У Вінниці триває конфлікт, що віддзеркалює загальноукраїнську напругу довкола впровадження освітньої реформи під час повномасштабної війни. Йдеться про відкрите протистояння між батьківською громадою ліцею №30 імені Тараса Шевченка та міською владою через рішення про фактичне згортання початкової ланки закладу.
Ця історія почалася не вчора — вона визрівала як наслідок тривалого ігнорування думки громади. Від електронних петицій до напружених «очних ставок» у стінах школи — конфлікт крок за кроком загострювався, набуваючи дедалі більшого резонансу.
Точкою відліку стало рішення Вінницької міської ради, проголосоване ще у квітні 2024 року. Згідно з ним, ліцей має припинити набір до перших класів і з 2027 року повністю перепрофілюватися на заклад виключно для старшокласників.
Основною метою цього рішення зазначалося приведення освітньої мережі міста у відповідність до вимог закону «Про повну загальну середню освіту». Відповідно до запровадженої моделі, більшість нинішніх ліцеїв Вінниці вже з 1 вересня 2026 року має припинити набір до 10-х класів, а з 2027-го — остаточно реорганізуватися у гімназії з навчанням до 9 класу та включенням початкової школи до їхньої структури.
Водночас статус ліцеїв заплановано зберегти лише за окремими закладами — зокрема ліцеями №1, №7, №13, №17, №23, №30 та №35. Саме вони забезпечуватимуть здобуття профільної середньої освіти у 10–12 класах. Водночас частина з них, не лише ліцей №30, також має припинити набір до перших класів.
Окремо у рішенні міськради передбачено створення та збереження початкових шкіл — зокрема №5 та №25, а також відкриття нової початкової школи №28 на базі підрозділу ліцею №13. Зміни торкнуться і закладів освіти у приєднаних громадах — у Вінницьких Хуторах, Гавришівці, Писарівці, де ліцеї та гімназії мають змінити свій статус відповідно до нової моделі.
Загалом рішення міськради запускало поетапний процес розмежування шкільної освіти на три рівні — початкову (1–4 класи), гімназійну (5–9 класи) та профільну ліцейну (10–12 класи). Передбачається, що вже з 2027 року старша школа функціонуватиме як окрема, спеціалізована ланка.
Фактично це означає, що сотні дітей, які нині навчаються у початкових класах, змушені будуть залишити звичне середовище та перейти до інших закладів.
Як уже повідомляли «Ми Вінничани», першим легітимним проявом протесту батьківської спільноти ліцею №30 імені Тараса Шевченка стала електронна петиція до міської влади, в якій вони вимагали врахувати інтереси дітей і зберегти початкову школу в структурі навчального закладу.
Відповідь, яку отримали автори звернення за підписом заступниці міського голови Галини Якубович, виявилася невтішною: посадовиця наголосила, що реформа є неминучою, передбаченою законом «Про повну загальну середню освіту» та підтриманою міжнародними партнерами в межах проєкту DECIDE.
Зокрема, пані Якубович згадала про «обговорення» реформи в листопаді 2024 року за участі представників Міністерства освіти, голів громад та освітян. Утім, вона не уточнила, що рішення про реорганізацію міська рада ухвалила раніше, а «радитися» з громадою взялася вже постфактум — майже через пів року. Складається враження, що пані Якубович і досі не вбачає, що саме подібні управлінські маніпуляції, які так полюбляють у мерії, зрештою й «вистрелили» у 2026 році батьківськими протестами, коли справа перейшла від теорії до практики.
Утім, непохитність мерії має і цілком прагматичне пояснення. Ключ до розгадки — у проєкті DECIDE («Децентралізація для розвитку демократичної освіти»). За гучними словами про «розвиток демократії» фактично стоїть масштабне фінансування, яке надходить від уряду Швейцарії. Йдеться про сотні мільйонів гривень, спрямованих на «оптимізацію» освітньої мережі, будівництво та підготовку управлінських кадрів в Україні.
Для вінницьких можновладців це не просто чергова реформа, а можливість отримати доступ до значних міжнародних ресурсів, які передбачають відносно невелике співфінансування з місцевого бюджету. У такій логіці інтереси окремих дітей та їхніх батьків поступаються місцем іншим пріоритетам, коли на кону стоїть «освоєння» міжнародної допомоги.
До конфлікту також долучилися народні депутатки Ірина Борзова («Слуга народу») та Оксана Савчук (висуванка ВО «Свобода», наразі позафракційна), які скерували депутатські запити до Міністерства освіти та міської влади. Ситуація набрала політичного виміру: стало очевидно, що «тихо» провести реорганізацію ліцею вже не вдасться.
Водночас відповідь Галини Якубович лише підлила масла у вогонь. Батьки, відчувши себе непочутими, почали вимагати особистої зустрічі з міським головою Сергієм Моргуновим, апелюючи до того, що стратегічні рішення такого рівня мають прийматися за участю голови громади. Коли ж замість очікуваного діалогу з мером до ліцею завітала очільниця департаменту освіти міськради Оксана Яценко, актова зала закладу перетворилася на майданчик запеклих суперечок.
Пані Яценко у своєму виступі наголошувала на «дорожній карті» реформи так званої «Нової української школи», яка триває з 2018 року, та необхідності створення мережі профільних ліцеїв. За її словами, якщо залишити початкову школу, заклад просто не вмістить усіх старшокласників району, що призведе до «роздування» штату та дефіциту кабінетів.
Посадовиця попередила, що у разі збереження всіх ступенів навчання школі доведеться перейти на роботу у дві зміни, що, на її думку, мало б стати вагомим контраргументом. Однак реакція залу була неочікуваною для директорки департаменту: батьки одностайно вигукнули «Влаштовує!», чітко давши зрозуміти, що безпека та стабільність для них важливіші за зручний графік.
Питання фізичної безпеки дітей є головним аргументом батьківської спільноти. У 2023 році ліцей №30, завдяки активності батьків та сприянню влади, отримав сучасне протирадіаційне укриття на 800 місць, що відповідає найсуворішим будівельним нормам.
Натомість, на думку батьків, альтернативні школи, куди пропонують перевести дітей — зокрема ліцеї №32 та №6 — мають лише звичайні підвальні приміщення, які не забезпечують належного захисту.
Батьки наводять власну «математику виживання»: шлях до сусідніх шкіл становить близько двох кілометрів через нерегульовані переходи та відкриті ділянки. Для семирічної дитини з рюкзаком вагою 5–6 кілограмів така дорога під час повітряної тривоги, коли в небі можуть працювати авіація чи сили протиповітряної оборони, перетворюється на пряму загрозу життю. Хто візьме на себе відповідальність за безпеку дитини в ці критичні хвилини між школою та домом? Це питання залишається без відповіді.
Позиція батьківської спільноти, яка, за їхніми словами, наразі об’єднує сотні родин, ґрунтується також на чинному законодавстві. Представники батьківського комітету прямо посилаються на статтю 35 Закону України «Про повну загальну середню освіту», де зазначено, що ліцей може забезпечувати здобуття початкової освіти як структурний підрозділ. Окрім того, вони апелюють до статті 13 Закону «Про освіту», яка закріплює принцип максимальної наближеності школи до місця проживання, та статті 53 Конституції України, що гарантує право на доступну освіту.
Особливо категорично звучить аргумент щодо статті 22 Конституції, яка забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав під час ухвалення нових нормативних актів. На переконання батьків, освітня реформа в умовах війни не може реалізовуватися ціною погіршення безпеки та умов доступу дітей до навчання.
Емоційного напруження зустрічі з директоркою департаменту освіти додав і той факт, що серед батьків були дружини військовослужбовців. Виступ однієї з них набув характеру своєрідного маніфесту: поки чоловіки на фронті захищають державу, влада в особі місцевих чиновників створює додаткові стресові умови для їхніх дітей. Малеча, які народилися під час пандемії COVID-19 і зростають під звуки сирен повітряної тривоги, вже й без того мають психологічні травми, а примусове «виселення» з рідної школи та розрив зв’язків із першим вчителем лише поглибить цей стан.
«Мій чоловік на фронті, я одна з дитиною. Школа поруч, я знаю, що вона в безпеці. Примусове руйнування зв’язку «вчитель–учень» — це додаткова травма для дітей, які й так живуть у постійному стресі війни», — наголошувала одна з дружин військового.
Водночас батьки звертали увагу і на демографічний фактор: район Хутора Шевченка активно розбудовується, кількість дітей зростає. Тому скорочення потужностей початкової школи вони називають «стратегічною помилкою», яка, на їхню думку, може призвести до освітнього перевантаження вже впродовж найближчих 2–3 років.
У результаті Оксана Яценко підсумувала зустріч з батьками обіцянкою провести додаткові моніторинги, щоб побачити реальний контингент учнів, проте наголосила, що остаточне слово за Міністерством освіти та чинним законодавством.
Батьки, схоже, налаштовані йти до кінця і, за їхніми словами, вже готують колективні позови до суду. Цей конфлікт наочно демонструє, що будь-яка реформа, яка реалізується без урахування думки громади, ризикує зіткнутися з опором — особливо в умовах війни.
Тепер «м’яч» знову на «полі» міської влади, і від того, чи почують там людей, залежить, як розвиватиметься ситуація далі: чи вдасться знайти компроміс, чи освітня реформа на Вінниччині перейде в нові протести та тривалі судові процеси з непередбачуваним результатом.
