Російські фейки ще готують, а депутат від «ОПЗЖ» Аксельрод уже знайшов винних — вінницьких журналістів

У Вінниці попередили про можливу інформаційну атаку російських пропагандистів на міську раду. А депутат міськради Роман Аксельрод, обраний від нині забороненої «ОПЗЖ», несподівано виявив загрозу значно ближче — у медіа «Ми Вінничани». Схоже, російські діпфейки ще не встигли з’явитися, а депутат уже визначив, на кого нарікати.

Приводом для одкровень Аксельрода став допис у соцмережі директорки департаменту Вінницької міськради Наталі Конончук. Вона повідомила, що, за наявною у міськради інформацією, російські пропагандисти готують інформаційну атаку із застосуванням діпфейків та фальшивих повідомлень. Мерія закликала вінничан довіряти перевіреним джерелам і заявила про звернення до правоохоронців та профільних служб.

Аксельрод вирішив доповнити попередження власними спостереженнями:

«У нас своїх достатньо, які роблять теж саме. Різниця лише в тому що ті планують, а наші вже роблять. Ось наприклад», — написав депутат і прикріпив зображення з логотипом «Ми Вінничани».

Вийшло майже блискуче: міськрада попереджає про російську пропаганду, а колишній висуванець проросійської партії переводить розмову на українських журналістів. І все це — під закликом критично ставитися до інформації.

Що ж так зачепило депутата? Можна здогадатися.

30 жовтня на сторінках «Ми Вінничани» з’явилася публікація «День Аксельрода у Вінницькій мерії». У ній нагадали про політичний шлях Аксельрода через Партію регіонів та «ОПЗЖ» — проросійські політичні проєкти, пов’язані з просуванням кремлівського впливу в Україні. А ще, спираючись на офіційні рішення виконкому, розповіли, як депутат долучився до вузького кола міських «обраних»: до 70-річчя його нагородили медаллю і виписали щедру премію у сумі 32 467 гривень з бюджету громади. Майже стільки ж, скільки передбачили на премії дванадцятьом іншим ювілярам-ветеранам разом.

Це дало підстави порушити питання про привілейоване ставлення до наближених до влади осіб — те саме кумівство, або непотизм, ознаки якого проглядаються в подібній щедрості коштом громади.

Утім, схоже, у депутата своєрідне розуміння інформаційних загроз. Коли історію вигадують із нічого — це дійсно фейк. Коли журналісти зіставляють рішення виконкому, бюджетні суми та політичні біографії — це вже, вочевидь, щось значно небезпечніше. Особливо якщо цифри виходять не надто урочистими для ювіляра.

Залишається сподіватися, що в боротьбі з російськими дипфейками Вінницька міськрада не почне засекречувати власні рішення виконкому. Бо, судячи з реакції Аксельрода, найстрашніша інформаційна атака для окремих міських обранців — це коли журналісти читають документи, які сама ж мерія оприлюднює.