Незнання закону не звільняє від відповідальності. А легковажне ставлення до його вимог іноді закінчується не службовою доганою, а кримінальним вироком. Саме такою виявилася історія Олени Скрипник, посадовиці Гніванської міської ради, якій Тиврівський районний суд призначив 150 годин громадських робіт за неподання декларації після звільнення з попередньої посади. На додачу — рік заборони обіймати певні посади на державній службі та в органах місцевого самоврядування.
Найприкметніше, що ця кримінальна історія не має нічого спільного зі звичними сюжетами про корупцію — хабарями, відкатами чи розкраданням бюджетних мільйонів. Нічого подібного Скрипник не інкримінували. Її провина значно прозаїчніша: не виконала вимогу закону, яка цілком могла здаватися черговою бюрократичною формальністю.
Втім, у Кримінальному кодексі для таких «формальностей» передбачена окрема стаття.
Скрипник працювала спеціалісткою з військового обліку Сутисківської селищної ради. У березні 2025 року звільнилася, а до 31 березня 2026-го мала подати декларацію за минулий рік. Однак цього не зробила.
І тут є цікавий нюанс. Електронне декларування для неї не було новиною. У відкритому реєстрі НАЗК збереглися її попередні декларації, зокрема, подані у березні та квітні 2025 року. Тобто посадовиця вже мала досвід виконання цього обов’язку.
Але закон вимагає від колишніх посадовців ще й декларацію за рік, у якому вони звільнилися. І саме на цьому етапі, схоже, дала збій правова обізнаність — якщо не щодо самого обов’язку, то принаймні щодо серйозності наслідків його невиконання.
Адже між звичайним порушенням строків декларування та умисним неподанням декларації — ціла кримінально-правова прірва. Стаття 366-3 Кримінального кодексу України передбачає за останнє не лише штраф або громадські роботи, а й покарання, пов’язані з обмеженням чи позбавленням волі. Причому закон відносить таке діяння до кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, хоча безпосередньо про хабарництво чи незаконне збагачення тут не йдеться.
Щоправда, суд встановив, що Скрипник знала про обов’язок декларування, була належним чином попереджена та мала всі можливості подати документ. Чому цього не зробила — з тексту вироку достеменно незрозуміло. Не виключено, що просто не усвідомлювала, наскільки дорого може обійтися таке нехтування законом.
У суді посадовиця повністю визнала провину й щиро розкаялася. Суд врахував це, а також відсутність попередніх судимостей, і 9 жовтня 2026 року призначив їй 150 годин громадських робіт та на рік позбавив права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, які передбачають обов’язкове декларування.
Отож історія, в якій немає ні хабарів, ні вкрадених мільйонів, закінчилася цілком реальним кримінальним вироком. І стала доволі красномовним прикладом того, як правова необізнаність або недооцінка вимог закону може дорого коштувати навіть людині, яка сама працює в органах влади.
Залишається лише побажати, щоб наша Феміда з такою самою принциповістю ставилася й до справ справжніх корупційних важковаговиків — тих, кому інкримінують мільйонні хабарі, бюджетні оборудки та всілякі «відкати». Адже справедливість має бути однаково невідворотною і для дрібної посадовиці, яка не подала декларацію, і для високопосадовця, якого викрили на розкраданні мільйонів. Зрозуміло, з урахуванням тяжкості кожного правопорушення.
А поки що, якщо вирок набере законної сили, Олені Скрипник доведеться відпрацювати 150 годин на безоплатних суспільно корисних роботах.
