«Люди бояться правоохоронців так само, як і злочинців…»

Кримінал Боротьба з корупцією Поліція Прокуратура СБУ

Довіряю правоохоронцям – могли сказати лише 30-35% громадян України до повномасштабної збройної агресії росії. На фоні війни довіра тимчасово зросла до 60-70%, але вже з 2023 року почала знижуватися. І скоріш за все повернеться на довоєнні показники в найближчі роки. При детальному опитуванні громадян, що проводили наші журналісти, 30-40% громадян ніколи в житті не мали справ з правоохоронцями. З цього і випливає народна довіра, коли люди вірять у те, що правоохоронна система існує і працює на благо суспільства. Вірять, доки життя не змусить звернутися за допомогою і мати реальний досвід взаємодії. 50-60% громадян повністю не довіряють правоохоронцям, судячи з опитування, все ж із реального досвіду взаємодії. І лише 10-15% вагаються у відповіді, маючи очевидно суперечливий досвід. Якщо шукати позитив у роботі правоохоронців виключно з реального досвіду громадян, то саме в цих 10-15%. Чому так сталося, що схвальна робота правоохоронної системи така мала і в чому криється небезпека для суспільства?

В цьому інтерв’ю ми поговоримо з Віталієм Дужаком – лідером антикорупційної та правозахисної громадської організації «Ліга Справедливості України».

Чимало українців бояться правоохоронців, так само як і злочинців

— Віталій, скажіть, а для чого потрібна взагалі правоохоронна система людям? Яка її функція для людей, для держави? Що було б, якби вона не існувала взагалі?

— Основні функції правоохоронної системи це захист прав і свобод громадян, захист життя та здоров’я громадян, запобігання злочинам, охорона громадського порядку, розслідування злочинів і притягнення винних до відповідальності. Держава гарантує безпеку, справедливість та верховенство права для своїх громадян, реалізуючи цю фундаментальну функцію через правоохоронну та судову системи. Ви відчуваєте, як ці твердження резонують з тим, що насправді сьогодні відчуває на собі пересічний громадянин? Ніхто сьогодні не почувається в безпеці, ніхто сьогодні не відчуває справедливості. Та й навряд відчував колись повну безпеку за 33 роки незалежності. Я констатую той факт, що сьогодні правоохоронна система працює лише на 3–5% від свого потенціалу. І то лише для забезпечення існування самої держави. Саме ці 3–5% нас відділяють від повної анархії в державі.

Правоохоронна система: захист чи загроза?

— Ви як керівник правозахисної організації громадської організації «Ліга Справедливості України» розповідаєте про своє відношення до правоохоронців з власного досвіду, чи досвіду людей, які до Вас звертаються за допомогою?

— Ще до правозахисної діяльності я мав величезний досвід взаємодії з правоохоронцями на побутовому рівні, і бачив десятки прикладів бездіяльності та показової діяльності силовиків. Крадіжка телефону, пограбування квартири, різного роду афери та фізичний напад бандитів — це те з чим стикався я або родичі. Жодного разу міліція, а з 2015 р. вже поліція, не знайшла винних, ніхто не був покараний. З особистого досвіду мав лише один позитивний приклад роботи поліції, коли на мою маму невідомий здійснив напад посеред білого дня в парку. Силою відібрав у мами телефон і втік. Тоді я особисто звернувся до керівника поліції з проханням допомогти знайти злочинців. Винуватця знайшли за місяць активних пошуків, проробивши колосальну роботу. Поліція продемонструвала, що може розкривати навіть складні злочини, при достатній мотивації. А мотивація у слідчих лише одна — наказ керівника. Ви собі не уявляєте, яка кількість звернень громадян в нашу організацію, які просять правової допомоги. І запити переважно одні і ті ж: «правоохоронці не розслідують справу, правоохоронці не хочуть приймати заяву про злочин» і так далі. Нерідко буває так, що слідчий зробив добре свою роботу, зібрав докази, оформив справу, але прокурори, певно не безкоштовно, розвалюють її ще до суду. Про суди ми взагалі сьогодні не говоримо, це тема для окремого інтерв’ю.

«Статистика» важливіша за людей?

— А чим сьогодні займаються правоохоронці, на що йдуть їх сили та час? Чому Ви вважаєте, що правоохоронці перетворилися на статистів?

— Ось дивіться, перше з чим стикається людина, яка подає заяву про злочин до правоохоронного органу — небажання відкривати кримінальну справу. За нашим досвідом, в кращому випадку, зареєструють 5–10% заяв в єдиному реєстрі досудових розслідувань. Інші 90–95% заяв про злочин реєструються як звернення громадян і передаються на розгляд дільничному інспектору, рівень відповідальності якого обмежується в спілкуванні з громадянами на відповідальній території. Тим самим грубо порушують статтю 214 КПК України — процедуру початку досудового розслідування. Закон вимагає спочатку зареєструвати заяву в ЄРДР, а потім вже перевіряти докази і факти. Як цей правоохоронний орган буде розслідувати злочини, якщо сам грубо порушує законодавство? Тому й виходить, що слідчий орган перетворився у статистів, який, одні злочини фіксує, інші — фактично зливає.

Коли беззаконня стає нормою: резонансні справи Вінниці

— Які резонансні справи, що веде ваша організація, наштовхнулися на небажання розслідувати правоохоронним органом? Можете розказати про реальні приклади?

— Таких справ вже накопичилось кілька десятків, і це лише за нашими заявами. Насправді їх сотні, а може вже і тисячі. Переважно це кримінальні справи пов’язані з корупційними злочинами, що стосуються органів влади, бо це наш основний напрямок діяльності. На сьогодні жоден правоохоронний орган не розслідує злочини представників влади. Виконуються лише «прохання» політичних осіб та побажання із владних кабінетів всіх рівнів.

Пів року тому наша команда провела журналістське розслідування. Журналісти викрили схему крадіжки у громади 36 гектарів землі загальною вартістю 1.4 млрд. грн. Це велике розслідування з фактами та доказами, де ми показали всю схему. Звернулися в НАБУ (Національне антикорупційне бюро України) з заявою, потім у ВАКС (Вищий антикорупційний суд). Обидві структури відмовились розпочинати досудове розслідування з трактуванням «не достатньо підстав та доводів».

Інший яскравий приклад — розпродаж підвалів, підсобних приміщень вінничан, вінницькою міською радою, хоча вони є власністю співмешканців будинків. За 20 років таких підвалів розпродано тисячі. Не зважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 02. 03. 2004 р. № 4‑рп/2004 — органи влади досі вважають це майно своєю власністю, а правоохоронні органи вже 6 років не можуть розслідувати таку просту справу. Тільки наша організація 3 рази поновлювала цю кримінальну справу, яка була нашвидкуруч закритою черговим слідчим.

Масова схема, яка процвітає у вінницьких ОСББ — підробка документів і протоколів, махінації із вартістю виконуваних робіт та актами приймання. Багатомільйонну схему правоохоронці не помічають. Хоча в цій справі ми побачили ще й повну некомпетентність слідчих.

Також за 3 останні роки у нас було 3 заяви про злочин, що стосуються погроз та перешкоджанню діяльності нашим журналістам. Деякі заяви навіть не зареєстрували в ЄРДР, по інших — повна тиша. Поліція толерує беззаконня та наступ на свободу слова. Працювати журналістом у Вінниці стає все небезпечніше, якщо ти не із когорти поціновувачів влади. В усьому світі злочини проти журналістів є тяжкими і завжди пріоритетними для держави, але не в Україні.

Будівельна і земельна анархія у Вінниці досягла свого апогею ще 10 років тому. Не було майже жодного будівництва, на яке б не було відкрито кримінальної справи. Кількість кримінальних справ можна рахувати у тисячах. Хоч одну правоохоронці довели до кінця? Хоч один забудовник був притягнений до відповідальності? Хоч одне таке будівництво було зупинено? Ні, і не буде… Тому, що такі справи, в процесі розслідувань, успішно трансформуються у квартири для керівників слідчих органів.

Багато справ ми довели до суду і виграли, але зіштовхнулися з неможливістю виконання рішень судів органами влади. За це передбачено від адміністративної до кримінальної відповідальності, але і тут правоохоронці бездіяльні. Одна з таких справ нашого колеги, де було доведено, в рамках судового процесу, перевищення владних повноважень чиновниками Вінницької міської ради та привласнення влади центральних органів державної влади. Фактично це можна трактувати як повалення конституційного ладу в Україні чиновниками Вінницької міської ради, але кому це цікаво…. Робота правоохоронців обмежується побутовими та резонансними злочинами і то вибірково.

Чи є вихід? Шляхи реформування правоохоронної системи

— Підсумовуючи наше інтерв’ю, який вихід ви бачите? Як запустити роботу правоохоронної системи?

— Одну реформу правоохоронної системи ми вже пережили з 2015 р. Навіть при потужній підтримці західних партнерів вона виявилася невдала. Причини очевидні, реформу проводили ті ж корупціонери, які були до неї. Ніхто не хотів втрачати вплив і фінансові потоки, а ще більше, ніхто із них не хотів сідати до тюрми. А сісти таки б прийшлося багатьом сьогоднішнім політикам і чиновникам, якби правоохоронна і судова система запрацювали як потрібно. Тому після перемоги над зовнішнім окупантом, ми будемо вимушені знову перезавантажувати всю правоохоронну і судову системи з самого початку. Іншого шляху демократичного розвитку України просто не існує. На щастя в цьому зацікавлені наші друзі-партнери країн цивілізованого заходу. Що можна зробити в сьогоднішніх реаліях? Я навіть не знаю, мабуть, вже нічого. Краще ця система працювати не буде.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *