Реформа децентралізації, що колись стартувала з великими надіями, мала передати владу та ресурси громадам. Однак її незавершеність породила дивні реінкарнації – районні ради, які втратили більшість повноважень, але продовжують існувати за кошти платників податків. На Вінниччині ця проблема набуває особливого забарвлення завдяки діям провладної партії «Українська стратегія Гройсмана». Чому структури з мінімальним впливом та мізерними бюджетами, що ледь покривають зарплати апарату, так завзято підтримуються «стратегами»? І як на тлі цього процвітають «свої» люди, поки країна веде війну за виживання? Розбираємося на прикладі Вінницької районної ради.
Недодецентралізація
Реформа децентралізації, що начебто завершилася в Україні у 2020 році, мала на меті передати владу та ресурси на місця, створивши спроможні громади. Проте, як це часто буває, деякі елементи системи залишилися недореформованими, перетворившись на тягар для місцевих бюджетів та інструмент політичного впливу. Йдеться про районні ради, існування яких у сучасному вигляді викликає дедалі більше запитань. На прикладі Вінницької районної ради розглянемо, як незавершеність реформи призводить до нікому непотрібного утримання чиновників, які є соратниками регіональних «князьків» коштом платників податків.
Після укрупнення районів у 2020 році та передачі більшості повноважень об’єднаним територіальним громадам, районні ради де-факто втратили реальні важелі впливу. Освіта, медицина, соціальний захист, земельні питання — все це стало компетенцією громад. Райрадам залишилася формальна функція управління майном спільної власності територіальних громад району — і то здебільшого номінальна. Їхні бюджети, як правило, ледь покривають зарплати апарату, не залишаючи коштів на розвиток.
Вінницький прецедент
Вінницька районна рада — яскравий і майже хрестоматійний приклад такої ситуації. Із 62 її обранців 34 представляють партію «Українська стратегія Гройсмана», що забезпечує цій політсилі фактичну монобільшість. Проте, як і багато подібних рад в Україні, ця райрада залишається фантомною одиницею в управлінському ландшафті. Депутати справно збираються на сесії, голосують за ті чи інші рішення. Однак реальний вплив цих голосувань на повсякденне життя вінничан часто-густо менший, ніж від місячного затемнення.
Чи не єдина сфера, де за районними радами ще жевріє формальна компетенція, — це управління спільним майном територіальних громад. Та й тут їхні дії обмежені законом, а функції часто виконуються лише формально, для звітності.
Фінансова спроможність районних рад — окрема «пісня». Через хронічну відсутність власних джерел доходів, вони переважно животіють на дотаціях. Їхні бюджети перетворилися на фонди заробітної плати для апарату, без коштів на розвиток чи вирішення нагальних потреб мешканців району.
Водночас не варто забувати, що депутати районних рад — це офіційно обрані представники, які, за логікою, мають реалізовувати свої повноваження і потребують для цього умов. Та коли ці повноваження зведені до формального мінімуму або й зовсім відсутні, неминуче постає сакраментальне питання: навіщо платникам податків утримувати інституції, що стали тінню самих себе?
Грошей немає, але ви тримайтесь!
Розглянемо бюджет Вінницького району на 2025 рік. Доходи затверджені на рівні 3 206 892 грн., з яких лише 900 000 грн. (28%) — надходження від оренди комунального майна. Решта 2 306 892 грн. (72%) — це субвенції:
- 1 407 300 грн. — з державного бюджету для забезпечення роботи районної ради;
- 877 700 грн. — з обласного бюджету на соціальний захист;
- 21 892 грн. — від Агрономічної сільської громади на утримання районного Трудового архіву.
Видатки ж заплановані в сумі 4 432 345 грн. Дефіцит у 1 225 453 грн. планують покрити за рахунок залишків минулих періодів та перерозподілу коштів.
Щоб усвідомити масштаби фінансів, якими оперує Вінницька районна рада, варто порівняти її бюджет із бюджетами інших рівнів. Так, у грудні 2024 року дохідна частина бюджету Вінницької міської ради на 2025 рік була затверджена у розмірі 6 418 000 000 грн., а видаткова — 6 500 000 000 грн.. Доходи обласного бюджету Вінницької області були затверджені на суму 3 150 473 603 грн., а видатки — 3 168 526 621 грн..
Навіть бюджет Джуринської сільської громади — єдиної з 63 територіальних громад Вінниччини, яка офіційно має критичний рівень фінансової спроможності — на 2025 рік передбачає доходи та видатки на рівні 98 552 900 грн.
На цьому тлі мізерний районний бюджет виглядає непропорційно малим за впливом, але надто дорогим для платників податків.
Куди ж йдуть ці порівняно мізерні кошти районного бюджету? Левову частку — 3 432 645 грн. (77% усіх видатків) — запланували спрямувати на утримання самої районної ради:
- 3 020 300 грн. — на забезпечення роботи ради (зарплати, комунальні послуги), з них 2 446 296 грн. — зарплати працівників апарату.
- 387 345 грн. — на Трудовий архів (переважно зарплати працівників архіву).
- 24 000 грн. — членські внески (район сплачує внески до асоціацій місцевого самоврядування, щоб брати участь у спільних проєктах).
На соціальний захист заплановано спрямовати 878 700 грн. (20%), на територіальну оборону — 120 000 грн. (3%).
Ситуація з фінансами настільки критична, що на допомогу райраді прийшла Вінницька міська рада, де також домінує партія «Українська стратегія Гройсмана». 21 лютого 2025 року міськрада ухвалила рішення про надання субвенції у розмірі 2,5 млн. грн. на «забезпечення виконання Вінницькою районною радою покладених на неї повноважень».
«Свої» люди — свої інтереси
Неважко здогадатися, що таке «рятівне коло» кинуто не випадково. Партія «Українська стратегія Гройсмана», яка має монобільшість у Вінницькій міській раді та є фактично партією влади в цілому на Вінниччині, виручає свого однопартійця — голову Вінницької районної ради Ігоря Шутяка.
Пан Шутяк — давній соратник Володимира Гройсмана, а його кар’єра нерозривно пов’язана з Вінницькою міською радою ще з тих часів, коли Гройсман обіймав посаду міського голови. Починаючи з 2000 року, Шутяк послідовно займав низку керівних посад, зокрема очолював управління комунального майна, а згодом — Департамент комунальних ресурсів. Призначення на стратегічні посади тривали і за наступного мера — Сергія Моргунова, що свідчить про стабільну довіру до Шутяка з боку команди «стратегів». Починаючи з 2010 року, він незмінно висувався депутатом від усіх політичних проєктів, пов’язаних з колишнім мером Вінниці й екс-прем’єр-міністром Гройсманом: «Совість України», «Вінницька європейська стратегія» (у Вінницьку міську раду) та «Українська стратегія Гройсмана» (у Вінницьку районну раду).
Зарплата голови райради Ігоря Шутяка за 2024 рік склала 945 577 грн. — це майже третина власних річних доходів Вінницького району (без урахування субвенцій) або чверть усіх надходжень бюджету. Для порівняння: мер Вінниці Сергій Моргунов за 2024 рік задекларував значно меншу зарплату — 534 002 грн., а голова обласної ради В’ячеслав Соколовий отримав лише дещо більше — 1 083 182 грн.
На тлі фінансових негараздів самої районної ради, родина її очільника не відчула подібних труднощів навіть у розпал повномасштабної війни. За останні роки майновий стан сім’ї Шутаків демонстрував тенденцію до зростання. Так, у червні 2022 року дружина посадовця, Світлана Шевченко (яка, за тим дивним, але таким поширеним серед дружин високопосадовців «збігом обставин», теж виявилася успішною підприємицею з річним доходом у 600 000 грн. за 2024 рік, доповненим солідною зарплатою в банку у 523 344 грн.), стала власницею автомобіля Toyota RAV-4 Hybrid 2021 року випуску, вартістю 1 197 203 грн. Сам Ігор Шутак, звісно ж, отримав право користування цим комфортним транспортним засобом. А вже 4 травня 2024 року пан голова райради з гордістю задекларував коштовний наручний годинник TAG Heuer Carrera Day-Date, вартістю 150 165 грн. – щедрий подарунок від люблячої дружини. І кар’єра сина голови райради, Богдана, складається цілком успішно: він працевлаштований головним спеціалістом-юрисконсультом у Вінницькій міськраді із річною зарплатою у 294 621 грн. — де ж іще, як не під крилом очільника обласного осередку «Української стратегії Гройсмана» Сергія Моргунова заробляти на хліб насущний нащадку вірного адепта партії?!
Замість епілогу
Ситуація з Вінницькою районною радою — лише один із прикладів того, як недолуге завершення реформи децентралізації вилилося обтяжливими витратами. Платники податків змушені утримувати чиновницький апарат, який, по суті, не виконує жодних вагомих функцій. Районні ради перетворилися на зручні «запасні аеродроми» для соратників місцевих політичних «князьків».
«Ми знаємо, як керувати країною, і виправдаємо довіру людей!» – ці мантри, немов заїжджена платівка, лунали під час виборів у 2020 році з кожної праски у виконанні особисто Володимира Гройсмана та його політичних подільників.
Гаразд, поява районних рад у вигляді «п’ятого колеса до воза», є безсумнівним «здобутком» тих самих «п’яти-шести потужних менеджерів» Володимира Зеленського, які взялися фіналізувати реформу децентралізації. І ось мільйони гривень платників податків по всій країні продовжують витікати на зарплати та утримання інституцій, чий реальний вплив на життя громад прагне до нуля.
Та найцинічніше у цій історії те, що так звана «команда Гройсмана», яка так гучно заявляла про своє ексклюзивне вміння «керувати країною», не лише не цурається, а й активно долучилася до цього неефективного розтринькування коштів. І все це у той момент, коли кожна гривня мала б працювати на оборону, стійкість тилу та наближення перемоги.
