Вінницька ОВА затвердила обласний план розвитку громадянського суспільства. Усе б нічого, якби він не ґрунтувався на нечинних нормативних документах, не ряснів пустопорожніми формулюваннями — і хоч трохи передбачав би фінансування. Та замість підтримки волонтерів і реальних ініціатив — «Е-конкурси», моніторинги й віртуальні навчання. Чому це більше схоже на імітаційне бла-бла-бла, ніж на реальну допомогу громадським активістам — розбираємося детально.
У березні 2025 року Кабінет Міністрів затвердив план заходів з реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2025–2026 роки. Але є один нюанс. А точніше — кілька.
Сама Стратегія була схвалена ще у вересні 2021 року указом президента Володимира Зеленського. Формально — усе відповідно до процедури. Проте президент поставив свій підпис лише під указом, тоді як саму Стратегію завізував голова Офісу президента Андрій Єрмак — персона, м’яко кажучи, контраверсійна. Його фігура вже не перший рік викликає обурення саме в громадянському секторі: ще до повномасштабної війни активісти неодноразово вимагали його звільнення.
Втім, залишимо політичні тонкощі й повернімося до документів. Мета Стратегії викладена натхненно: «створення сприятливих умов», «налагодження партнерської взаємодії», «забезпечення ефективних процедур громадської участі». Від Кабміну вимагається розробити трирічні плани, від регіонів — звітувати щоквартально. Все звучить красиво, по-європейськи. Принаймні — на папері.
У червні 2025 року, слідом за березневим громадянським «перезавантаженням» уряду, свій регіональний план заходів затверджує й Вінницька обласна військова адміністрація. Відповідний наказ підписує перша заступниця начальника ОВА Наталя Заболотна. Але вже в преамбулі документа — несподіванка. Замість чинного указу президента Зеленського від 2021 року, яким було схвалено Стратегію, посадовці посилаються на… указ Петра Порошенка від 2016-го. Той самий, що втратив чинність дев’ять років тому!
І це вже якась адміністративна некромантія. Коли план заходів з реалізації чинної стратегії спирається на документи, які давно спочивають в архіві. Схоже, в ОВА або не читають нормативку, або керуються принципом виноробства: чим старіше продукт — тим краще.
Сам регіональний план — окрема пісня. Традиційний шедевр бюрократичної епістолярки:
- «Удосконалення засад проведення публічних консультацій» — через «навчальні та інформаційні заходи».
- «Сприяння залученню жителів до процесів прийняття рішень» — знову ж таки через «моніторинг» і ті ж «інформаційні заходи».
- «Впровадження механізмів громадського бюджету» — навіть у вигляді «шкільних громадських бюджетів».
- І «на закуску»: «Створення умов для фінансової підтримки громадських ініціатив» — шляхом «проведення конкурсів через модуль «Е-конкурси» платформи «ВзаємоДія»».
Знову навчання. Знову моніторинг. І знову для «галочки, тобто для бездоганної звітності. Але чи допоможе це реальному волонтеру знайти пальне для евакуації під обстрілами? Чи полегшить роботу ініціативній групі, яка власними силами купляє дрони для військових?
Нагадаємо: громадянське суспільство в Україні довело свою ефективність, починаючи з початком гібридної російської агресії проти України у 2014 році, а особливо після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року — без стратегій, планів чи «Е-конкурсів». Люди самоорганізувалися, створили волонтерські хаби, евакуаційні групи, логістичні мережі, гуманітарні склади — і все це без жодної інструкції «згори».
Натомість чиновництво вперто тримається перевіреного принципу: якщо є проблема — треба написати під неї стратегію і план заходів. А от вирішення — справа вже другорядна.
Так і маємо: обласний план щодо розвитку громадянського суспільства урочисто затверджено. Залишилося дрібниця — втілити його в життя. Але щойно мова заходить про фінансування, починаються труднощі.
Національна стратегія, на яку спирається обласний план, передбачає кілька джерел фінансування: державний і місцеві бюджети, міжнародну допомогу та загадкові «інші не заборонені джерела». Органи влади, згідно з документом, мають, цитуємо, «передбачати кошти».
Однак сам план заходів, затверджений Вінницькою ОВА, не містить жодних конкретних сум чи чітких посилань на бюджетні статті. Так, у документі згадується про «створення умов для фінансової підтримки інститутів громадянського суспільства» та їхню «участь у наданні послуг за бюджетні кошти». Але це радше про те, як громадські організації можуть теоретично отримати фінансування, ніж про те, скількисама ОВА планує витратити на реалізацію прописаного — на ті ж «навчальні заходи», «моніторинги» та іншу активність, перелічену на папері.
То звідки ж візьмуться гроші? Схоже, вся надія — на «межі наявних асигнувань» окремих департаментів та абстрактні «інші джерела». Або, можливо, на те, що громадянське суспільство, яке вже понад три роки власним коштом примудряється забезпечувати і армію, і евакуацію, і гуманітарні конвої, і, навіть, реабілітацію поранених, якось самоорганізується й під потреби нових чиновницьких планів.
Поки що маємо звичну картину: план є, відповідальні — є (на папері), а от рядок «бюджет» — або відсутній, або дуже розмитий. Хоча, можливо, в цьому й є свій плюс: принаймні не будуть «освоєні» бюджетні кошти на чергові віртуальні заходи.
Можливо, найкращою допомогою для громадянського суспільства з боку чиновників було б — просто не заважати. А ще — своєчасно оновлювати нормативну базу. Інакше ми ризикуємо остаточно перетворитися на країну, де люди живуть у 2025-му, а чиновники — все ще у 2016-му.
До речі, в одному з пунктів вінницького плану передбачено проведення «Тижня громадянського суспільства». Ідея, безумовно, хороша. Але, можливо, перед цим варто організувати «Тиждень вивчення актуального законодавства для чиновників»? Підозрюємо, користі було б значно більше.
