Влада Вінниці дуже любить хвалитися тим, що наразі місто стало одним із лідерів серед обласних центрів України за часткою бюджету, спрямованою на підтримку Сил безпеки та оборони. Щоправда, при цьому зазвичай замовчують той факт, що у ці «оборонні» витрати технічно «зашиті» чималі фінансові вливання у місцеву поліцію та розбудову безпекової інфраструктури безпосередньо у самій Вінниці, що не завжди тотожно прямій допомозі фронту. Проте є ще одна сфера, де Вінниця впевнено тримає лідерство в масштабах усієї країни, але про яку воліють не звітувати. Мова йде про колосальні витрати на так звані комунальні медіа, які роками займаються славослов’ям на адресу мерії та обслуговують інтереси владної команди за гроші платників податків.
Останнє дослідження Руху «ЧЕСНО» знову «підсвітило» вражаючі цифри: Вінниця посідає почесне третє місце в Україні за обсягами фінансування муніципальних медіа, поступаючись лише Києву та Дніпру. Загальна сума, яку місто цьогоріч планує витратити на «картинку» та «голос» влади, сягнула майже 79 мільйонів гривень. При цьому Вінниця демонструє унікальну для України щедрість — окрім столиці, це чи не єдине місто, яке дозволяє собі утримувати не одне, а одразу два окремі медіапідприємства: телеканал «Віта» та радіокомпанію «Місто над Бугом».
Поки деякі інші громади в умовах війни намагаються економити або навіть ліквідовувати збиткові канали, вінницькі апетити лише зростають. Зокрема, фінансування телеканалу «Віта» з минулорічних майже 47 мільйонів гривень цьогоріч підскочило до 57,2 мільйона гривень, що вивело його у п’ятірку лідерів за динамікою зростання видатків у країні. Проте справжній «рекорд» встановило радіо «Місто над Бугом», бюджет якого за рік роздули майже на 60% — з 13,6 до 21,7 мільйона гривень.
Така фінансова щедрість влади на власні медіаресурси пояснюється просто: повноцінна реформа комунальних ЗМІ, яка мала б зробити їх незалежними від чиновників, фактично поставлена на паузу через воєнний стан. Це дозволяє місцевій владі зберігати прямий контроль над редакційною політикою, перетворюючи журналістів на штатних піарників. Поки держава формально вимагає змін, але не створює умов для їх впровадження, вінницькі платники податків змушені оплачувати дедалі дорожчі інструменти комунікації мерії із самими собою.
У підсумку, за фасадом «лідерства у підтримці оборони» ховається прагматичне бажання влади за будь-яку ціну зберегти комфортний інформаційний купол, де за десятки мільйонів бюджетних гривень замість критичного аналізу міських проблем мешканцям пропонують нескінченні звіти про успіхи та досягнення керівництва міста.
