Українська протиповітряна оборона демонструє показники, яких не бачила жодна армія світу — 95–97% збитих ворожих цілей. Це фантастичний, безпрецедентний результат. Але для цивільного населення, яке живе в умовах постійного терору, ті 3%, що прориваються в глибокий тил, стають справжньою катастрофою. Руйнування, жертви, шок — і на цьому емоційному дні люди починають шукати винних, часто спрямовуючи свій гнів на тих, хто їх щойно врятував — на сили ППО ЗСУ.
Цей розрив між військовою реальністю та цивільним сприйняттям яскраво проявився днями у публічній перепалці. Міський голова Львова Андрій Садовий, емоційно реагуючи на наслідки прильоту, кинув фразу: «У мене є дуже багато запитань до всіх». Відповідь командира Сил безпілотних систем Роберта «Мадяра» Бровді була різкою, але протверезною: 97% цілей збито; у світі просто не існує ППО, здатної на 100% закрити небо.
Цей діалог — ідеальна ілюстрація тотального непорозуміння. Військові роблять неможливе, утримуючи макрорівень безпеки, а цивільні вимагають дива, забуваючи про власну зону відповідальності.
Але в цій дискусії загубилося найголовніше. Те, про що місцева влада воліє скромно мовчати. Військові тримають основний удар. А от ловити ті самі 3% «шахедів», які прослизають до мирних міст, тепер має законне право і можливості саме місцеве самоврядування.
Кабінет міністрів дав громадам абсолютно дієвий та робочий інструмент — постанову № 699 «Про реалізацію експериментального проекту щодо посилення протиповітряної оборони території України шляхом залучення груп протиповітряної оборони». Вона прямо дозволяє створювати муніципальні групи протиповітряної оборони (ГПО) у складі добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ).
Що це означає на практиці? Громада має законне право залучити добровольців (важливо — людей, які мають відстрочку від мобілізації), навчити їх, екіпірувати коштом місцевого бюджету і платити їм гідну винагороду — до 100 000 гривень пропорційно до участі в бойових чергуваннях.
Більше того, зовсім нещодавно, 3 березня 2026 року, уряд ухвалив свіжі зміни до цієї постанови, якими максимально спростив усі бюрократичні процедури. Тепер ініціювати створення таких вогневих груп можуть не лише військові адміністрації, а й безпосередньо командири ДФТГ та бригади Тероборони.
І тут виникає абсолютно логічне запитання до влади у Вінниці. Чому місто досі не організувало такі муніципальні бригади оборони від обстрілів із повітря?
Ми всі добре пам’ятаємо сумний досвід 2022 року, коли місцева влада фактично зупинила роботу ДФТГ і ініціювала розформування діючих добровольчих підрозділів у місті. Сотні мотивованих людей, які хотіли захищати Вінницю поза лавами Збройних Сил, тоді щиро дивувалися: чому влада прийняла таке рішення і просто вказала їм на двері?
Зараз у вас є легальний, чітко прописаний урядом механізм, щоб знову зібрати цих добровольців, дати їм пікапи та зброю і дозволити збивати ворожі дрони над нашими домівками. Місто має фінансовий ресурс, має людей і має законне право діяти.
Чому ми продовжуємо пасивно чекати, поки виснажені екіпажі ЗСУ закриють кожен метр нашого неба, і потім емоційно дорікаємо їм за пропущені 3%?
Емоційні звернення мерів і звинувачення військових не зіб’ють ворожий дрон. Його зіб’є кулемет і прожектор місцевої вогневої групи. Час місцевому самоврядуванню брати на себе відповідальність за безпеку своїх міст не лише на словах та у звинуваченнях, а й на ділі. Інструменти є. То де ж результат?
Довідково:
Варто згадати, що існує також законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з підтримки сектору безпеки і оборони України». Він про розширення повноважень місцевих рад фінансувати сектор оборони. Документ був проголосований Верховною Радою в цілому ще 18 червня 2024 року, але з плином майже двох років так і залишається не підписаним президентом України.
(Ілюстрація створена за допомогою AI GEMINI і не відображає реальне місце чи події)
