У Вінниці впродовж 2026 року підпорядковане міській раді комунальне підприємство «Муніципальна варта» продовжувало звітувати про непримиренну боротьбу з містянами, які скидають рідкі відходи в обхід каналізації: складені протоколи, перевірки прибережних смуг, виявлені будинки із саморобними випусками стоків.
Водночас також підпорядковане міській раді комунальне підприємство «Вінницьке шляхове управління», яке обслуговує понад 300 зупинок громадського транспорту та є балансоутримувачем мереж дощової каналізації міста, миє ці зупинки концентрованим лужним засобом і, за власним визнанням, спрямовує використану воду просто на прилеглий тротуар — без її збору, локального очищення чи будь-якого зовнішнього контролю. При цьому про будь-які претензії «Муніципальної варти» до «Вінницького шляхового управління» з цього приводу нічого не відомо.
«Ми Вінничани» звернулися з інформаційними запитами до Державної екологічної інспекції, виконавчого комітету Вінницької міської ради та самого «Вінницького шляхового управління», щоб з’ясувати, чому за скидання рідких відходів на землю мешканцям загрожує відповідальність, тоді як аналогічні дії комунального підприємства під час миття зупинок залишаються поза увагою.
За даними комунального підприємства «Муніципальна варта», у першому півріччі 2026 року інспектори обстежили 116 водних об’єктів та їхні прибережні захисні смуги на території Вінницької міської територіальної громади. Під час перевірок виявляли засмічення, забруднення водойм, неналежне облаштування вигрібних ям та випадки потрапляння каналізаційних стоків у довкілля.
Загалом, за інформацією керівника «Муніципальної варти» Віталія Чигура, оприлюдненою на сайті Вінницької міської ради, під час перевірок забруднення водойм та прибережних смуг інспектори склали 232 протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 152 КУпАП — за порушення правил благоустрою. Ще 63 приписи видали з вимогою усунути виявлені порушення.
Матеріали цих адміністративних справ передали на розгляд адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради.
Окремо «Муніципальна варта» повідомляла про випадки, коли мешканці виводили каналізаційні труби у напрямку водних об’єктів. Один із них зафіксували у травні біля малої річки Дьогтянчик. Інспектори виявили водопроникну вигрібну яму, від якої мешканці проклали трубопровід для зливу відходів у напрямку водойми. На порушників склали адміністративний протокол, а незаконний трубопровід демонтували.
Ще один показовий випадок стався у березні у Вінницьких Хуторах. На вулиці Ярослава Мудрого інспектори зафіксували, як мешканка за допомогою електронасоса відкачувала рідкі відходи з вигрібної ями та зливала їх на територію власного подвір’я. За цим фактом на неї склали адміністративні протоколи за порушення правил благоустрою.
Адміністративні протоколи за порушення правил благоустрою складають за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
Для громадян ця стаття передбачає штраф від 20 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — від 340 до 1360 гривень. Для посадових осіб і громадян-підприємців розмір штрафу становить від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів — від 850 до 1700 гривень. Конкретний розмір стягнення визначають під час розгляду адміністративної справи.
Причому йдеться не лише про випадки, коли каналізаційні стоки потрапляють безпосередньо у водойму. Порушення правил благоустрою може стосуватися й значно меншого за масштабом забруднення — наприклад, коли рідкі відходи виливають на дорогу, тротуар або іншу територію загального користування. Тобто навіть умовне «відро, вилите на дорогу», за певних обставин може стати підставою для складання адміністративного протоколу.
Правила благоустрою Вінницької міської територіальної громади містять конкретні вимоги щодо поводження з рідкими відходами. Зокрема, вигрібні ями мають бути водонепроникними, а влаштування труб для скидання рідких відходів у навколишнє середовище не допускається. Рідкі побутові відходи мають вивозитися спеціалізованим транспортом до визначених місць їх приймання та очищення.
Отже, для складання протоколу за порушення правил благоустрою зовсім не обов’язково скидати значні обсяги відходів просто в річку. За конкретних обставин підставою для відповідальності може стати і неналежне поводження з рідкими відходами на території приватного домоволодіння, і їх потрапляння на дорогу, тротуар чи іншу територію загального користування.
Тільки про претензії «Муніципальної варти» до комунального підприємства «Вінницьке шляхове управління» у зв’язку з подібними діями нічого не відомо.
«Вінницьке шляхове управління» регулярно публікувало на своїх сторінках у соцмережах фото- та відеозвіти про миття зупинок громадського транспорту концентрованими лужними засобами. На оприлюднених кадрах видно, як використану брудну воду після миття зливають просто на прилеглий тротуар або клумби.
Як повідомили у «Вінницькому шляховому управлінні», у березні 2026 року начальник підприємства Володимир Чорновол затвердив Інструкцію №1 з технології механізованого та ручного очищення павільйонів зупинок громадського транспорту концентрованим засобом KÄRCHER RM 806. Документ розробили заступник начальника Ігор Шеншин та інженер з охорони праці Григорій Осипчук.
Інструкція визначає порядок миття понад 300 зупинок, які обслуговує підприємство. Для цього використовують апарати високого тиску серії Kärcher HD/HDS із пінними насадками та поливомийні машини. Миття проводять орієнтовно один-два рази на місяць у весняно-літній період — у вечірні або ранкові години, коли пасажиропотік найменший.
Засіб RM 806 — лужний концентрат із рівнем pH 13,3 у нерозведеному вигляді. Використовувати його безпосередньо, без розведення, Інструкція забороняє. Для пінних насадок апаратів високого тиску розчин готують у співвідношенні 1:3 — 250 мл концентрату на 750 мл води для літрового пінокомплекту. Кінцеве дозування на інжекторі апарата встановлюють на рівні 0,2–0,5%.
Для ручного нанесення помповими розпилювачами передбачена вища концентрація — 1–2%, тобто 100–200 мл концентрату на 10 літрів води залежно від ступеня забруднення. Оптимальна температура води, згідно з Інструкцією, — від 1 до 80 °C. При цьому тепла вода, як зазначено в документі, посилює розщеплення жирів.
Сам процес миття розписаний у шість етапів. Спочатку зупинку огороджують сигнальними конусами, очищають урни від сміття, а зі стін павільйону скребками знімають скотч і паперові оголошення.
Далі на скляні панелі, металевий каркас, лавки та урни наносять активовану піну RM 806 — знизу догори, паралельними горизонтальними доріжками, що перекривають одна одну. За формулюванням Інструкції, це має запобігати утворенню брудних плям. Піні дають подіяти 1–2 хвилини, не допускаючи її повного висихання на поверхнях, особливо під прямим сонячним промінням.
Місця із сильним забрудненням — нижні частини конструкцій, лавки та урни — додатково труть щітками середньої жорсткості або швабрами з мікрофіброю. Після цього піну змивають апаратом високого тиску чистою водою. Причому, якщо під час нанесення рухаються знизу догори, то змивання проводять зверху донизу — щоб вимити залишки хімічного засобу з пазів і стиків конструкції.
Насамкінець зі скляних поверхонь ручними гумовими скребками прибирають залишки води. Бруд і залишки піни з підлоги — тротуарної плитки чи асфальту — змивають, як буквально зазначено в Інструкції, «у напрямку прибордюрної зони».
А ось що відбувається з використаною мийною водою після цього, Інструкція фактично не визначає. У відповіді на інформаційний запит «Вінницьке шляхове управління» прямо зазначило: «Окремі заходи щодо збору, уловлювання або локального очищення використаної мийної води Інструкцією не передбачені».
Тобто, спеціального дозволу на водокористування для миючих засобів підприємство не оформлювало. Воду для миття завозять автоцистерною, набираючи її із системи централізованого водопостачання та власної шахтної криниці на території підприємства. У «Вінницькому шляховому управлінні» вважають, що за таких умов спеціальне водокористування взагалі не виникає.
Договору з власником мереж дощової, або зливової, каналізації на скидання стоків також немає. Причина, яку називає підприємство, проста: власником і балансоутримувачем цих мереж є воно саме.
Таким чином, «Вінницьке шляхове управління» одночасно є і підприємством, яке під час миття зупинок скидає використану воду на прилеглу територію, і балансоутримувачем мереж дощової каналізації, куди ця вода зрештою може потрапляти.
Сам засіб RM 806 підприємство придбало у травні 2026 року за прямим договором з ТОВ «Керхер» (Київська область, Фастівський район, село Гатне) — офіційним постачальником продукції під торговою маркою Kärcher в Україні.
Специфікація №1 до договору деталізує закупівлю: один засіб RM 110 10K за 2415,83 гривні та п’ять 10-літрових каністр RM 806 по 1165,83 гривні кожна. Загальна вартість без ПДВ становила 8244,98 гривні, ПДВ — 1649 гривень, разом із ПДВ — 9893,98 гривні. Постачання мало відбутися на умовах DDP протягом п’яти робочих днів із дати підписання специфікації.
Закупівлю провели без використання електронної системи Prozorro. За поясненням підприємства, її вартість не досягала встановленого законодавством порогу для обов’язкового застосування системи, тому окремого ідентифікатора закупівлі в Prozorro немає.
Є ще одна деталь. У відповіді на інформаційний запит підприємство визнало: «станом на дату надання відповіді у 2026 році підприємством не ведеться окремий облік фактичних видатків саме на виконання робіт із миття зупинок громадського транспорту».
При цьому у 2025 році механізованого миття зупинок взагалі не проводили — їх очищали вручну, без використання RM 806. Відтак за наданими підприємством документами неможливо встановити, скільком фактичним миттям відповідають придбані у травні п’ять 10-літрових каністр засобу та чи закуповувався RM 806 підприємством раніше.
Також «Вінницьке шляхове управління» надало копію висновку наукової санітарно-епідеміологічної експертизи на відповідність санітарному законодавству №2025/04/2818. Документ видала Державна установа «Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України» на засоби для чищення торгової марки Kärcher — RM 806 та RM 69 (FloorPro Industrial cleaner) виробництва німецької компанії «Alfred Kärcher SE & Co. KG». Висновок чинний протягом трьох років.
У документі визначені гранично допустимі концентрації діючих речовин у повітрі робочої зони: 2-(2-бутоксиетокси)етанолу — 10 мг/м³ (4 клас небезпеки), натрію гідроксиду — 0,5 мг/м³ (2 клас небезпеки). Для натрію гідроксиду також встановлено орієнтовно безпечний рівень міграції в атмосферне повітря населених місць — не більше 0,01 мг/м³.
Однак ці нормативи стосуються повітря робочої зони та приземного атмосферного повітря, а не використаної мийної води, яка після очищення зупинки стікає на тротуар, а звідти може потрапляти у ґрунт або зливову каналізацію. Саме це питання цікавило редакцію, однак наданий висновок його не регламентує.
У документі лише зазначено, що засіб «є безпечним для міського середовища за умови правильної утилізації стічних вод». Водночас не пояснюється, що саме в цьому випадку мається на увазі під «правильною утилізацією» і хто має її забезпечувати.
При цьому виробник класифікує RM 806 як засіб, що може спричинити пошкодження шкіри та очей (H314). Тому чинна у «Вінницькому шляховому управлінні» Інструкція №1 з його застосування зобов’язує працівників під час миття зупинок використовувати захисні окуляри або щитки для обличчя, а також взуття з протиковзкою підошвою.
Інструкція також визначає порядок дій у разі контакту із засобом. Якщо RM 806 потрапив на шкіру, необхідно негайно зняти забруднений одяг і промити уражену ділянку великою кількістю води. У разі потрапляння в очі — обережно промивати їх водою протягом кількох хвилин і негайно звернутися до лікаря.
У виконкомі Вінницької міської ради на запит щодо миття зупинок надали розгорнуту відповідь. З неї випливає, що Департамент комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради, який курує діяльність «Вінницького шляхового управління», жодного разу не погоджував ані технологію, ані загальний порядок чи регламент миття зупинок із застосуванням мийних засобів. За поясненням департаменту, він і не зобов’язаний цього робити: рішення щодо технології виконання робіт, які не потребують окремого погодження, належать до компетенції самого виконавця — у цьому випадку «Вінницького шляхового управління». Відповідно, департамент не затверджував і жодних технологічних карт, інструкцій чи стандартів, які регламентували б таку практику. Інструкцію №1 підприємство розробило та затвердило самостійно.
Перед запровадженням цієї технології також не проводилися оцінка впливу на довкілля, екологічний аналіз чи санітарно-гігієнічна оцінка можливого потрапляння компонентів мийних засобів до мереж дощової каналізації або поверхневих вод.
При цьому у виконкомі посилалися на Закон України «Про оцінку впливу на довкілля», відповідно до якого миття зупинок громадського транспорту із застосуванням мийних засобів не належить до видів планованої діяльності, для яких передбачена обов’язкова процедура оцінки впливу на довкілля.
Миття та утримання зупинок регулюють відповідним наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 2003 року та Правилами благоустрою Вінницької громади, затвердженими міськрадою у 2020 році. Але, як зазначили у виконкомі, ці документи визначають загальні вимоги до утримання зупинок і нічого окремого не говорять про те, що робити з використаною водою після миття.
Щодо можливого потрапляння такої води до водойм, то, за інформацією виконкому, локальні очисні споруди та піско-нафтовловлювачі, здатні перехоплювати забруднення перед потраплянням стоків до Південного Бугу чи інших водних об’єктів, у Вінниці облаштовані лише на Сабарівському шосе та вулиці Генерала Трейка. Піско-нафтовловлювачі є на вулицях міста, а їхнім балансоутримувачем також є «Вінницьке шляхове управління».
Тобто на більшості з понад 300 міських зупинок між місцем миття та подальшим шляхом руху використаної води немає локальних очисних споруд, які могли б її перехопити й очистити.
Упродовж 2025–2026 років до виконавчих органів міської ради, за їхньою інформацією, не надходило звернень від громадян, юридичних осіб, державних чи контролюючих органів щодо застосування підприємством мийних засобів або потрапляння використаної мийної води до дощової каналізації чи водних об’єктів.
Контроль за дотриманням «Вінницьким шляховим управлінням» природоохоронного законодавства під час таких робіт Департамент комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради також не здійснює. Причина, яку називають у міськраді, — «такі повноваження не належать до компетенції департаменту». Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, зазначені контрольні повноваження належать Державній екологічній інспекції.
При цьому департамент не звертався до Державної екологічної інспекції, Державного агентства водних ресурсів, Держпродспоживслужби чи інших компетентних органів за погодженнями, консультаціями або висновками щодо технології миття зупинок із використанням мийних засобів.
А Державна екологічна інспекція у Вінницькій області пояснила, чому фактичного зовнішнього контролю за такими роботами немає.
Через воєнну агресію росії та запроваджений в Україні воєнний стан планові перевірки дотримання природоохоронного законодавства суб’єктами господарювання не проводяться. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів від 13 березня 2022 року «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану».
Позапланову перевірку, за поясненням Інспекції, можна провести лише за рішенням Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та за наявності звернення громадянина, в якому обґрунтовано можливе порушення його прав чи законних інтересів, загрозу життю або здоров’ю, довкіллю чи безпеці держави.
Таких звернень щодо миття доріг і зупинок громадського транспорту у Вінниці до Інспекції не надходило.
«За період 2024–2026 років до Інспекції не надходили звернення громадян, юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо можливого забруднення навколишнього природного середовища внаслідок миття КП «Вінницьке шляхове управління» доріг, зупинок громадського транспорту із застосуванням мийних засобів та не проводився відбір проб вод у місцях виконання робіт», — зазначав Юрій Дубовий, керівник Державної екологічної інспекції у Вінницькій області
Таким чином, через відсутність відповідних звернень Інспекція не проводила перевірок комунального підприємства «Вінницьке шляхове управління» і не відбирала проб води безпосередньо у місцях виконання робіт.
Більше того, з відповіді випливає, що Інспекція не має інформації про те, який саме мийний засіб підприємство використовувало під час миття зупинок та інших об’єктів благоустрою. Так само відсутня будь-яка інформація про наявність у підприємства чинного дозволу на спеціальне водокористування чи інших дозвільних документів.
У Держекоінспекції також зазначали, що надання погоджень чи висновків не належить до її повноважень відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Вінницькій області. Тож навіть у разі звернення зацікавленого Департаменту міської ради чи самого комунального підприємства Інспекція не могла б видати офіційне погодження на проведення таких робіт.
Відповіді на інформаційний запит були надані ще Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області — до її реорганізації. Із 15 вересня 2026 року вінницька Держекоінспекція припинила здійснювати свої повноваження як окрема структура. У межах реорганізації Вінницьку та Хмельницьку області об’єднали в нову структуру — Державну екологічну інспекцію Подільського округу, головний офіс якої розташований у Хмельницькому.
Виходить замкнене коло, у якому кожна інституція формально має свої аргументи і формально права. Закон не вимагає екологічної оцінки для миття зупинок із використанням мийних засобів. Департамент комунального господарства та благоустрою не зобов’язаний і не має повноважень перевіряти технологію роботи підприємства — його функція зводиться до погодження штатного розпису та фінансового плану. Державна екологічна інспекція, яка теоретично має відповідні контрольні повноваження, не може провести перевірку без офіційного звернення, а воєнний стан фактично закриває шлях до планового контролю.
У результаті всі дороги ведуть до самого комунального підприємства. «Вінницьке шляхове управління» самостійно розробляє інструкцію, самостійно визначає дозування лужного концентрату класу небезпеки Н314, самостійно вирішує, куди спрямувати використану воду — «у напрямку прибордюрної зони», — і при цьому саме є балансоутримувачем мережі, до якої ця вода потрапляє. Жодна зовнішня інституція не перевіряла цей процес на жодному з етапів і навіть не вимагала надати його детальний опис.
На цьому тлі 232 протоколи, складені «Муніципальною вартою» лише за пів року проти мешканців, зокрема за фактично аналогічне порушення — потрапляння рідких відходів у довкілля поза каналізацією, — викликають цілком закономірне запитання: чи однаковий закон для всіх?
Мешканку Вінницьких Хуторів оштрафували за злив вмісту вигрібної ями на власному подвір’ї. Вона не мала затвердженої інструкції, погодженого регламенту дозування чи статусу балансоутримувача мережі, який дозволяв би спрямовувати стоки «у прибордюрну зону».
У комунального підприємства всі ці документи є. Але якщо відкинути формальності й подивитися на результат, він виглядає однаково: після миття утворюються стоки, які замість каналізації спрямовуються «у прибордюрну зону» і зрештою потрапляють у довкілля.
Саме тут виникає головне запитання: чи достатньо мати необхідні документи, щоб одна й та сама дія для комунального підприємства вважалася допустимою, а для мешканця — порушенням?
Бо, зрештою, справа не лише в документах. Якщо результат однаковий — стоки опиняються поза каналізацією, — то чи не залежить у Вінниці ставлення до такого порушення від того, хто саме тримає шланг?
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю громадської організації «Ліга Справедливості України», яка є засновником медіа «Ми Вінничани», і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу
