До першого вересня залишаються лічені тижні, і школи вже завершують формування класів. Проте головний висновок цьогорічної підготовки до навчального року лежить не лише у площині педагогіки, а й у суворій демографічній статистиці.
Як зазначає у своїй аналітиці голова ГО «Батьки SOS» Олена Парфьонова, українські школи стрімко порожніють. Цього вересня за парти сяде менше дітей, ніж раніше, а особливо виразно демографічна яма проявляється під час набору до перших класів. За оцінкою Парфьонової, це вже не тимчасова проблема, а нова демографічна реальність, у якій системі освіти доведеться жити щонайменше найближче десятиліття. І зачепить вона всі ланки — від дитсадків до університетів.
Для Вінниччини ця реальність також стає дедалі відчутнішою. Хоча область залишається відносно безпечним тиловим регіоном, демографічна статистика не залишає особливих підстав для оптимізму. За даними, які наводить Олена Парфьонова, на Вінниччині, як і на Тернопільщині та Львівщині, народжується приблизно на 20% менше немовлят. Найстрімкіше, за її словами, народжуваність падає у прифронтових регіонах: на Донеччині вона скоротилася втричі, а в Запорізькій області — на 23%.
Водночас новіша статистика підтверджує загальну тенденцію. За даними аналітичної платформи «Опендатабот» на основі інформації Міністерства юстиції, у січні–червні 2026 року в Україні зареєстрували 73 292 народження — на 16% менше, ніж за аналогічний період 2025 року, і майже вдвічі менше, ніж за перше півріччя 2021-го. На Вінниччині за цей період народилося 3258 дітей, а скорочення кількості народжень порівняно з першим півріччям 2025 року становило близько 20%.
Тобто, наведена Парфьоновою оцінка щодо Вінниччини загалом відповідає найновішим доступним даним.
Однак помилково було б пояснювати спорожнілі класи лише наслідками повномасштабної війни. Олена Парфьонова наголошує, що стрімке падіння народжуваності в Україні розпочалося ще до 2022 року, а війна лише посилила вже наявну демографічну кризу. Додатковими чинниками стали вимушена міграція, загибель людей та відкладене народження дітей.
Наслідки цієї тенденції освіта відчуватиме роками. За оцінкою Парфьонової, у 2029/2030 навчальному році кількість першокласників може зменшитися на 30–33% порівняно з 2025/2026 роком. Цю цифру вона наводить із посиланням на прогноз Міністерства освіти і науки.
Водночас уже оприлюднено окремий прогноз Інституту освітньої аналітики. За його розрахунками, фактична кількість першокласників у 2024/2025 навчальному році становила 279 984, а за однією з моделей прогнозу в 2029/2030-му може становити 176 986. Це означало б скорочення приблизно на 37%.
Таким чином, цифра Парфьонової — мінус 30–33% — є прогнозом, який вона наводить у своїй аналітиці, тоді як новіший розрахунок Інституту освітньої аналітики дає ще більший можливий спад. Обидва прогнози, однак, вказують в одному напрямку: кількість дітей у перших класах у найближчі роки істотно скорочуватиметься.
Демографічний спад уже безпосередньо змінює шкільну мережу. Як зазначає Парфьонова, середня наповнюваність класів в Україні нині становить 15,7 учня. При цьому між регіонами існує значна різниця: за наведеними нею даними, у Києві в середньому в класі навчається 25,7 дитини, тоді як на Тернопільщині — 12,9. Вінницька область разом із Житомирською, Кіровоградською, Миколаївською, Черкаською, Сумською, Хмельницькою, Чернігівською та Полтавською також належить до регіонів із найнижчою середньою кількістю учнів у класах.
Ці цифри варто подавати саме як дані, наведені авторкою аналітики. Вони не тотожні всім показникам освітньої статистики, оскільки різні системи можуть рахувати середню наповнюваність класу, школи або інші параметри.
Для Вінниччини, на думку Парфьонової, це означає високий ризик подальшої реорганізації або укрупнення малокомплектних шкіл через високу вартість їх утримання. Водночас авторка застерігає від механічного підходу: сама по собі невелика кількість учнів не повинна бути єдиною підставою для закриття школи. Особливості громади, безпека, транспорт і доступність освіти також мають враховуватися.
За даними Державної служби статистики], у 2025 році в Україні налічувалося 11 820 закладів загальної середньої освіти. Із них 7426 розташовані у сільській місцевості, а 4394 — у містах. Таким чином, частка сільських шкіл становить майже 63%.
Саме сільські школи, за словами Парфьонової, першими відчують наслідки демографічного спаду. Для них проблема особливо гостра, оскільки скорочення кількості дітей накладається на високу вартість утримання невеликих закладів.
Водночас тут важливо уточнити ще одну тезу. Не зовсім правильно говорити, що школа автоматично «не отримує освітню субвенцію», якщо в ній мало учнів. Йдеться про встановлені державою вимоги до мінімальної кількості учнів, які впливають на розрахунок освітньої субвенції. Саме на це звертає увагу Парфьонова, говорячи про ризик оптимізації шкільної мережі.
Щоб побачити, що, зокрема, чекає на школи Вінниччини вже за кілька років, Олена Парфьонова пропонує подивитися на дитсадки. Дошкілля першим приймає демографічний удар. За наведеними нею даними, за останні десять років кількість дитсадків в Україні скоротилася в 1,3 раза — до 11,6 тисячі закладів, а кількість їхніх вихованців зменшилася майже вдвічі.
Ці цифри також підтверджуються актуальними даними, наведеними в самій аналітиці: станом на травень 2026 року працювало близько 11,6 тисячі закладів дошкільної освіти, тоді як у 2015–2019 роках їх було близько 14,8–14,9 тисячі. Кількість дітей, які відвідують дитсадки, за цей період скоротилася майже вдвічі.
Парфьонова також наводить прогноз МОН, за яким уже до 2027 року кількість дітей віком від одного до шести років може скоротитися з 881 тисячі до 570 тисяч — приблизно на 35%. У цьому місці важливо зберегти авторське формулювання: саме Парфьонова наводить цей прогноз у своїй аналітиці, посилаючись на МОН.
Водночас заступниця міністра освіти Анастасія Коновалова, яку цитує Парфьонова, називає ситуацію безпрецедентною та зазначає, що дитсадки в багатьох громадах уже стоять напівпорожні.
Таким чином, дошкілля фактично показує, що може відбутися зі школою через кілька років: тієї кількості дітей, якої вже сьогодні не вистачає у дошкільних групах, не буде і серед майбутніх першокласників.
Ця ситуація змушує переосмислювати й реформу старшої школи. Як зазначає Парфьонова, демографічний спад змінює саме питання, яке стоїть перед реформою: тепер йдеться не лише про те, які академічні ліцеї створювати, а й про те, на яку кількість учнів їх розраховувати.
Реформа передбачає створення академічних ліцеїв для 10–12 класів. Вони не будуть у кожному населеному пункті. Тому, як зазначає авторка аналітики, частині учнів після дев’ятого класу доведеться навчатися вже не у своєму селі.
Для сільських громад це означатиме необхідність організовувати підвезення дітей до ліцеїв. Водночас Парфьонова наголошує: не можна ухвалювати рішення про реорганізацію шкіл лише на підставі кількості учнів. У прикордонних, гірських або інших територіально складних громадах закриття школи може фактично позбавити дітей доступу до освіти.
Олена Парфьонова також звертає увагу на довгострокову динаміку. За її оцінкою, за понад 30 років незалежності кількість школярів в Україні впала з понад семи мільйонів до менш як чотирьох, тоді як мережа шкіл скоротилася значно повільніше — приблизно на третину.
Демографічний спад уже не є абстрактною проблемою майбутнього. Він змінює наповнюваність класів, мережу шкіл і логіку реформи старшої освіти. Найперше це відчують сільські громади, де школа часто є не лише місцем навчання, а й одним із ключових елементів місцевої інфраструктури.
Тому найближчими роками місцевій владі на Вінниччині доведеться ухвалювати непрості рішення. І головним викликом, за логікою аналізу Олени Парфьонової, стане не саме скорочення кількості шкіл, а пошук балансу між витратами бюджету та правом дитини на якісну освіту.
Як підкреслює Парфьонова, під час таких рішень потрібно враховувати не лише економічну складову, а й безпеку дітей, доступність освіти, особливості конкретної громади та транспортну інфраструктуру.
Демографічна криза вже змінює українську школу. Питання тепер у тому, чи зможуть громади провести ці зміни так, щоб за статистикою скорочення учнів не загубилася головна мета освіти — забезпечити кожній дитині доступ до якісного навчання.
