Два дні переговорів України, США та росії в Абу-Дабі. Гучні заяви про пошуки миру, дипломатичні реверанси, розмови про гарантії безпеки. А в сухому залишку — попередня домовленість про обмін полоненими, жодного перемир’я і чергова російська ракетно-дронова атака. Поки дипломати розмірковували про завершення війни, Москва продовжувала її вести.
Особливо промовисто виглядав виступ керівника російської делегації, помічника путіна Володимира Мединського. Після двох днів розмов про мир він фактично повторив старі територіальні претензії Кремля.
Мединський пообіцяв, що росія «так чи інакше» поверне кожну п’ядь землі, яку вважає своєю. Заявив, що російський прапор не повинен бути спущений там, де його вже підняли. І знову повторив імперську тезу про те, що територія, на яку ступив російський солдат, нібито належить росії. Отака миротворчість. Щоправда, українські землі росія записала до своїх володінь без згоди України, всупереч міжнародному праву та її міжнародно визнаним кордонам.
Але на цьому Мединський не зупинився. Він запропонував будувати новий європейський порядок за зразком Ялтинської та Потсдамської конференцій 1945 року, коли держави-переможниці нацистської Німеччини домовлялися про післявоєнний устрій Європи.
І тут виникає разюча історична паралель. Сучасна росія веде загарбницьку війну проти України, захоплює чужі території та намагається силою перекроїти державні кордони — так само, як свого часу діяла гітлерівська Німеччина. Однак представник Кремля чомусь приміряє на росію роль не агресора, а держави-переможниці, яка має право вирішувати долю інших народів.
Схоже, псевдоісторик Мединський випустив із уваги головне: у Ялті та Потсдамі долю повоєнної Європи вирішували держави, які перемогли нацистську Німеччину. А керівники Третього рейху, які розв’язали загарбницьку війну й прагнули перекроїти карту Європи, опинилися зовсім не за столом переможців. Тих із них, хто дожив до суду й постав перед Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі, судили за злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності. Історична паралель із нинішніми територіальними претензіями Кремля тут напрошується сама собою.
Тим не менше, Мединський ще й запевняв, що переговори в Абу-Дабі наблизили мир. Щоправда, його досягнення поставив у залежність від позицій України та США, а також від того, чи «схаменеться Європа». Виходить, росія продовжує війну й висуває територіальні вимоги, але відповідальність за відсутність миру намагається перекласти на інших.
Залишається лише зіставити ці слова з тим, що насправді відбулося в Абу-Дабі.
Керівник української делегації Рустем Умєров повідомив, що головним результатом зустрічей 10–11 листопада стала попередня домовленість про масштабний обмін полоненими.
Обговорювалися варіанти «1000 на 1000» або «1500 на 1500». Представник американської сторони Джаред Кушнер назвав майбутній обмін потенційно найбільшим за час повномасштабної війни.
Для українських родин це справді важлива перспектива. Повернення людей із російського полону не можна знецінювати навіть на тлі провалу інших переговорних питань.
Але є одна принципова деталь: остаточну кількість полонених, дату та механізм обміну ще не було публічно погоджено. Тобто навіть цей результат поки залишається домовленістю про майбутні дії.
Щодо припинення війни, підсумки ще скромніші.
Перемир’я немає. Домовленості про відведення російських військ немає. Узгоджених гарантій безпеки немає. Територіальні суперечності залишилися. Москва від своїх вимог не відмовилася.
Ще після першого дня зустрічей «Ми Вінничани» описували перебіг переговорів і невирішені питання. Другий день принципового прориву не приніс.
Натомість російські військові продовжували робити те, що робили й до переговорів, — атакувати українські міста.
11 листопада російський реактивний безпілотник ударив по ринку в Чорноморську Одеської області. Троє людей загинули, за уточненими повідомленнями, дев’ятеро отримали поранення. Серед постраждалих були й поліцейські, які прибули документувати наслідки атаки.
У Яготині на Київщині російський дрон влучив по території ліцею. В укритті на той момент перебувала 171 дитина разом із працівниками закладу. Згодом місто атакували знову. Повідомлялося про загиблого, поранених, пошкоджені дитсадки та житлові будинки.
У Полтаві російські безпілотники вдарили по приватному підприємству. Виникла пожежа, постраждали троє людей.
У Харкові удари спричинили руйнування та пожежі в кількох районах міста. Повідомлялося про п’ятьох постраждалих.
У Запоріжжі пошкоджено житлові будинки та інфраструктуру, були поранені.
На Житомирщині дрони били по енергетичній, транспортній і паливній інфраструктурі п’яти громад. Постраждали п’ятеро людей. У Бердичеві ввечері 11 листопада пошкоджено енергосистему, будинки та навчальний заклад.
І це лише частина географії російських ударів, які тривали паралельно з дипломатичними розмовами.
А наступної ночі, вже після завершення переговорів, росія влаштувала нову масштабну повітряну атаку.
За зведенням Повітряних сил ЗСУ, у ніч на 12 листопада російські війська застосували балістичні ракети «Іскандер-М»/KN-23/С-400, протикорабельні «Циркони» та 123 ударні безпілотники різних типів. Серед них — 73 реактивні «Шахеди».
Ракети запускали з Брянської, Воронезької та Курської областей росії. Дрони летіли з російської території, окупованих Донецька та Криму.
Станом на 08:00 українська протиповітряна оборона збила або подавила 89 безпілотників, серед яких 51 реактивний «Шахед», а також п’ять апаратів S8000 «Бандероль»/«Дань-Т».
Проте влучання зафіксували на 17 локаціях. Ще на 18 впали уламки збитих цілей. Частина ворожих дронів на момент оприлюднення зведення залишалася в повітрі.
Ось такий практичний супровід дипломатичних розмов про мир: ракети, десятки реактивних «Шахедів», нові влучання та українська ППО, яка знову мусила відбивати російську атаку.
Чи приурочив Кремль нову атаку до завершення переговорів — невідомо. Та й принципової різниці немає: росія била по Україні до зустрічей в Абу-Дабі і під час них.
Поки путінський базікало Мединський просторікував про мир на десятиліття й водночас погрожував захопленням українських земель, російська армія продовжувала обстрілювати українські міста. Якісь дипломати звітували про прогрес, хоча за два дні переговорів так і не спромоглися домовитися навіть про припинення вогню.
Єдиний відчутний результат — попередня домовленість про обмін полоненими. Якщо її виконають, це стане справді доброю новиною для сотень українських родин.
А щодо миру — після двох днів переговорів він так і залишився темою для розмов.
І поки Москва вимірює свої апетити «кожними п’ядями» чужої землі, українці змушені рахувати ракети, дрони, зруйновані будинки, поранених і загиблих.
Ось і весь поки що підсумок мирної дипломатії в Абу-Дабі.
Обговорення
Думки читачів сайту та наших соцмереж — разом.
Поки немає опублікованих коментарів. Долучайтеся до обговорення.