Вінницький ветеран Петро Дудник, який у липні пройшов на протезі близько 120 кілометрів від Вінниці до Хмельницького, завершив свій благодійний марафон вагомим результатом. Завдяки підтримці людей він зібрав близько 300 тисяч гривень, за які придбав три антидронові детектори «Чуйка» та чотири 3D-принтери для військовослужбовців 14-ї бригади Національної гвардії України «Червона Калина». Обладнання вже передали захисникам.
Про результати благодійної ініціативи повідомили у «Калина-Хаб» — інформаційній спільноті у Facebook, яка висвітлює історії військовослужбовців, ветеранів та ініціативи на підтримку захисників, зокрема бійців «Червоної Калини». Подробиці передачі обладнання також оприлюднило видання «Суспільне Вінниця».
Історію Петра Дудника «Ми Вінничани» розповідали ще у липні, одразу після завершення його незвичайного походу. Тоді повідомлялося про понад 200 тисяч гривень зібраних донатів. Тепер стали відомі уточнена сума та результати закупівель.
Спочатку ветеран планував зібрати 128 тисяч гривень на чотири антидронові пристрої «Чуйка» для бійців вінницької бригади «Червона Калина». Однак необхідну суму вдалося отримати ще на середині маршруту, а загальний збір зріс приблизно до 300 тисяч гривень.
Змінилися й самі закупівлі. Замість чотирьох детекторів попередньої модифікації придбали три новіші «Чуйки 4.0». За словами Петра Дудника, вартість одного такого пристрою перевищує 60 тисяч гривень. Решту коштів спрямували на чотири 3D-принтери, які військові вже використовують для виготовлення необхідних деталей.
Антидронові детектори дозволяють виявляти сигнали безпілотників та завчасно попереджати військових про небезпеку. Такі пристрої особливо потрібні під час перевезення особового складу та забезпечення передових позицій. Вони дають змогу помітити загрозу й вчасно змінити маршрут або сховатися.
За словами військових, передане обладнання вже використовують бійці «Червоної Калини», які виконують завдання на Добропільському напрямку.
А починалася ця історія 1 липня, коли Петро Дудник о п’ятій ранку вирушив від Водонапірної вежі у Вінниці в напрямку Хмельницького. Попереду були десятки кілометрів дороги, липнева спека та чимале фізичне навантаження на протезовану ногу.
Петро — ветеран 59-ї бригади імені Якова Гандзюка, яка нині входить до Сил безпілотних систем. Із перших днів повномасштабного російського вторгнення він добровольцем став до війська, служив навідником, воював на Херсонщині та Донеччині. У листопаді 2023 року на Покровському напрямку дістав тяжкі осколкові поранення та контузію. Лікарям довелося ампутувати йому ліву ногу.
Після лікування та протезування Петро Дудник повернувся до активного життя. Займається волейболом сидячи, бере участь у спортивних змаганнях, а з 2025 року працює у вінницькій муніципальній варті.
До благодійного походу готувався майже пів року. Поступово збільшував дистанції тренувальних переходів, намагаючись пристосуватися до навантаження. У дорогу взяв лише найнеобхідніше, адже кожен зайвий кілограм у наплічнику ускладнював ходьбу.
Щодня ветеран долав у середньому 15–20 кілометрів. Найдовший денний перехід становив 22 кілометри. Протягом маршруту його супроводжував автомобілем військовий капелан Іван Мазур, з яким вони заздалегідь спланували дорогу.
7 липня Петро дістався Хмельницького, а наступного дня зустрівся з містянами біля Алеї Героїв на вулиці Проскурівській.
Протягом марафону він регулярно виходив у прямі ефіри в соціальних мережах, розповідав про дорогу та закликав підтримувати військових донатами.
Але найбільше йому запам’яталися люди, яких зустрічав дорогою.
Як розповіли у «Калина-Хабі», водії легковиків і вантажівок зупинялися біля ветерана, пропонували допомогу, приносили воду та їжу, переказували гроші на збір. Підтримували його й родини зниклих безвісти військовослужбовців.
Один із випадків Петро згадував особливо. Біля нього зупинився військовий на позашляховику та запропонував підвезти. Дудник відмовився, пояснивши, що це було б нечесно перед людьми, які підтримали його марафон.
Тоді військовий запитав, чи має він аптечку. Почувши, що немає, дістав із машини власну та подарував ветерану.
«З цією аптечкою я тепер ходжу на роботу», — розповідав Петро.
До речі, свій позивний «Спринтер» Дудник отримав ще під час лікування після поранення. За розповідями ветерана, після однієї з операцій лікарі наказали йому не вставати з ліжка щонайменше добу, але вже наступного ранку він намагався самостійно пересуватися. Тоді побратими й почали жартома називати його «Спринтером».
Тепер історія липневого марафону отримала практичне продовження. Зібрані завдяки пішому переходу кошти перетворилися на обладнання, яке вже допомагає військовим. І хоча сам Петро Дудник через наслідки поранення більше не може повернутися до бойової служби, підтримувати захисників він продовжує.
