Верховна Рада, схоже, вирішила зіпсувати кадрову «ідилію» голови Вінницької обласної ради В’ячеслава Соколового. 26 жовтня депутати ухвалили законопроєкт про повернення конкурсів на публічну службу. Тобто знову пропонують обирати посадовців за професійними якостями та доброчесністю, а не просто призначати їх одним розчерком пера.
Щоправда, є нюанс: новий закон безпосередньо не запроваджує конкурси для всіх керівників комунальних підприємств та установ. Тому одноосібне кадрове «царювання» Соколового парламентським голосуванням автоматично не припиняється. Але привід згадати, як він розпоряджався цими повноваженнями під час війни, з’явився чудовий.
Нагадаємо, В’ячеслав Соколовий — колишній прокурор Вінницької області, який після завершення прокурорської кар’єри долучився до «Української стратегії Гройсмана». Тієї самої політичної сили, очільник якої запевняв виборців: «Ми знаємо, як керувати країною!».
Скориставшись обмеженнями та спрощеними процедурами воєнного часу, Вячеслав Соколовий з початку повномасштабної війни фактично зосередив у своїх руках право одноосібно призначати керівників комунальних підприємств, закладів та установ, підпорядкованих обласній раді. Без конкурсів, без відкритого змагання кандидатів — достатньо розпорядження голови облради. І все це під гучні заяви про «нульову толерантність до корупції».
Проте, як неодноразово зазначали «Ми Вінничани», під гучними гаслами керівні посади отримували люди, які вже мали судові рішення за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення. А окремі призначенці згодом ставали фігурантами кримінальних проваджень.
Згадаємо лише кілька особливо показових кадрових історій.
У січні 2025 року Соколовий поставив на чолі Вінницького обласного центру підготовки громадян до національного спротиву Ігоря Чорного. На той момент новопризначений керівник уже був обвинуваченим у справі про шахрайство. А вже за місяць його затримали за підозрою в організації схеми з підробленими висновками військово-лікарських комісій.
Здавалося б, такий кадровий досвід мав би навчити обережності. Але згодом Соколовий довірив керівництво тим самим центром Руслану Шевчуку — колишньому очільнику обласного управління ДСНС та ексдепутату від нині забороненої проросійської Партії регіонів. Утім, і з цим цінним «кадром» не склалося. У серпні 2025 року Шевчуку повідомили про підозри одразу у двох кримінальних провадженнях — щодо ймовірного використання підлеглих рятувальників на приватних будівництвах та розтрати бюджетних коштів.
Загалом за дев’ять місяців центр пережив справжню кадрову карусель. Двоє призначенців Соколового стали фігурантами кримінальних проваджень і, фігурально кажучи, із керівного крісла поїхали прямісінько у СІЗО.
У вересні 2024 року Соколовий доручив керувати Ладижинським психоневрологічним інтернатом Валерію Кузнєцову, який уже перебував у державному реєстрі осіб, що вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
А наступного місяця керівником Тиврівського будинку-інтернату став Віталій Донець — депутат облради від «Української стратегії Гройсмана». Він також значився у корупційному реєстрі через встановлене судом порушення антикорупційного законодавства.
Також показова історія і обласного центру естетичного виховання. Його директорка Ірина Федорчук понад два роки залишалася на посаді після судового рішення про корупційне правопорушення. Звільнив її Соколовий лише наприкінці листопада 2025 року — за власним бажанням.
Отак на практиці виглядає декларована «нульова толерантність до корупції».
Законодавство воєнного часу справді дозволяло спрощені кадрові призначення. Саме по собі призначення без конкурсу не означає порушення закону. Але воно не знімає запитань до доброчесності кандидатів і відповідальності того, хто їх призначав.
Тепер держава повертає відкриті конкурси на публічну службу. А на Вінниччині залишається актуальним запитання: за якими критеріями колишній прокурор і нинішній голова облради роздавав керівні посади людям із таким минулим?
Особливо з огляду на два гасла, які супроводжували його політичну та управлінську діяльність: «Ми знаємо, як керувати країною!» і «Нульова толерантність до корупції».
