовна: один був містиком при царському дворі, інший — дипломованим лікарем-психотерапевтом.
Але історичний ритм справді схожий.
Распутін отримав надзвичайний вплив напередодні краху російської імперії. Кашпіровський — всесоюзну аудиторію наприкінці існування СРСР.
Радянська держава десятиліттями демонструвала культ науки, освіти й раціональності. А 1989 року центральне телебачення віддало вечірній ефір людині, яка проводила дистанційні «сеанси здоров’я».
У народній пам’яті до цієї телевізійної епохи часто додають і банки з водою, поставлені перед екраном. Але тут уже інший персонаж — Аллан Чумак, який обіцяв «заряджати» через телевізор воду, креми та різні предмети. Кашпіровський працював інакше — через навіювання та психотерапевтичний вплив.
Для біографії це суттєва різниця. Для характеристики самої епохи — майже ні. Країна, яку радянська пропаганда десятиліттями проголошувала чи не найосвіченішою у світі, масово сідала перед телевізорами, виконувала команди телевізійного психотерапевта і вірила, що з екрана можна впливати на людський організм.
Методи Кашпіровського критикували медики та науковці. Ефект його сеансів пояснювали передусім навіюванням і самонавіюванням, а не якимись особливими лікувальними властивостями телевізійного «сеансу».
Але наукові аргументи виявилися слабшими за силу телевізійного образу. Кашпіровський набув майже неймовірної популярності — настільки, що мільйони людей були готові довірити своє здоров’я людині по той бік екрана.
У «наукову еліту» України теж потрапив
Є в українській біографії Кашпіровського одна деталь, яка сьогодні читається особливо виразно.
Видавництво «Логос Україна» включило його до другого тому серії «Науковці України — еліта держави».
У виданні Кашпіровський представлений як «видатний лікар-психотерапевт», «засновник телепсихотерапії» та нового психолого-аналітичного напряму.
Біографічна довідка не шкодує гучних формулювань. У ній згадуються «унікальні результати» лікування, «матриця пам’яті норми», активація стовбурових клітин і навіть тяжкі захворювання, які нібито відступали під час його виступів.
Є там і промовиста примітка: текст підготували за узгодженням із самим Кашпіровським.
Тобто це презентаційна біографія, а не висновок Національної академії наук чи незалежна оцінка його методів. Саме «Логос Україна» називає видання іміджево-презентаційним.
Публічні закупівлі додають історії ще один штрих. У різні роки державні та комунальні установи платили видавництву за підготовку сторінок і примірників подібних серій. В одному з договорів редагування, макетування, верстка та коректура однієї сторінки для «Науковців України — еліти держави» коштували 16 тисяч гривень.
Так Кашпіровський і опинився серед «наукової еліти України» — принаймні на сторінках іміджевого видання. Іноді для цього достатньо не академічного визнання, а правильної обкладинки.
Після телевізора — до Жириновського
Телевізор зробив Кашпіровського широко відомим. Наступним кроком стало перетворення цієї популярності на політичний капітал.
У 1993 році ЛДПР Володимира Жириновського висунула Анатолія Кашпіровського кандидатом до російської Держдуми. Колишній герой телевізійних сеансів не просто пішов у політику — він став депутатом від партії Жириновського.
У цьому союзі було більше логіки, ніж могло здатися на перший погляд. Кашпіровський уже мав те, чого політики зазвичай намагалися домогтися роками, — впізнаваність і величезну аудиторію. Жириновський перетворював подібну масову популярність на політичне шоу. Тож шлях Кашпіровського від телевізійного екрану до парламентської трибуни виявився напрочуд коротким.
Саме ЛДПР стала для нього політичним входом у нову росію — з її вибуховою сумішшю популізму, націоналізму та агресивної імперської риторики. Партія будувала кампанії навколо харизматичного Жириновського, гучних заяв і демонстративно радикальної позиції. Кашпіровський, який до цього збирав мільйони глядачів біля телевізора, опинився в команді людини, яка так само вміла перетворювати публічну увагу на політичний ресурс.
Згодом ідея, з якою асоціювали Жириновського та російських ультранаціоналістів, вийшла далеко за межі ЛДПР. У 2022 році британський незалежний аналітичний центр RUSI, який досліджує питання безпеки й оборони, проаналізував, як ці погляди поступово почали звучати вже на найвищому рівні російської влади.
Зокрема, дослідники звернули увагу на тезу про те, що Україну «створив Ленін». Жириновський повторював її ще у грудні 2021 року. А вже за кілька тижнів схожу думку про походження України використав путін у промові напередодні повномасштабного військового вторгнення в Україну.
Це показує, як маргінальні радикальні тези, що роками звучали на політичному узбіччі, поступово стали офіційною мовою Кремля.
Кашпіровський опинився поруч із Жириновським ще на початку цього процесу — у той час, коли межа між політичним шоу та державною політикою в росії лише починала стиратися. І показово, що згодом він так і не відмежувався від цієї політичної традиції: не засудив російську агресію ані після анексії Криму у 2014 році, ані під час війни на Донбасі, ані після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році.
Уже під час розв’язаної путіним великої війни проти України Кашпіровського спробували повернути й до європейського публічного простору. Восени 2025 року в Польщі анонсували чотири його виступи — у Варшаві та Прушкові, формально пов’язані зі зйомками документального фільму для HBO Max. На тлі системних російських операцій впливу така поява неминуче викликала підозри у черговій спробі активізувати гібридну російську диверсійну діяльність у Європі.
Але цього разу кампанія натрапила на рішучий спротив. Проти виступів виступили польські медики, правозахисники, місцеві жителі та політики. Після розголосу спочатку скасував заходи варшавський театр Rampa, а потім — Центр культури і спорту у Прушкові. Тож спроба повернути старого телевізійного «цілителя» на польську сцену завершилася ще до першого сеансу.
У Вінниці про Кашпіровського залишилися не лише спогади
«Ми Вінничани» раніше згадували, що свого часу Кашпіровський пропонував Вінниці американських інвесторів для будівництва сміттєпереробного заводу. Йшлося про багаторічну проблему Стадницького полігону.
Але домовитися з міською владою не вдалося. Сам Кашпіровський в інших інтерв’ю також розповідав, що намагався просувати в Україні американські технології переробки відходів.
Після всесоюзної слави, російської політики та життя за кордоном зв’язок Анатолія Кашпіровського з Вінницею не обірвався.
У його вінницькій історії залишалися родина, нерухомість, смерть доньки і багаторічні судові суперечки.
Одна з цих суперечок кілька років розглядалася Солом’янським районним судом Києва.
Починалася ця історія з доньки Кашпіровського — Олени Колєсник. У жовтні 1988 року вона одружилася з Іваном Колєсником. Шлюб зареєстрували у Вінниці.
За роки спільного життя подружжя набуло чимало майна. Дві чотирикімнатні квартири, двоповерховий будинок із землею, ще одну земельну ділянку з господарською будівлею під магазин у селі Сосни тодішнього Літинського району.
Йшлося про чималі гроші.
Вартість окремих об’єктів, зазначена у матеріалах справи, становила від 240 тисяч до 3,36 мільйона гривень.
Серед спірного майна була й нерухомість у Вінниці.
Частину майнових питань Олена та її колишній чоловік намагалися вирішити вже в Канаді, де жив Іван Колєсник. За їхніми домовленостями, вінницька нерухомість мала перейти йому, а одна зі спірних квартир — Олені.
Але остаточно домовитися не вдалося. У 2018 році Олена померла. Після її смерті у справі з’явився її батько. Анатолій Кашпіровський заявив про себе як про спадкоємця доньки та продовжив судову суперечку з колишнім зятем. Фактично разом зі спадщиною він отримав і багаторічну майнову тяганину.
У вересні 2022 року суд відмовив у позові. Однією з проблем стало рішення канадського суду, на яке посилалася сторона Кашпіровського. В Україні його належним чином не визнали. Тому цього документа виявилося недостатньо, щоб підтвердити право на спірну квартиру.
Тут уже телевізійні «установки» не працювали. Суду потрібні були документи.
До речі, Олена Кашпіровська у 2018 році, за повідомленням вінницьких медіа, покінчила життя самогубством, вистрибнувши з вікна. Сам Кашпіровський смерть доньки підтверджував. Але публічно детально про обставини її загибелі не розповідав. В одному з інтерв’ю він говорив, що ця втрата стала для нього тяжким ударом. Також згадував свій приїзд до Вінниці на відкриття пам’ятника Олені на Центральному кладовищі, де її поховали поруч із родичами.
Ще один чоловік, який називав Кашпіровського батьком
В українських судах була й інша історія, пов’язана з Кашпіровським.
Олексій Фуштей — уродженець Києва, який жив у Чубинському на Бориспільщині. У 2020 році, коли йому було 29 років, він балотувався до місцевої ради. На той момент у документах ЦВК його вказували як безробітного.
Але ширшу увагу до нього привернула зовсім інша історія. У 2020 році Фуштей звернувся до Бориспільського міськрайонного суду. Він хотів через суд довести, що Анатолій Кашпіровський — його біологічний батько, і домогтися проведення ДНК-експертизи. Фуштей стверджував, що його мати Світлана наприкінці 1980-х працювала помічницею Кашпіровського і мала з ним стосунки. Сам Кашпіровський батьківство не визнавав.
І тут почалася вже не телевізійна, а звичайна судова історія. Бориспільський суд направив позов до росії, оскільки вважалося, що Кашпіровський живе саме там. Але згодом з’ясувалося, що на той момент він уже перебрався до США. Через це документи повернули в Україну.
Чи дійшла справа до ДНК-експертизи і чим остаточно завершилася суперечка про батьківство, у доступних відкритих матеріалах підтвердженого результату немає.
Кашпіровський помер. Але явище, одним із найяскравіших символів якого він став, нікуди не зникло.
Тому біографія Кашпіровського — це не просто строкатий набір епізодів. Це своєрідний зріз епохи.
Кашпіровський не створив масову віру в телевізійні дива. Він став одним із її найяскравіших продуктів. А потім та сама технологія — просте гасло замість складної відповіді, телевізійна впевненість замість доказів, сильний вождь замість інституцій — перейшла з телевізійних екранів у політику.
І сьогодні в росії вона працює вже не як телевізійний сеанс, а як державна машина пропаганди.
Імперії шукають «чудотворців», коли стара система управління державою вже тріщить. Распутін був одним із символів останніх років російської імперії, Кашпіровський — останніх років СРСР. Але СРСР, схоже, тоді розпався не до кінця. Сьогодні ця недорозвалена імперія веде у центрі Європи кровопролитну війну. Кашпіровський помер. Сьогодні вони працюють уже не на телевізійному сеансі, а виправдовують людиноненависницьку суть кремлівського рейху.
