8 грудня 2025 року Генеральна прокуратура Російської Федерації оголосила про затвердження обвинувального висновку проти 41 українського політика та військового керівника — нібито за «геноцид» на Донбасі. У прокурорському пресрелізі, який активно цитують російські пропагандистські ресурси, наведено масштабну статистику жертв і руйнувань, однак не подано жодної публічної методології підрахунку цих даних. «Суд», до якого передано справу, діє на тимчасово окупованій території та не визнається міжнародною спільнотою. Далі — детально про те, що саме оголосила РФ, кого кремлівський режим збирається «судити», чому озвучені цифри викликають обґрунтовані сумніви та хто стоїть за цією показовою справою.
Що оголосили в Москві
Генпрокуратура рф повідомила про «затвердження обвинувального висновку» щодо «вищого політичного та військового керівництва України» за статтею, яку в російському КК кваліфікують як «геноцид». За версією відомства, «обвинувачені віддали накази щодо застосування вогнепальної зброї, бронетанкової техніки та авіації проти мирного населення» у Донецькій і Луганській областях. Одночасно повідомлено про тисячі загиблих і десятки тисяч постраждалих; справу передано до так званого «Верховного суду ДНР».
Чому російська «статистика» викликає сумніви
У прес‑релізі Генеральної прокуратури рф наведено масштабні цифри, нібито підтверджуючі «геноцид» цивільного населення на територіях Донецька та Луганська. Зокрема, так звані російські «правоохоронці» заявляють про майже 5 тисяч загиблих мирних жителів, понад 18,5 тисяч «постраждалих», понад 13,5 тисяч поранених, серед яких 1 275 неповнолітніх, а також про пошкодження або повне руйнування понад 153 тисяч об’єктів цивільної інфраструктури, включно з житловими будинками, школами, лікарнями та іншими соціально важливими об’єктами.
Крім того, за версією рашистів, понад 2,3 мільйона людей були змушені залишити місця постійного проживання, а населення регіону зменшилось із 6,5 до 4,5 мільйона.
Однак у матеріалах путінської прокуратури не лише відсутні поіменні списки загиблих та поранених, а й не наводиться жодної методики підрахунку або джерел інформації; немає жодних медичних чи судово-медичних актів, які дозволяли б перевірити ці дані. Така повна відсутність прозорості робить російську статистику неперевіреною та сумнівною.
Натомість незалежні міжнародні джерела, зокрема Моніторингова місія ООН з прав людини (OHCHR), публікують верифіковані дані з описом методології та документуванням кожного випадку. За даними OHCHR, у період із 14 квітня 2014 до 31 грудня 2021 року під час російської окупації українського Донбасу загинули 3 106 цивільних, якщо включити загиблих у катастрофі рейсу MH17 — загальна цифра досягає 3 404 осіб, поранені понад 7 000 цивільних.
Після початку повномасштабноої війни росії проти України щомісячні та підсумкові звіти OHCHR фіксують тисячі жертв серед цивільних. Так, станом на 30 червня 2023 року зафіксовано 9 177 загиблих і 15 993 поранених цивільних, усього 25 170 людей стали жертвами російської агресії у понад 1 500 населених пунктах. Місячні звіти демонструють, що лише в квітні 2023 року загинули 104 людини та 301 були поранені, а у період із 1 до 9 квітня — 44 загиблих та 119 поранених. OHCHR наголошує, що реальна кількість жертв, ймовірно, значно вища, оскільки доступ до багатьох територій обмежений і документування ускладнене.
Порівняння російської статистики та даних міжнародних організацій демонструє суттєву невідповідність: заявлені Генпрокуратурою рф 5 000 загиблих і понад 13 тисяч поранених, а також сотні тисяч зруйнованих об’єктів значно перевищують задокументовані випадки OHCHR, які підтверджуються фактами та методологією.
Відтак, без оприлюднення первинних даних та методики підрахунку російська статистика лишається сумнівною та сприймається як політично мотивована, тоді як оцінки міжнародних місій дозволяють робити виважені, верифіковані висновки щодо людських втрат та масштабів руйнувань у конфлікті.
Хто веде «справу» — і чому це важливо
Так звані «обвинувачувальні матеріали» підготовлені Генеральною прокуратурою рф, яку донедавна очолював Ігор Краснов, з вересня 2025 року пркуратуру очолює Олександр Гуцан, обидва включені до санкційних списків США, ЄС та Великої Британії, що свідчить про їх причетність до кремлівського режиму і скоєних цим режимом міжнародних злочинів та злочинів проти людства.
Міжнародні санкції не є доказом провини конкретних осіб, але суттєво впливають на сприйняття об’єктивності та легітимності їхніх рішень у міжнародному вимірі. Особливо це стає очевидним на прикладі «резонансних справ» проти українських політиків і військових, зокрема Арсенія Яценюка, якого російська сторона звинувачувала в нібито «вбивствах росіян під час Чеченської війни». Подібні висмоктані з пальця звинувачення, що викликають іронічні посмішки, використовуються передусім як інформаційний та політичний інструмент, а не як верифіковані факти.
Щодо передачі «справи» проти 41 українського чинного та колишнього посадовця до так званого «Верховного суду ДНР» — це абсурд на тлі міжнародного права. На тимчасово окупованих територіях Москва формує власну судову вертикаль, де головну роль відіграють російські кадрові судді, а не місцеві посіпаки окупантів.
Раніше головою цього «суду» був Едуард Якубовський, родом із Москви, який очолював його з 2014 року. У червні 2023 року на цю посаду указом путіна був призначений Микола Подкопаєв з Курщини, який до цього з 2018 року працював суддею Першого касаційного суду загальної юрисдикції рф.
Так званий «Верховний суд ДНР» працює під повним контролем путінських емісарів: доступ захисту обмежений, слідство непрозоре, а політичний тиск на рішення суду системний. Міжнародно-правова легітимність таких органів відсутня: Україна та переважна більшість міжнародних інституцій їх не визнають. Будь-які «вироки» у цих справах навряд чи матимуть реальні міжнародні наслідки, але ефективно використовуються Москвою як репресивний і пропагандистський інструмент проти конкретних осіб..
Повний список «обвинувачуваних» рашистами украйнських чинних та колишніх посадовців:
- Арсен Аваков — міністр внутрішніх справ України (2014–2021).
- Іван Баканов — голова Служби безпеки України (2019–2022).
- Андрій Богдан — керівник Офісу президента України (2019–2020).
- Єгор Божок — заступник керівника Офісу президента України (2019–2020), колишній заступник міністра закордонних справ.
- Владислав Бухарєв — колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, народний депутат України.
- Віктор Гвоздь — голова Служби зовнішньої розвідки України (2019–2020).
- Олексій Гончарук — прем’єр-міністр України (2019–2020).
- Василь Грицак — голова Служби безпеки України (2015–2019).
- Володимир Гройсман — прем’єр-міністр України (2016–2019).
- Олексій Данілов — секретар Ради національної безпеки і оборони України (2019–2024).
- Олександр Данилюк — секретар РНБО України (2019).
- Валерій Євдокимов — колишній перший заступник керівника Антитерористичного центру СБУ.
- Андрій Єрмак — керівник Офісу президента України.
- Андрій Загороднюк — міністр оборони України (2019–2020).
- Валерій Залужний — Головнокомандувач Збройних сил України (2021–2024).
- Олег Іващенко — начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ).
- Ігор Клименко — міністр внутрішніх справ України.
- Михайло Коваль — в.о. міністра оборони України (2014).
- Валерій Кондратюк — голова Служби зовнішньої розвідки України (2020–2021).
- Василь Крутов — генерал СБУ, колишній заступник секретаря РНБО України.
- Михайло Куцин — колишній перший заступник міністра оборони України.
- Микола Литвин — голова Державної прикордонної служби України (2003–2014).
- Олександр Літвіненко — секретар Ради національної безпеки і оборони України.
- Борис Ложкін — глава Адміністрації президента України (2014–2016).
- Василь Малюк — голова Служби безпеки України.
- Денис Монастирський — міністр внутрішніх справ України (2021–2023, загинув).
- Віктор Муженко — начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗСУ (2014–2019).
- Сергій Наєв — командувач Об’єднаних сил ЗСУ (2018–2024).
- Валентин Наливайченко — голова Служби безпеки України (2006–2010, 2014–2015).
- Андрій Парубій — голова Верховної Ради України (2016–2019).
- Сергій Пашинський — народний депутат України (кілька скликань), ексголова Комітету ВР з нацбезпеки і оборони.
- Степан Полторак — міністр оборони України (2014–2019).
- Петро Порошенко — п’ятий президент України (2014–2019).
- Ігор Райнін — глава Адміністрації президента України (2016–2019).
- Олександр Сирський — Головнокомандувач Збройних сил України.
- Андрій Таран — міністр оборони України (2020–2021).
- Олександр Турчинов — в.о. президента України (2014), секретар РНБО України (2014–2019).
- Рустем Умєров — чинний секретар РНБО.
- Руслан Хомчак — Головнокомандувач ЗСУ (2019–2021).
- Денис Шмигаль — чинний міністр оборони України.
- Арсеній Яценюк — прем’єр-міністр України (2014–2016).
