Дружина військового з Вінниччини, який загинув захищаючи Україну розповіла в ексклюзивному інтерв’ю каналу ТСН про нетривалу історію їхнього щастя.
Аліна та Михайло знайшли одне одного навесні 2023 року. Військовий на короткий час повернувся додому та зробив дівчині пропозицію. Лише за кілька днів вони стали чоловіком і дружиною. Однак їхнє сімейне щастя було приречене на короткий термін, адже 3 серпня 2023 року, у селі Роботине Запорізької області, 24-річний Михайло загинув.
Дружина військового, Аліна Мовчан, розповіла, як вона не могла повірити, що її “везучий” Міша став “двохсотим”. Вона чекала, що він відповість на її повідомлення чи напише їй. Сьогодні вона переглядає листи, які відправляла чоловікові на фронт, та планує втілити його мрії в життя.
Аліна прагне, щоб якнайбільше людей дізналися про те, хто був Михайло, і підтримали зусилля зібрати підписи під петицією для присвоєння йому звання Героя України посмертно.
Михайло Мовчан народився і виріс у селі Жигалівка на Вінниччині. Після закінчення навчання на теплоенергетичному відділенні Вінницького фахового коледжу, він вирушив за кордон на заробітки. Проте при поверненні до України отримав повістку і віддав службу у армії на строкову службу. У 2019 році Михайло підписав контракт із Національною Гвардією та вирушив в зону Антитерористичної Операції. Він мав позивний “Мірча.”
Аліна та Михайло були давніми друзями. Дівчина познайомилася з Михайловою старшою сестрою, Ольгою, і вони вже в 2021 році зустрілися на дні народження. З того моменту вони були нерозлучними, аж поки не розпочалася повномасштабна війна.
“У нас там проскочила іскорка,” розповідає Аліна. “Я дізнаюся, що він має їхати через декілька днів в зону АТО. Але ми три місяці спілкуємося кожного дня, зізвонюємося по відео і розуміємо, що одне без одного вже не можемо. Він мені сказав: ‘Все, тепер я тебе точно нікуди не проґавлю.’ Він приїжджає і ми вирішуємо, що будемо разом жити. Все було так класно, як ми мріяли.”
Кожен день в закоханих розпочинався однаково. Аліна йшла на роботу раніше, будила Михайла, він проводив її до дверей та казав, що кохає. Але 24 лютого 2022 року все змінилося.
“Я збираюся на роботу, він перед цим був на зміні. Вирішила чогось у цей день не будити. Подумала хай поспить, пожаліла його. Приїжджаю на роботу, а дівчата кажуть мені, що почалася війна. Міша подзвонив і каже: ‘У мене є 10 хвилин на збори і мене забирають.’ Тоді були сльози,” – розповідає Аліна.
Михайла вперше відпустили додому через три тижні після його відправлення на військову службу. Він перебував у військовій частині у Вінниці, проте завжди говорив, що бажає поїхати на фронт, оскільки володів досвідом і навичками, а його спеціальність була кулеметником. Однак він вагався через те, що вся його сім’я була поруч.
Аліна згадує трагедію, яка сталася в Вінниці під час ракетного обстрілу 14-го липня 2022 року. Тоді загинула його двоюрідна сестра Катерина Гула, яка працювала в клініці “Нейромед”. Аліна каже, що Михайло був надто зайнятий, і його не відпускали, але вони всі разом докладали зусиль, щоб знайти її.
Через кілька днів Михайло перевівся до іншої військової частини в місті Калинівка та потрапив на Донецький напрямок, в село Спірне. Він і його товариші захищали цю територію більше трьох місяців, піддаючись постійним обстрілам.
Аліна неодноразово запитувала Михайла, чи не боїться він, і він завжди відповідав, що найстрашніше – це втрачати своїх побратимів. Вони входили до групи дружин і дівчат, які відчували ту саму тривогу, коли не могли встановити зв’язок із своїми близькими на фронті. Михайло наголошував, що найважливіше – це знати правду про своїх близьких, навіть якщо вона була болячею.
У січні 2023 року Михайло повернувся на реабілітацію та називав себе “везучим”, оскільки під час обстрілу його каску пробила пуля, але він залишився неушкодженим. Після реабілітації він служив на Київщині і невдовзі знову приїхав додому, щоб зробити Аліні пропозицію.
“Я пам’ятаю цей момент, як зараз,” розповідає Аліна. “Ця історія почалася з передісторії. Восьмого березня я брала участь в розіграші для фотосесії, але не перемогла. І ось він приїхав, вже спить ввечері. І в мене надійшов повідомлення від однієї дівчини: ‘Вітаю, ви виграли фотосесію та образ від мене.’ Я здивувалася і запитала, чи можна прийти з хлопцем, бо він якраз був поруч. 19 березня ми вирушили на фотосесію. Михайло прийшов в формі, ми фотографувалися, все було чудово. Фотограф запропонував: ‘Я зроблю тобі декілька фото на сходах, піднімайся вище.’ І коли я піднялася, розвернулася, я побачила Михайла з букетом. Цей момент був таким щасливим. Він вступив на коліно і запитав, чи я вийду за нього. Він сказав, що я стала для нього дуже рідною,” – згадує Аліна.
Вже 23 березня Аліна та Михайло об’єднали свої життя у шлюбі. Однак, 25-го числа, військовий повернувся на службу.
Аліна ділиться спогадами: “Ми приїжджаємо додому, він витягує коробочку з обручками. Каже: ‘Заяву підем подавати завтра, бо я вже ходив, намагався, але сказали, що без нареченої заяву не приймають.’ Нам сказали, що на такий день всі місця вже зайняті, бо це дзеркальна дата, 23.03.2023. Але Міша сказав: ‘Ні, я хочу, давайте щось думати.’ Нас записали на дев’яту ранку. Цей день ми провели максимально щасливо.”
Трагедія сталася в травні, коли Михайла перекинули на Запорізький напрямок, і його частину “Ягуар” перейменували на 14-ту штурмову бригаду “Червона калина”. Михайло знову опинився на передовій лінії конфлікту, і вона змушена була вирішити, чи намагається спати. Він поскаржився, що спекотно і він бажає, щоб зимою воювати було краще, ніж влітку. Також Михайло розповів, що щасливий, оскільки під час обстрілу дві снаряди впали поруч і не вибухнули. Уламки летіли недалеко від нього.
Аліна відчувала, що щось погане станеться з Михайлом і надсилала йому повідомлення. Вночі вона спала, коли отримала телефонний дзвінок від сестри Михайла, яка плакала і не могла пояснити, що трапилося. Аліна намагалася зрозуміти, що відбувається, і її єдина думка була, щоб Михайло був живий. Проте, коли їй повідомили, що Михайло номер 200, її життя перевернулося. Михайло Мовчан загинув, виконуючи бойове завдання разом із трьома іншими військовими під час спроби змінити позицію. Внаслідок прямого попадання снаряда один військовий загинув, а троє інших отримали поранення.
Аліна розповідає: “Нам його привезли восьмого ввечері, ми приїхали до моргу. Мене пустили першою, як дружину. Я зайшла, побачила чорний пакет з його прізвищем і бірочкою. Я підійшла, але вірити не могла, що це він. Відкрила пакет і побачила його. І все. Зранку ми його вже поховали в його рідному селі. І Мишкові теж було 24. Каті було 24, і Міші було 24.”
Михайло мріяв про багато речей і плани для майбутнього. Він бажав побачити Карпати та море, здати на права і придбати автомобіль. Його величезною мрією було весілля, де він міг би побачити Аліну в білій сукні, а сам виглядати дуже стильно в костюмі. Вони мріяли про зйомку відео, щоб мати спогади на майбутнє. Михайло хотів бути поруч зі своєю дружиною, спостерігати, як росте її живіт вагітності, і бути присутнім на ультразвукових дослідженнях. Але ці плани так і не збулися через його передчасну смерть.
Дружина Михайла організувала збір підписів на присвоєння йому посмертно звання Героя України. Якщо ви хочете підтримати цю петицію, ви можете зробити це, перейшовши за цим посиланням.
