28 липня 2026 року у Вінниці, у День вшанування пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні, на площі Калічанській під час загальнонаціональної хвилини мовчання відбулася масштабна акція пам’яті українських військовополонених, які загинули внаслідок теракту в Оленівці та інших злочинів росії у неволі.
На площу вийшли рідні захисників, які досі перебувають у російському полоні, волонтери та небайдужі вінничани. Учасники акції тримали прапори бригади «Азов» і плакати з написом: «Їх вбили, бо не змогли зламати».
Трагедія в Оленівці стала однією з найжахливіших сторінок російсько-української війни. Навесні 2022 року, після безпрецедентної оборони Маріуполя та металургійного комбінату «Азовсталь», українські військові за наказом вищого військового командування припинили опір. За посередництва Організації Об’єднаних Націй та Міжнародного комітету Червоного Хреста вони залишили територію заводу в межах погодженої операції з евакуації, розраховуючи на подальший обмін. Після цього українських захисників доправили до Волноваської виправної колонії №120 в окупованій Оленівці на Донеччині.
У другій половині липня 2022 року події набули фатального розвитку. Російські окупанти без будь-яких пояснень відокремили 193 українських військовополонених, переважно бійців полку «Азов», і перевели їх до новозбудованого барака в промисловій зоні колонії, розташованого окремо від основних корпусів.
У ніч із 28 на 29 липня 2022 року всередині цього ізольованого приміщення стався потужний вибух, після якого спалахнула нищівна пожежа з надзвичайно високою температурою горіння. За даними українського слідства, щонайменше 41 український військовополонений загинув безпосередньо під час вибуху, ще дев’ятеро згодом померли через ненадання своєчасної медичної допомоги. Понад 145 захисників отримали важкі поранення та опіки.
Відразу після трагедії російська пропаганда почала перекладати відповідальність на Збройні сили України, поширюючи неправдиву версію про нібито обстріл колонії американською реактивною системою HIMARS. Водночас результати українського слідства, висновки незалежних експертів і журналістських розслідувань дають підстави вважати, що вибух був спланованим злочином, скоєним російською стороною проти українських військовополонених.
Одним із ключових доказів стали результати аналізу місця трагедії. На супутникових знімках і фотографіях видно, що дах і стіни барака залишилися майже неушкодженими, тоді як усередині повністю вигоріли дерев’яні ліжка. Військові аналітики та незалежні дослідники зазначали, що у разі влучання ракети HIMARS будівлю було б практично повністю зруйновано, а на місці вибуху утворилася б вирва. Натомість характер руйнувань і опіків свідчить про дуже високу температуру горіння, а експерти розглядають версії внутрішнього підриву або застосування боєприпасу з потужним термічним ефектом.
Не менш показовою є поведінка російського персоналу колонії. За даними українського слідства, у момент вибуху біля барака не перебували російські охоронці, а жоден із них не загинув і не зазнав поранень. Після підриву окупаційна адміністрація свідомо не надавала пораненим українським військовополоненим медичної допомоги. Протягом багатьох годин вони стікали кров’ю, а евакуацію до лікарень розпочали лише вранці. Як встановило слідство, саме ненадання своєчасної медичної допомоги стало причиною смерті ще щонайменше дев’яти важкопоранених захисників, життя яких можна було врятувати.
Ще одним свідченням причетності росії стало систематичне приховування слідів злочину. Російська сторона відмовилася допустити до колонії незалежну місію ООН та представників Міжнародного комітету Червоного Хреста, через що місію ООН зі встановлення фактів згодом було розформовано. За даними українського слідства, після трагедії окупаційна адміністрація також приховувала та знищувала речові докази на території колонії.
Нині українські правоохоронці розслідують події в Оленівці як порушення законів та звичаїв війни за статтею 438 КК України. У межах кримінального провадження проведено понад 110 експертиз і допитано десятки свідків із числа військовослужбовців, які пережили той злочин.
У 2024 році Служба безпеки України та Офіс Генерального прокурора повідомили про підозру двом керівникам окупаційної адміністрації Волноваської виправної колонії №120, які, за даними слідства, віддали наказ не надавати медичної допомоги пораненим українським військовополоненим. Станом на серпень 2024 року слідчим вдалося ідентифікувати 49 жертв трагедії.
Рідні загиблих і ті, чиї близькі досі перебувають у російському полоні, наголошують: такі акції пам’яті у Вінниці та інших містах України є надзвичайно важливими. Вони покликані нагадувати світові про злочини, скоєні проти українських військовополонених, про ціну, яку Україна платить за свою свободу, та про необхідність не припиняти міжнародний тиск на державу-агресора до повного покарання винних і звільнення всіх українських полонених.
