Суди на Вінниччині виносять і суворі вироки тим, хто намагається ухилитися від мобілізації, а також тим, хто прагне побудувати на цьому незаконний і вельми прибутковий бізнес. Стали відомі деталі двох показових кримінальних справ, які завершилися для обвинувачених реальними тюремними термінами, а самі судові процеси розкрили неабияку винахідливість фігурантів кримінальних справ.
У першому випадку перед Калинівським районним судом постав уродженець Львова, непрацюючий та неодружений чоловік із середньо-спеціальною освітою Євген Саєнко. Його аргументація відмови від військової служби здивувала навіть бувалих юристів. 11 вересня 2024 року Саєнко прибув до місцевого територіального центру комплектування для уточнення своїх облікових даних. Того ж дня він пройшов військово-лікарську комісію при Козятинській міській лікарні, лікарі якої визнали його повністю придатним до служби за станом здоров’я. Одразу після повернення до приміщення ТЦК посадовці спробували вручити йому бойову повістку — чоловік мав з’явитися 13 вересня на збірний пункт для подальшого відправлення до навчального центру військової частини. Однак Євген категорично відмовився брати документ.
На судовому засіданні обвинувачений не заперечував фактів проходження медкомісії та ухилення від призову, але пояснив свій вчинок вельми специфічними переконаннями. За його логікою, оскільки Україна передала свою зброю НАТО, то тепер саме Альянс повинен воювати замість нього та всіх інших українських громадян.
Суд поставився до таких геополітичних міркувань вкрай критично. У вироку суддя наголосив, що особисті переконання, якими б вони не були, не є юридичною підставою для звільнення від виконання конституційного обов’язку із захисту Батьківщини. Аби виключити будь-які сумніви, суд врахував висновок судово-психіатричної експертизи, яка підтвердила, що Саєнко абсолютно здоровий, на розлади психіки не страждає і повністю усвідомлював наслідки своїх дій. Відкинув суд і можливі проблеми зі здоров’ям в день відправки: керівництво лікарні офіційно підтвердило, що за медичною допомогою Євген не звертався. Прокурор вимагав для Саєнка чотири роки в’язниці, тоді як захист просив обмежитися роком умовно. Проте суд вирішив, що в умовах воєнного стану умовне покарання за такий злочин є неприпустимим, адже воно створює в суспільстві відчуття безкарності, та засудив Євгена Саєнка до трьох років реального позбавлення волі, взявши його під варту.
Не менш цікава, але значно більш меркантильна історія розгорнулася на півдні області, де суд виніс вирок учасниці схеми з фіктивним шлюбом.
Як повідомили у відділі комунікації поліції Вінницької області та у пресслужбі обласної прокуратури, 41-річна мешканка Жмеринського району, маючи першу групу інвалідності, вирішила заробити на своєму статусі. За 15 тисяч доларів США вона запропонувала чоловікові призовного віку укласти з нею фіктивний шлюб, аби той міг безперешкодно виїхати за межі України як її супроводжуючий. За даними правоохоронців, заради цього жінка розлучилася з попереднім чоловіком, офіційно одружилася з новим «обранцем», після чого подружжя вирушило до пункту пропуску на кордоні з Республікою Молдова. Саме там, після отримання від чоловіка обумовлених 15 тисяч доларів, фігурантку затримали. За організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон суд визнав жінку винною та призначив покарання у вигляді 7 років і 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Традиційно правоохоронці не назвали прізвища засудженої, але за інформацією «Ми Вінничани», йдеться про уродженку села Юхимівка Емілію Кулик, жінку з неповною середньою освітою, яка сама виховує двох неповнолітніх дітей.
Як свідчать матеріали кримінальної справи, свій бізнес на фіктивних шлюбах вона намагалася поставити на потік, але перша спроба виявилася не зовсім вдалою. Ще у січні 2025 року Емілія за винагороду вийшла заміж за військовозобов’язаного чоловіка. Пара оформила паспорти і планувала виїхати за кордон, але план провалився на митниці: новоспеченого чоловіка не випустили з країни, оскільки він мав відкрите виконавче провадження за несплату аліментів. Втім, клієнт все одно залишився у виграші, адже завдяки шлюбу з жінкою, яка має першу групу інвалідності, він оформив собі відстрочку від мобілізації. За це він щомісяця виплачував Емілії своєрідну «ренту» у розмірі 15 тисяч гривень.
Зрозумівши, що схема загалом працює, навесні 2025 року Кулик почала шукати нового, юридично «чистого» клієнта, вже за 15 тисяч доларів. Вона звернулася до знайомого з проханням підшукати охочого, але той одразу пішов до поліції. Відтоді жінка опинилася під щільним наглядом правоохоронців, а роль її нового клієнта зіграв чоловік, який співпрацював зі слідством. Під час негласних слідчих дій оперативники зафіксували, як Емілія діловито пояснювала «нареченому» всі нюанси: розповідала, які документи потрібні, інструктувала, як поводитися на кордоні, щоб прикордонники не запідозрили фіктивність шлюбу, і навіть вимагала тисячу доларів завдатку.
Остаточна реалізація плану відбулася 24 жовтня 2025 року. Цього дня Емілія, яка напередодні через суд розлучилася з попереднім чоловіком, розписалася з новим клієнтом у Шаргородському РАЦСі. Одразу звідти вони поїхали до ТЦК, де оформили чоловікові відстрочку від призову, а потім вирушили на автомобілі до Могилева-Подільського. Зупинившись неподалік міжнародного пункту пропуску, чоловік передав їй обумовлені 15 тисяч доларів. Емілія не знала, що всі 150 стодоларових купюр були імітаційними і спеціально підготовленими поліцією. Тієї ж миті її затримали.
Під час судового процесу Емілія Кулик свою вину категорично заперечувала. Вона стверджувала, що ніяких клієнтів не шукала, а стала жертвою провокації поліції, яка нібито сама підіслала їй чоловіків і вмовила на злочин. Однак суддя Могилів-Подільського суду, дослідивши матеріали справи, аудіо- та відеозаписи негласних слідчих дій, розцінив ці слова як спробу уникнути відповідальності. Записи чітко доводили, що Емілія діяла активно, добровільно роздавала вказівки та керувала процесом.
Враховуючи, що злочин був скоєний з корисливих мотивів під час воєнного стану, суд призначив жінці 7,5 років реального ув’язнення, конфіскував усе її майно, а також на 3 роки заборонив їй займатися будь-якою діяльністю, пов’язаною з наданням інформаційних чи посередницьких послуг у сфері туризму та переправлення осіб за кордон. У дохід держави також конфіскували і її мобільний телефон.
Наразі обидва вироки не набрали чинності і можуть бути оскаржені у апеляційному суді.
