Здається , «Слугам народу» найкраще вдається лише одне — провокувати масштабні суспільні протести в часи, коли країна найбільше потребує внутрішньої єдності. Поки на фронті триває кровава повномасштабна війна за виживання України, у стінах Верховної Ради народжуються ініціативи, що змушують українців знову виходити на вулиці. Цього разу детонатором став законопроєкт про масштабну рекодифікацію Цивільного кодексу, яку автори презентують як «історичний крок до Європейського Союзу», але яку громадськість уже встигла охрестити спробою запровадити «радянський домострой».
Хвиля обурення прокотилася українськими містами, проявивши себе і у Вінниці. 7 травня на вінницький Майдан Незалежності вийшли близько сотні людей, переважно молодь та правозахисники, з картонними плакатами, на яких іронічні написи на кшталт «#15150 — це крінж» або «Моя доброзвичайність — не ваша справа» межували з жорсткими вимогами зупинити наступ на приватне життя. Активісти наголошували, що влада вкотре вдалася до «турборежиму», намагаючись поспіхом ухвалити документ на 800 сторінок, який кардинально змінює правила життя кожного громадянина, але при цьому повністю ігнорує пропозиції громадянського суспільства.
Нинішні акції протесту викликають стійке відчуття дежавю, адже вони багато в чому копіюють естетику «картонного майдану» 2025 року, коли громадськість боролася проти позбавлення самостійності НАБУ та САП. Схожість очевидна: те саме молоде інтелектуальне ядро протесту, та сама мобілізація через соціальні мережі та використання саморобних плакатів як головної зброї проти закритих кабінетів. Однак між цими подіями є й суттєва відмінність. Якщо торік протести стосувалися передусім державної антикорупційної архітектури, то сьогодні йдеться про замах на фундаментальні свободи особистості. Новий Цивільний кодекс виявився значно підступнішим інструментом, де за складними юридичними конструкціями приховано механізми державного втручання в особистий простір.
Головна небезпека документа криється у розмитих категоріях, таких як «доброзвичайність», що згадується в тексті десятки разів. Це поняття, позбавлене чіткого юридичного визначення, фактично наділяє суддів правом оцінювати моральність поведінки громадян, що в умовах нереформованої судової системи виглядає як прямий шлях до суб’єктивізму та маніпуляцій. У сімейному блоці кодекс пропонує повернути «радянські практики» примусового примирення при розлученні, що критики законопроєкту слушно назвають неповагою до дорослих людей, здатних самостійно приймати рішення. Крім того, документ консервує дискримінаційні норми щодо ЛГБТКІ+ спільнот та створює небезпечні прецеденти для легалізації незаконно привласненого майна через пріоритет реєстрових даних над фактичним правом власності. Юристи YouControl також б’ють на сполох через статтю про «право на забуття», яка дозволить корупціонерам вимагати видалення інформації про свої зловживання з публічних баз даних, що фактично знищить журналістські розслідування.
Відповідальність за цей правовий хаос лежить на цілком конкретних людях. Головним ідеологом та лобістом законопроєкту виступає Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, який неодноразово підкреслював, що документ є плодом багаторічної роботи його команди. Разом із ним під проєктом підписалися ключові фігури «Слуги народу», включаючи Олександра Корнієнка та Данила Гетманцева. Хоча формально документ підтримали й представники інших фракцій, саме керівництво парламенту наполягло на швидкому голосуванні в першому читанні 28 квітня. Сьогоднішня реакція вулиць — це прямий наслідок того, що автори реформи, захопившись теоретичними конструкціями, забули про реальне суспільство.
Протести у Вінниці та інших містах, як і торішні акції проти спроб позбавити самостійності НАБУ та САП, дехто вже поспішає назвати «замовними» чи «проплаченими». Однак історія неодноразово доводила: якщо в суспільстві немає реального напруження й запиту на спротив, жодними грошима неможливо вивести людей на майдан. Ймовірно, пояснення значно простіше — українці вкотре чітко дають зрозуміти будь-якій владі: народ, який щодня виборює свободу на зовнішньому фронті, не готовий поступатися своїми правами та свободами всередині країни в обмін на чергові сумнівні «реформи».
