Ветеран живий лише дивом. Жінка -досі у страху після жорстокого побиття. А стрілець – гуляє на волі, наче нічого не сталося.
Ця історія – як кинута під ноги суспільству бойова граната, яка вже пішла на підрив. І найгучніший вибух у ній – погрози родини впливових правоохоронців, що, за словами потерпілих, намагаються “вирішити питання” і змусити всіх мовчати.
Криваве літо на Вінниччині
Стрілянина сталася серед білого дня. Станіслав Береза, ветеран, який пройшов війну від Авдіївки до Лимана, побачив на вулиці напівголого, п’яного чоловіка з карабіном. Лише мить і пролунав постріл. Куля рикошетом вдарила у шию. До сонної артерії залишилися міліметри.
Пізніше стало відомо: стріляв екс-поліцейський та власник охоронної фірми Віталій Мотрук, людина, яка перед цим уже встигла побити жінку в кінному клубі.
«Він знову туди йшов. Але натрапив на мене – і я, виходить, збив йому плани», – каже Станіслав.
Побита жінка відмовляється спілкуватися з журналістами, боїться за свою родину. І тепер стає зрозуміло чому.
Погрози від правоохоронців?
Після стрілянини почалося найстрашніше – телефон терору.
За словами Станіслава, йому дзвонив рідний брат Мотрука – Ярослав, непересічна людина – керівник одного з підрозділів нацполіції.
«Хотів домовитись. Пропонував гроші. Я відмовився – і після цього пішли погрози з невідомих номерів».
Правоохоронці відкрили окреме кримінальне провадження за тиск на потерпілого. Провели обшуки, вилучили телефони, техніку. Але родина Мотрука, схоже, не поспішає ховати амбіції – вони впевнені у своїх можливостях.
Скандал стає ще гучнішим: стрілець тепер на волі
Ще влітку після стрілянини Мотрука затримали. Але ненадовго – восени запобіжний захід змінили і той опинився на волі. Судова лояльність у таких випадках виглядає не просто дивною – а підозрілою і небезпечною.
Це просто кримінал? Чи хтось реально “кришує” Мотрука?
Коли в історії одночасно фігурують: екс-поліцейський стрілок, побита жінка, поранений ветеран, дзвінки з погрозами, родина чинних правоохоронців, і підозріло м’які рішення суду – то головне питання звучить само собою: Чи не намагаються цю справу тихо поховати? Поки що все виглядає саме так.
Фінал, який неможливо назвати фіналом
Станіслав каже: “Це ж ненормально, що такі люди, які несуть небезпеку можуть спокійно розгулювати тут і надалі жити. Я б хотів, щоб він відвоював теж. На фронті потрібні такі “герої”. Тут же може стріляти? Може. Я думаю, там теж зможе”
А суспільство сьогодні дивиться на цю історію як на тест: чи справді в Україні всі рівні перед законом, чи лише ті, у кого немає “потрібних” зв’язків?
Ця справа ще далеко не завершена. І якщо її знову спробують “загасити” – це може стати вибухом значно сильнішим, ніж той, що пролунав у тихому селищі влітку.
