На підпорядкованому Вінницькій міській раді комунальному підприємстві «Вінницяміськтеплоенерго» офіційно працює громадянка російської федерації Людмила Дідик, яка не має українського громадянства та не відмовилася від російського.
Ця інформація привернула увагу журналістів-розслідувачів проєкту Deputaty.in.ua, який підтримує ГО «Автомайдан Вінниччина», з огляду на статус підприємства. «Вінницяміськтеплоенерго» забезпечує теплопостачання міста та належить до об’єктів критичної інфраструктури.
Як зазначили автори журналістського розслідування, Дідик має чинний російський паспорт і російський ідентифікаційний код. Водночас вона вже близько шести років працює на підприємстві.
У керівництва «Вінницяміськтеплоенерго» не вбачають у цьому законних підстав для припинення трудових відносин. Генеральний директор підприємства Максим Білик пояснив, що під час працевлаштування жінку перевіряли у взаємодії з правоохоронними органами. За його словами, за час роботи не було виявлено ознак антиукраїнської позиції, приховування контактів із громадянами рф чи підтримки російської агресії. Серед інших аргументів керівник назвав те, що Дідик одружена з громадянином України та позитивно зарекомендувала себе в колективі.
Таким чином, питання у цьому випадку не стільки в особистих поглядах працівниці, скільки в тому, які вимоги законодавство встановлює до громадян держави-агресора, які працюють на об’єктах критичної інфраструктури.
Журналісти-розслідувачі наголосили, що відповідно до урядової постанови в редакції 2026 року централізоване теплопостачання належить до паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури. Великі теплоелектроцентралі та міські комунальні теплові мережі віднесені до об’єктів II категорії — життєво важливих об’єктів, порушення роботи яких може спричинити кризову ситуацію для великого обласного центру. Водночас держава посилює їхній фізичний та кіберзахист, а працівники таких підприємств можуть бути заброньовані від мобілізації.
Саме поєднання статусу підприємства та громадянства працівниці і породжує питання щодо потенційних безпекових ризиків. Наявність російського паспорта сама по собі не доводить, що людина становить загрозу або співпрацює з російськими спецслужбами. Водночас доступ працівників до інформації про роботу критичної інфраструктури під час війни об’єктивно потребує особливої уваги до кадрової та безпекової політики. Автори розслідування вважають, що такі обставини можуть створювати ризики інсайдерських загроз.
Для порівняння вони наводять приклад Латвії. З літа 2025 року там діють норми законодавства про національну безпеку, які забороняють громадянам росії та Білорусі працювати на об’єктах критичної інфраструктури. Надання такими особами послуг цим об’єктам також обмежене, а винятки можливі за індивідуальним дозволом органів державної безпеки.
Український випадок показує іншу ситуацію: якщо працівниця пройшла передбачені перевірки, а закон не встановлює прямої заборони на її працевлаштування, саме російське громадянство наразі не стало підставою для звільнення. Чи потребує законодавство додаткових обмежень для громадян держави-агресора, які працюють на об’єктах критичної інфраструктури, — це вже питання до державної політики у сфері національної безпеки.
Поки що у Вінниці маємо конкретний факт: громадянка рф працює на підприємстві, від стабільної роботи якого залежить теплопостачання міста, а керівництво не бачить законних підстав для припинення з нею трудових відносин.
