Рівно 12 років тому, 5 серпня 2013 року, пішов із життя відомий український правозахисник Дмитро Гройсман. Причиною смерті став серцевий напад. Гройсман був одним із засновників і керівником Вінницької правозахисної групи, а також координатором національної кампанії за скасування смертної кари в Україні. Та важко не визнати: влада послідовно і методично знищувала його.
У Вінниці жив справжній патріот України, правозахисник та людина, яка всім серцем прагнула допомогти людям. Дмитра Гройсмана називали одним із найсміливіших і тому одним із найактивніших правозахисників країни. Та що найінтригуюче, Дмитро та Володимир Гройсмани ніколи не товаришували і навіть не були родичами. Навпаки, Дмитро присвятив своє життя тому, щоб зламати корумповану систему, яку, ймовірно, будував Володимир Борисович разом із правоохоронцями. Тільки подивіться, як безжально вони фабрикували справи проти правозахисника та, ймовірно, спровокували його смерть. Щоправда, із втратою влади Володимиром, система почала втрачати й імена тих, хто знущався над українською легендою, який навічно увійшов до сотні найвідоміших людей України — Дмитром Гройсманом. Та все ж, варто згадати прізвище поліцейського, яке «виплило» під час нашого розслідування цієї «гострої» справи. Це Олександр Солдатов, який після смерті Дмитра пішов на підвищення. І тепер він — одна із найважливіших «шишок» у Національній поліції області. Саме час, згадати подробиці резонансної справи Дмитра Гройсмана, фальсифіковані матеріали та прізвища тих, хто отримав нагороду за смерть.
Завдяки діяльності з викриття порушень законності правоохоронними органами, судами, прокуратурою та в пенітенціарних установах вінничанин Дмитро Гройсман був найвідомішим українським правозахисником і мав великий авторитет за кордоном.
У травні 2008 року на нього скоїли замах у під’їзді власного будинку. Злочин до сьогодні не розкритий. І не дивно, бо є свідчення, що замах був організований тодішнім начальником Стрижавської виправної колонії № 81 у кооперації з УБОЗ УМВС у Вінницькій області. Правозахисники врешті-решт домоглися відкриття кримінальної справи щодо систематичних порушень законності та застосування насильства до ув’язнених у колонії № 81.
«Вінницька правозахисна група» Гройсмана співпрацювала з Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців і від імені цієї структури здійснювала анкетування біженців із Сомалі, після чого надавала їм грошову допомогу. У 2009 році у Сомалі розпочалася активна фаза війни. Співробітники СБУ, прикордонної служби та міліції вибудували на біженцях цілий «бізнес»: брали від 1 до 3 тис. доларів США з кожного за потрапляння в Україну, супровід та перетин україно-словацького кордону. Вінницьким правозахисникам стали відомі прізвища міліціонерів, задіяних у злочинному ланцюжку. Про поінформованість Гройсмана швидко дізнались і в МВС. Йому запропонували «співпрацю» у формі негласного копіювання анкет сомалійських біженців.
Після відмови Гройсмана бенефіціари незаконної міграції в грудні 2010 року сфабрикували надуману кримінальну справу і під час її «розслідування» провели обшук у приміщенні «Вінницької правозахисної групи» та на квартирі у Дмитра, вилучивши комп’ютери разом з анкетами біженців.
«Дегенерати у формі навіть не заморочувалися тим, аби підкинути мені коноплі чи кілька патронів, вони вирішили створити прекрасний рафінований прецедент», — зазначав Дмитро Гройсман у властивій йому манері.
Йому інкримінували поширення порнографії через інтернет та наругу над державними символами. У Вінницькому міськсуді справа розглядалась два з половиною роки, відбулось 73 засідання. 12 серпня 2013 року Дмитра Гройсмана було виправдано і визнано невинуватим, але сам Дмитро до цього дня не дожив — його серце зупинилось 5 серпня 2013 року, йому був 41 рік.
Скандал, у який потрапила Україна через «справу» Гройсмана, змусив якось реагувати навіть міністра МВС часів Януковича Анатолія Могильова, котрий називав В’ячеслава Чорновола «звичайним зеком», а Януковича — «політв’язнем». Могильов звільнив з посади головного організатора «заказухи» — Юрія Кучера, очільника Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України, незважаючи на донецьке походження генерал-майора.
Інших фальсифікаторів не тільки не покарали, а навпаки, у багатьох з них життя значно покращилось.
Наприклад, колишній начальник УМВС України у Вінницькій області, генерал-майор Валерій Нонік, чиїми стараннями сфабриковані обвинувачення направили до суду з метою домогтися засудження Дмитра Гройсмана до позбавлення волі, у березні 2014 року був люстрований та звільнений з посади. Але швидко працевлаштувався проректором, а потім завкафедри вишу «Житомирська політехніка», де зараз студенти, попри смерть «педагога» (помер 6 січня 2025 року на 66-му році життя, у червні 2024 року він потрапив у ДТП і перебував у реанімації), вивчають його геніальні праці під вражаючими назвами на кшталт «Морально-етичні засоби зниження масштабності корупційних проявів в Україні» та «Антикорупційне виховання як інструмент антикорупційної стратегії держави». Більш того, Нонік був головою житомирського осередку маргінальної, але з гучною назвою, Партії честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю.
А начальнику відділу слідчого управління УМВС України у Вінницькій області Дмитру Руденку, котрий безпосередньо фабрикував «справу» Гройсмана, ніщо не завадило очолювати слідче управління аж до 2016 року.
У 2019 році одіозного поліцейського «тихо» призначили головним «особістом» поліції Вінниччини, тобто т.в.о. начальника відділу інспекції з особового складу. Але після розголосу він уже опинився на посаді заступника начальника служби 102 обласного главку, де примудряється суміщати службу з діяльністю футбольного функціонера, ставши засновником Вінницьких обласних асоціацій футболу та мініфутболу. Його спортивна діяльність теж не обходиться без скандалів. У вересні 2021 року Контрольно-дисциплінарний комітет Української асоціації футболу «за поведінку, яка шкодить репутації футболу» заборонив Руденку протягом двох років здійснювати будь-яку діяльність, пов’язану із футболом, — адміністративну, спортивну та ін.
Ще один фальсифікатор справи Гройсмана, слідчий УМВС України у Вінницькій області Олександр Солдатов, після «порноскандалу» пішов на підвищення — став начальником слідства у Могилів-Подільському райуправлінні, а потім — заступником начальника главку Національної поліції Вінниччини, на цій посаді перебуває і зараз.
Не можна не згадати і прокурорський внесок. Старший слідчий з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури Вінницької області Олег Стопінчук неодноразово закривав провадження за фактом притягнення до кримінальної відповідальності невинуватої людини, тобто Дмитра Гройсмана, а також за фактом проведення незаконного обшуку в приміщенні «Вінницької правозахисної групи». Кожного разу постанова Стопінчука про закриття провадження визнавалася незаконною або судом, або прокурором, і скасовувалась.
Стопінчук одружився на єдиній дочці Андрія Реви, колишнього заступника ексмера Вінниці Володимира Гройсмана. Коли Гройсман став прем’єр-міністром, Рева обійняв посаду міністра соціальної політики. Все добре склалось і у його дочки, вона спочатку у департаменті правової політики та якості Вінницької міськради стала головним спеціалістом-юрисконсультом відділу правового, соціального забезпечення та експертиз, а пізніше — головним спеціалістом-юрисконсультом сектору з питань запобігання та виявлення корупції. Зять Реви теж пішов на підвищення, — у Вінницькій облпрокуратурі став заступником начальника відділу нагляду за додержанням законів Нацполіцією та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю.
Знищили патріота, правозахисника, а самі у міністри та начальники. Ось такі вінницькі реалії.
«Вважаю за належне заявити, що я не вважаю себе винуватим, не відчуваю суму, жалю чи каяття щодо діянь, у вчиненні яких мене можуть визнати винуватим. Відтак моє виправлення не можливе у принципі, а підстав для застосування щодо мене будь-якої міри покарання, крім найжорстокішої, передбаченої відповідною санкцією статей Карного кодексу України не існує…» З останньої промови Дмитра Гройсмана, яка прозвучала в суді після його смерті.
