15 березня 2025 року у друзів Путіна – Віктора Орбана в Угорщині та Александара Вучича в Сербії – щось пішло не так. Поки Орбан у День революції виголошував чергову антиукраїнську маячню, називаючи ЄС «імперією», що «колонізує Україну», Будапешт вибухнув протестами: понад 50 тисяч угорців вимагали його відставки. У цей же час у Белграді сотні тисяч сербів вийшли проти Вучича через корупцію та трагедію в Новому Саді. Два проросійські лідери зіткнулися з народним гнівом – чи встоять вони перед тиском масового невдоволення?
Угорщина
15 березня 2025 року Угорщина відзначала День революції – національне свято, присвячене початку повстання 1848–1849 років проти Австрійської імперії. Цей день символізує боротьбу угорців за свободу та незалежність, коли ліберальне дворянство та інтелігенція на чолі з Лайошем Кошутом вимагали демократичних реформ і автономії. Проте цього року святкування в Будапешті затьмарили масові протести проти прем’єр-міністра Віктора Орбана, який у своїй промові знову розкритикував Україну та Євросоюз.
Виступаючи біля Національного музею, де 177 років тому Шандор Петефі читав революційну «Національну пісню», Орбан назвав ЄС «веселковою імперією», що нібито хоче «колонізувати Україну» та змушує її воювати з росією. Він закликав угорців виступити проти вступу України до ЄС, оголосивши про національне опитування з цього питання. «Союз, але без України!» – проголосив він, не пояснивши, як це узгоджується з його тезою про «колонізацію». Орбан також пообіцяв «пасхальне прибирання» для «тіньової армії» – суддів, журналістів і своїх опонентів, яких він звинуватив у роботі на США та Джорджа Сороса. Ця риторика – черговий прояв його проросійської позиції, адже Угорщина під його керівництвом роками блокує підтримку України в ЄС, зокрема це відбувалось з блокуванням 20 млрд. євро військової допомоги.
Тим часом у центрі столиці Угорщини зібралися понад 50 тисяч протестувальників, організованих опозиційною партією «Тиса» на чолі з Петером Мадяром. Гасла «Посадити в тюрму!», «Кінець режиму Орбана!» та «Наша весна настає!» гучно лунали вулицями. Мітингувальники підтримують вступ України до ЄС і вимагають дострокових виборів, адже опитування показують, що «Тиса» випереджає партію Орбана «Фідес». Мадяр оголосив про рух «Голос нації» і власне опитування з 12 питань, включно з підтримкою ЄС, НАТО та обмеженням прем’єрського терміну до 8 років. «Ті, хто обманює націю, опиняться на смітнику історії», – заявив він, обіцяючи покінчити з «зимою Орбана».
Віктор Орбан, юрист за освітою, заснував партію «Фідес» у 1988 році як ліберальний рух проти комунізму. У 1989 році його промова на перепохованні Імре Надя, лідера революції 1956 року, принесла йому популярність. Орбан був прем’єр-міністром у 1998–2002 роках, а з 2010 року очолює уряд Угорщини безперервно. З часом його погляди змінилися: від ліберала він став націонал-консерватором і «неліберальним демократом», симпатизуючи путіну та Трампу. Його політика – це популізм, контроль над ЗМІ, судами та економікою, а також конфлікти з ЄС через антимігрантські закони та підтримку росії.
Угорщина є унітарною парламентською республікою, де законодавча влада належить однопалатному парламенту, який обирається на 4 роки за змішаною системою. Президент – церемоніальна фігура, обирається парламентом на 5 років (нині – Тамаш Шуйок). Реальна влада зосереджена в уряді на чолі з прем’єр-міністром, якого призначає парламентська більшість.
Поки Орбан просуває антиукраїнську риторику та блокує рішення ЄС, угорці дедалі голосніше вимагають змін. Протести 15 березня, що збіглися з Днем революції, нагадують про історичну боротьбу за свободу. Якщо «Фідес» програє на виборах 2026 року (або раніше, якщо опозиція добється дострокового голосування), проросійський курс Угорщини може змінитися. Та поки Орбан тримається за владу, спираючись на популізм і страх перед «зовнішніми ворогами», Будапешт залишається союзником Кремля.
Сербія
У Сербії тривають масштабні антиурядові протести. За різними оцінками, на вулиці Белграда 15 березня 2025 року вийшли від 88 000 до 500 000 людей. Протестувальники вимагають відставки президента Александара Вучича, його партії та проведення дострокових виборів. Головною рушійною силою протестного руху стали студенти, до яких приєдналися викладачі, фермери та активісти.
Протести тривають уже кілька місяців, а почалися вони після трагедія 1 листопада 2024 року в Новому Саді. Тоді на залізничному вокзалі обвалився бетонний навіс, внаслідок чого загинули 15 людей. Влада пояснила катастрофу технічними помилками, однак громадськість пов’язує трагедію з корупцією та вимагає оприлюднення технічної документації ремонту вокзалу, щоб з’ясувати, хто відповідальний за неякісні роботи.
Згодом студентські демонстрації переросли в загальнонаціональні акції протесту. Окрім відповідальності уряду за трагедію, протестувальники виступають проти корупції, за верховенство права та проти авторитарного правління Вучича.
Президент Сербії Александар Вучич заявив, що готовий провести дострокові парламентські вибори у квітні, якщо цього вимагатиме опозиція. На його думку, нові вибори принесуть йому ще переконливішу перемогу.
За словами Вучича, під час протестів постраждали 56 осіб, а поліція заарештувала 22 людей, яких звинувачують у заворушеннях та нападах на поліцейських. Влада також заявила, що правоохоронні органи розслідують діяльність «злочинних груп», які нібито намагалися використати ситуацію у своїх інтересах.
Попри масові виступи, Вучич запевняє, що більшість сербів не підтримують так звану «кольорову революцію» і прагнуть стабільності. Він також звинуватив опозицію та західні ЗМІ в маніпуляціях і дезінформації щодо протестів.
Напередодні ситуація в столиці Сербії загострювалася. Протягом декількох днів до Белграда масово прибували як протестувальники, так і прихильники Вучича. У центрі міста з’явилися табори демонстрантів. Військові ветерани зайняли місця біля парламенту, а поліція розмістила значні сили для контролю ситуації.
Напруження зростало через присутність у місті тракторів, привезених фермерами на знак протесту. Уночі шини сільськогосподарської техніки були спущені, а на деяких з’явилися наклейки із закликами до боротьби з владою. Поліція затримала більше десятка осіб, зокрема шістьох опозиційних активістів, яких звинувачують у підготовці заворушень.
Александар Вучич — сербський політик, який обіймає посаду президента Сербії з 2017 року. До цього він був прем’єр-міністром країни (2014–2017 роки) та міністром оборони. Політик є засновником і колишнім лідером Сербської прогресивної партії, яка позиціонує себе як націоналістична, консервативна та проєвропейська.
Попри офіційний курс на євроінтеграцію, Вучича часто звинувачують у тісних зв’язках із Кремлем. Він не підтримав санкції проти росії після вторгнення в Україну, а його політика спрямована на баланс між Заходом і Москвою.
У своїх промовах Вучич часто говорить про стабільність та економічне зростання, однак опозиція звинувачує його у зміцненні авторитарного режиму, придушенні свободи слова та контролі над судовою владою.
Сербія — парламентська республіка, в якій виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем’єр-міністром, а президент має переважно представницькі функції.
Протести в Сербії тривають, а їхній масштаб свідчить про глибоке суспільне невдоволення. Чи зможе опозиція домогтися відставки Вучича? Чи вдасться протестувальникам змінити політичний курс країни? Відповіді на ці питання поки що невідомі, але ситуація залишається напруженою. Одне можна сказати точно — Сербія переживає один із найбільших політичних викликів за останні роки.
