Вінницький апеляційний суд ухвалив остаточне рішення у справі, яка свого часу набула суспільного резонансу та порушила питання меж між особистими релігійними переконаннями і конституційним обов’язком громадян в умовах воєнного стану.
Йдеться про уродженця Казахстану, нині мешканця Ямпільщини, Сергія Башкірова, який відмовився від призову до лав Збройних сил України, посилаючись на релігійні переконання, пов’язані з віровченням релігійної організації «Свідки Єгови».
Раніше, у січні 2026 року, Ямпільський районний суд визнав його винним, однак призначив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з випробувальним строком тривалістю два роки.
Таке рішення не задовольнило сторону обвинувачення: прокурор Могилів-Подільської окружної прокуратури подав апеляційну скаргу, наполягаючи на реальному позбавленні волі. Натомість захист Башкірова вимагав повного виправдання, стверджуючи, що кримінальне переслідування суперечить гарантіям свободи віросповідання.
Згідно з матеріалами судового провадження, Сергій Башкіров перебував на військовому обліку та за результатами медичної комісії в липні 2024 року був визнаний придатним до служби.
Конфлікт виник на початку 2025 року, коли чоловік двічі відмовився виконувати мобілізаційні розпорядження. У лютому він не прийняв повістку про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) для подальшого відправлення до військової частини. У березні ситуація повторилася — Башкіров знову відмовився від отримання повістки.
Обидва факти відмови були зафіксовані на відео та підтверджені актами, складеними працівниками ТЦК та СП.
Свої дії чоловік пояснював релігійними переконаннями. Він зазначав, що з 1996 року є служителем релігійної організації «Свідки Єгови», а його віровчення забороняє використання зброї, носіння військової форми та складання військової присяги.
Під час апеляційного розгляду Сергій Башкіров вини не визнав і наполягав на праві на альтернативну (невійськову) службу. Його захист посилався на статтю 35 Конституції України, яка гарантує свободу світогляду і віросповідання.
На підтримку обвинуваченого виступили свідки — сусіди та представники релігійної громади, які характеризували його як сумлінну людину, що допомагала місцевим мешканцям і внутрішньо переміщеним особам від початку повномасштабної війни.
Водночас колегія суддів дійшла протилежного висновку. Суд наголосив, що право на свободу віросповідання не є абсолютним і може бути обмежене в умовах воєнного стану з огляду на потреби національної безпеки та оборони.
Окремо у судовому рішенні зазначено, що чинне законодавство передбачає альтернативну службу лише як заміну строкової служби у мирний час, тоді як під час загальної мобілізації такий механізм не застосовується.
Суд також звернув увагу, що проходження військової служби не обов’язково означає участь у бойових діях. За позицією колегії, особи з відповідними переконаннями можуть бути залучені до виконання небойових завдань — ремонту техніки, будівництва фортифікаційних споруд або логістичного забезпечення.
Апеляційний суд погодився з доводами прокуратури, що звільнення від реального відбування покарання за ухилення від мобілізації в умовах збройної агресії є неприпустимим та створює відчуття безкарності. Також суд вказав, що умовне покарання не відповідає ступеню суспільної небезпеки вчиненого діяння.
У результаті Вінницький апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок. Сергія Башкірова визнано винним за ст. 336 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з реальним відбуванням строку.
