12 травня Тульчинська громада стала свідком події, що для однієї з місцевих родин означила довгоочікуване завершення місяців тривоги й невідомості. Після тривалого перебування в російському полоні до рідного міста повернувся 40-річний захисник Назар Мороз.
Найбільш зворушливим моментом зустрічі став символічний жест біля місцевої «Алеї надії» — простору, де розміщені світлини земляків, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Воїн сам підійшов до стенда й зняв власну фотографію, яка понад рік нагадувала громаді про очікування і боротьбу за кожного захисника. Цей крок став емоційною крапкою у його 548-денному шляху з неволі додому.
Про зустріч воїна на рідній землі повідомили у Вінницькій ОВА та Тульчинській міській раді.
Шлях Назара Мороза був надзвичайно важким. Він проходив службу у складі 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка, виконуючи бойові завдання із захисту територіальної цілісності держави. Під час одного з боїв воїн потрапив у полон, де провів 18 місяців — 548 днів ізоляції, невідомості та випробувань.
Увесь цей час його родина — дружина Ірина та мати Ольга Леонідівна — жила між надією і болем, постійно підтримуючи зв’язок із державними структурами й очікуючи звістки про можливий обмін.
Довгоочікуване повернення сталося 5 березня під час масштабного обміну військовополоненими. Тоді додому повернулися 200 українських захисників, серед яких був і Назар Мороз. Після звільнення він ще два місяці перебував під наглядом медиків і проходив первинну реабілітацію, адже наслідки полону вимагали відновлення як фізичних, так і психологічних сил.
Під час зустрічі в Тульчині на центральній площі зібралися мешканці громади, друзі та побратими. Люди зустрічали воїна з державними прапорами, плакатами підтримки та традиційним короваєм на вишитому рушнику. Атмосфера була стриманою, але глибоко емоційною — для багатьох це повернення стало живим свідченням того, що навіть після тривалої неволі шлях додому можливий.
Нині Назар Мороз поступово повертається до мирного життя, він продовжить відновлення під наглядом лікарів та у колі сім’ї, яка після довгих місяців очікування нарешті змогла обійняти свого Героя вдома.
А порожнє місце на «Алеї надії», де ще донедавна був його портрет, стало символом повернення й віри. Водночас воно нагадує про тих захисників Тульчинщини, Вінничини та України, чиї світлини досі залишаються на стендах і на повернення яких продовжують чекати рідні та вся країна.
