Олександр Вільчинський, багаторічний керівник Вінницького окружного адміністративного суду, подав заяву про відставку. Один із найскандальніших суддів Вінниччини збирається залишити посаду на тлі нещодавно оприлюдненого негативного висновку Громадської ради доброчесності суддів. У документі йдеться про сумнівні ціни придбаної нерухомості, невідповідності між доходами та витратами родини, питання до майнових декларацій і обставин суддівської кар’єри.
У біографії Вільчинського вистачає й інших резонансних історій. Серед них — дружні стосунки з Євгеном Абловим, колишнім заступником голови одіозного Окружного адміністративного суду Києва, на дні народження якого Вільчинський зустрічався з членами комісії, що згодом оцінювала його доброчесність; зв’язки з колишнім прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом, який начебто сприяв його кар’єрі, хоча сам суддя це заперечував; а також ухвала, що заблокувала розгляд скарги про плагіат у наукових роботах Вікторії Петрушенко — очільниці Вінницького національного медичного університету.
Про намір Олександра Вільчинського залишити суддівську посаду йдеться в офіційному повідомленні Вищої ради правосуддя (ВРП). Його заяву про відставку планують розглянути 17 листопада 2026 року. У ВРП такі питання відносять до категорії звільнення суддів «за загальними обставинами» — тобто з передбачених законом підстав, зокрема за власним бажанням, у зв’язку з відставкою або станом здоров’я, а не як дисциплінарне покарання. У випадку Вільчинського йдеться саме про відставку, яка за наявності необхідного стажу відкриває шлях до щедрого довічного грошового утримання державним коштом. А поки ВРП готується розглянути заяву, саме час нагадати, з яким шлейфом скандалів, сумнівних майнових історій та запитань до доброчесності суддя збирається залишити посаду.
Мільйонні доходи і дороге майно
Олександр Вільчинський працює суддею Вінницького окружного адміністративного суду з 2009 року. У 2012-му він уперше очолив цей суд, а згодом ще неодноразово обіймав посаду голови. За два дні до початку повномасштабної війни він достроково склав керівні повноваження, проте залишився суддею.
Запитання до його доброчесності виникли задовго до нинішньої заяви про відставку. У квітні 2019 року, коли Вільчинський проходив кваліфікаційне оцінювання у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (ВККС), Громадська рада доброчесності (ГРД), незалежний громадський орган, який допомагає оцінювати професійну етику та доброчесність суддів, надала негативний висновок щодо нього.
Утім, колегія ВККС не стала розглядати висновок по суті, пославшись на порушення процедури його подання. Натомість за результатами співбесіди Вільчинський отримав 731,25 бала і був визнаний таким, що відповідає займаній посаді. Це зафіксовано в рішенні ВККС.
Однак на цьому історія не завершилася. У жовтні 2023 року ВККС повернулася до питання доброчесності Вільчинського, винісши попереднє рішення колегії на розгляд Комісії у пленарному складі.
Нового розвитку історія набула на початку листопада 2026 року, коли на офіційному сайті ГРД оприлюднили 25-сторінковий негативний висновок щодо Вільчинського. Згідно з документом, його затвердили ще 31 жовтня 2025 року десятьма голосами з 18 членів Ради.
Цього разу ГРД детально виклала претензії до судді. Серед них — сумніви щодо достовірності майнових декларацій, відповідності витрат родини задекларованим доходам, вартості придбаної та проданої нерухомості, а також обставин суддівської кар’єри. За результатами аналізу Рада дійшла висновку, що Вільчинський не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики.
Одне з головних питань, які Громадська рада доброчесності порушила у своєму висновку, — чи вистачало родині Вільчинського задекларованих доходів на придбання нерухомості, накопичення заощаджень і повсякденне життя.
Почнімо з 2019 року. За підрахунками ГРД, родина судді отримала приблизно 1,83 мільйона гривень — це зарплата Вільчинського після сплати податків, його дохід від оренди майна та задекларований підприємницький дохід тодішньої дружини. Того ж року вона придбала дві земельні ділянки в елітному селищі Козин під Києвом за 589 тисяч гривень. Крім того, у декларації вперше з’явилися її заощадження — 1,12 мільйона гривень.
Якщо припустити, що всі ці заощадження родина накопичила саме протягом 2019 року, то після купівлі землі та відкладання грошей на життя залишалося лише 116 тисяч гривень на рік, або близько 9 700 гривень на місяць.
Для порівняння ГРД взяла офіційні статистичні дані: середні витрати сім’ї з трьох осіб на Вінниччині тоді становили приблизно 245 тисяч гривень на рік. Тобто майже на 128 тисяч більше, ніж залишалося родині судді за цим розрахунком. Причому ГРД врахувала весь задекларований підприємницький дохід дружини, не віднімаючи витрат на ведення бізнесу, розмір яких їй був невідомий.
Не менш цікава історія — придбання нерухомості в Києві у 2018 році. Тодішня дружина Вільчинського купила квартиру площею майже 79 квадратних метрів за 1,49 мільйона гривень, а також два машиномісця загальною вартістю понад 530 тисяч гривень.
Разом покупки обійшлися, згідно з декларацією, у 2,02 мільйона гривень. Водночас її задекларовані доходи та заощадження, за підрахунками ГРД, становили приблизно 1,73 мільйона. Виходить, що на придбання майна бракувало майже 290 тисяч гривень — і це ще без урахування звичайних витрат на життя.
До того ж ГРД звернула увагу на ціну квартири. Порівнявши її із пропозиціями продажу іншого житла в тому самому будинку та районі, громадські експерти виявили суттєву різницю. Вони припустили, що реальна вартість придбаної нерухомості могла бути значно вищою за задекларовану.
Запитання виникли й щодо земельної ділянки площею майже 10 соток у Бохониках поблизу Вінниці. У 2021 році Вільчинський задекларував її придбання лише за 52,5 тисячі гривень — приблизно по 5,5 тисячі за сотку. ГРД порівняла цю суму з тодішніми пропозиціями продажу землі в Бохониках та сусідньому Агрономічному і запідозрила заниження вартості. А вже у 2024 році суддя подарував цю ділянку.
Окрема історія стосується придорожнього комплексу площею 1 935 квадратних метрів у Літині. У 2021 році його власницею стала тодішня дружина судді. Комплекс розташований на землі, яку їй раніше подарували. За інформацією ГРД, об’єкт міг працювати ще до офіційного оформлення права власності. Тому виникли запитання: кому він належав раніше, хто отримував доходи від його роботи та чому відповідні відомості не були повністю відображені в деклараціях.
І нарешті — Toyota Highlander 2014 року випуску. У декларації Вільчинського за 2020 рік зазначено, що тодішня дружина судді продала цей автомобіль за 1,1 мільйона гривень, або приблизно 39 тисяч доларів. ГРД порівняла цю суму з ринковими пропозиціями щодо аналогічних автомобілів і дійшла висновку, що задекларована ціна могла бути суттєво завищеною.
Усі ці епізоди Громадська рада доброчесності розглядає не як випадкові неточності, а як сукупність обставин, що ставлять під сумнів прозорість майнового стану родини Вільчинського та достовірність його декларацій.
Вільчинський і Гройсман
Ім’я Володимира Гройсмана, колишнього прем’єр-міністра України та мера Вінниці, неодноразово згадувалося у зв’язку із суддівською кар’єрою Олександра Вільчинського. Ще після його призначення головою Вінницького окружного адміністративного суду у 2012 році місцеві активісти припускали, що просуванню судді міг сприяти Гройсман, якого навіть називали його кумом.
Сам Вільчинський ці твердження заперечував. Про це йдеться в рішенні ВККС від 24 квітня 2019 року. Згадуються зв’язки з Гройсманом й у новому висновку Громадської ради доброчесності. Водночас ГРД визнає, що достовірних доказів впливу Гройсмана на призначення Вільчинського головою суду немає.
Інша резонансна історія була пов’язана з можливим виїздом судді за кордон напередодні повномасштабного російського вторгнення.
22 лютого 2022 року, лише за два дні до початку великої війни, Вільчинський достроково склав повноваження голови суду, хоча й залишився працювати суддею.
Уже в листопаді 2022 року телеканал «Еспресо» повідомив, що після цього Вільчинський нібито пішов у відпустку більш ніж на місяць і виїхав за кордон. Про це журналістам розповів експерт Фундації DEJURE Степан Берко, який звернув увагу на дивний збіг дат відпустки судді з початком повномасштабного вторгнення.
3 жовтня 2023 року адвокат Ярослав Гришин у блозі на сайті видання «Цензор.НЕТ» заявив, що Вільчинський нібито вирушив до Іспанії, де перебував на віллі. Цю інформацію поширив у своєму Telegram-каналі колишній народний депутат Ігор Мосійчук, який сам виїхав за кордон на початку повномасштабної війни.
На тлі повідомлень і чуток у вінницьких соцмережах у ЗМІ з’явилася також версія, що Вільчинський міг виїхати з України не сам, а разом із Володимиром Гройсманом. Ішлося про нібито спільну поїздку приблизно за тиждень до 24 лютого 2022 року. Це твердження поширювали з посиланням на неназвані джерела.
Водночас достеменно відомо, що 21 лютого 2022 року Гройсман виступав на засіданні Погоджувальної ради Верховної Ради України. Його виступ зафіксований в офіційній парламентській стенограмі. Крім того, у листопаді 2024 року речник Гройсмана Василь Рябчук заявив в ефірі телеканалу «Віта», що в перші дні великої війни колишній прем’єр перебував у Києві та Вінниці й долучався до організації гуманітарної допомоги. Його пояснення оприлюднило також видання «ГОРДОН».
Утім, ці відомості не дають повної картини пересувань Гройсмана напередодні та після початку великої війни. Вони ставлять під сумнів повідомлення про його виїзд приблизно за тиждень до 24 лютого, але не дозволяють виключити можливість закордонної поїздки в інший час. Чи перетинали Вільчинський і Гройсман кордон разом, коли саме це могло статися і чи була така поїздка взагалі — достеменно не відомо.
Земля за 7,77 мільйона — у сина. Великими будинками користується суддя
Поки точилися суперечки довкола доброчесності Вільчинського, у його деклараціях з’являлися цілком конкретні суми та квадратні метри.
Згідно з виправленою щорічною декларацією за 2025 рік, Вільчинський отримав 1 431 461 грн суддівської зарплати і 19 481 грн від оренди майна. Він зазначив 9 500 доларів та 7 200 євро готівкою, а також 25 712 грн на банківському рахунку.
Та найдорожчий об’єкт із названою вартістю у цьому майновому розділі записаний не на суддю. Синові Олексію Вільчинському належить земельна ділянка у Козині на Київщині площею 2 000 кв. м, оцінена в декларації у 7 766 306 грн. На ній зазначено недобудований житловий будинок площею 491,2 кв. м. Власницею незавершеного будівництва названо Наталію Вільчинську, а син має право користування. 7,77 млн грн — оцінка саме земельної ділянки, не будинку і не особистих статків судді.
Сам Вільчинський задекларував користування двома житловими будинками у Вінниці — площею 631,8 і 245,3 кв. м, власницею яких вказана Ліна Вільчинська. Крім того, йому належить половина земельної ділянки загальною площею 57 734 кв. м на Вінниччині. Із транспорту — мотоцикл Suzuki Intruder 400.
Новий висновок ГРД окремо нагадує про відсутність у старих деклараціях відомостей щодо користування житлом. На співбесіді ВККС 2019 року Вільчинський пояснював, що безоплатно мешкав у будинку матері й не вважав таке користування обов’язковим для декларування за тодішніми правилами. ГРД з цим поясненням не погодилася. Наявність різних оцінок слід відрізняти від остаточно встановленого порушення закону.
День народження одіозного Аблова: чому присутність Вільчинського викликала запитання
Ще одна історія, яка привернула увагу до Олександра Вільчинського, пов’язана з його дружбою з Євгеном Абловим — колишнім заступником голови Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК). Цей суд, ліквідований у грудні 2022 року, став відомим через низку резонансних рішень та корупційних скандалів.
Сам Аблов — одна з найвідоміших постатей цієї історії. У грудні 2013 року, під час Революції гідності, він ухвалив рішення, яке зобов’язувало правоохоронців і столичну владу забезпечити вільне пересування вулицями Києва, де тривали протести. Це рішення пов’язували із силовими діями проти учасників Євромайдану. Згодом ім’я Аблова фігурувало й у розслідуванні НАБУ щодо втручання суддів ОАСК у роботу інших державних органів та спроб установити контроль над суддівським врядуванням. Ще у липні 2020 року Євген Аблов став фігурантом резонансної справи «плівок Вовка». НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура інкримінували йому участь у злочинній організації (ч. 1 ст. 255 КК України), змову з метою захоплення державної влади (ч. 1 ст. 109 КК України) та пособництво у перешкоджанні роботі органів суддівського врядування (ч. 5 ст. 27, ст. 351-2 КК України). За версією слідства, група суддів Окружного адміністративного суду Києва намагалася встановити контроль над органами, які відповідали за призначення, оцінювання та дисциплінарну відповідальність суддів. Аблов заперечував обґрунтованість кримінального переслідування.
У лютому 2026 року Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила рішення про застосування до Аблова дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення з посади. Після цього його тимчасово відсторонили від здійснення правосуддя.
Але повернімося до 2019 року. Тоді журналісти видання «Слідства.Інфо» зафіксували, як 13 березня Аблов святкував день народження в одному з дорогих ресторанів у центрі Києва. Серед гостей були впливові судді, політики, тодішній головний військовий прокурор Анатолій Матіос і голова Вінницького окружного адміністративного суду Олександр Вільчинський.
Та особливу увагу журналістів привернули троє інших відвідувачів — голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів Сергій Козьяков та члени Комісії Володимир Бутенко і Тарас Лукаш. Саме ВККС мала перевіряти професійну компетентність і доброчесність суддів, зокрема й тих, хто перебував на цьому святкуванні.
І ось найцікавіше: лише через півтора місяця, 24 квітня 2019 року, Володимир Бутенко очолив колегію ВККС, яка проводила кваліфікаційне оцінювання Вільчинського. І, як уже зазначалося, попри негативний висновок Громадської ради доброчесності, колегія визнала вінницького суддю таким, що відповідає займаній посаді.
Сам Вільчинський своєї присутності на святкуванні не приховував. Під час співбесіди він пояснив, що знайомий з Абловим ще з часів навчання в Одеській юридичній академії, підтримує з ним товариські стосунки, а того дня приїхав до Києва разом із дружиною, яка мала справи в медичному закладі. Поки вона була зайнята, він, за власними словами, завітав привітати давнього друга.
Члени ВККС також заперечували, що прийшли саме на день народження Аблова. Зокрема, Сергій Козьяков стверджував, що його запросили на неформальну юридичну дискусію і з суддями ОАСК він не спілкувався.
Утім, пояснення учасників не усунули головного запитання: наскільки неупередженим може виглядати оцінювання судді, якщо людина, яка очолює комісію з його перевірки, незадовго до цього перебувала з ним на одному приватному заході?
Зупинив перевірку дисертації ректорки Вінницького медуніверситету на плагіат
Ще одна резонансна історія за участю Олександра Вільчинського пов’язана з Вікторією Петрушенко — професоркою, лікаркою-хірургинею, яка у 2023 році виконувала обов’язки ректорки Вінницького національного медичного університету імені Пирогова, а згодом очолила цей заклад на постійній основі.
Улітку 2023 року навколо її докторської дисертації та наукової статті спалахнув скандал. Науковець Олег Смірнов подав скаргу до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), заявивши про можливий плагіат. Ця установа, серед іншого, перевіряє повідомлення про недоброчесні запозичення в наукових роботах.
Петрушенко не погодилася з перевіркою та звернулася до суду. Її адвокати, зокрема, наполягали, що на момент захисту дисертації у 2008 році в українському законодавстві ще не існувало сучасного поняття академічного плагіату. Вони вимагали визнати дії НАЗЯВО протиправними.
25 серпня 2023 року суддя Олександр Вільчинський ухвалив рішення, яке фактично поставило перевірку на паузу. Він заборонив НАЗЯВО продовжувати розгляд скарги щодо можливого плагіату в роботах Петрушенко до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.
Наслідки виявилися цілком конкретними. Уже 30 серпня Комітет з питань етики НАЗЯВО зібрався для розгляду скарги, але через судову заборону не зміг ухвалити рішення. Про це тоді розповідав голова агентства Андрій Бутенко.
Цю історію «Ми Вінничани» докладно висвітлювали у вересні 2023 року.
Згодом резонансна справа змінила суддю. 17 жовтня 2023 року адвокат Петрушенко заявив відвід Вільчинському, посилаючись на широкий розголос справи, публічну критику та побоювання щодо неупередженості судді. Вільчинський задовольнив заяву, після чого справу передали судді Наталії Віятик.
Але судова історія на цьому не закінчилася. 12 січня 2024 року суддя Наталія Віятик задовольнила позов Петрушенко в частині оскарження рішення НАЗЯВО про початок розгляду скарги. А 26 червня 2024 року Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким фактично заборонив агентству продовжувати перевірку.
Перелом настав 20 грудня 2024 року. Верховний Суд скасував рішення обох нижчих інстанцій і закрив провадження у справі.
Верховний Суд пояснив: саме по собі рішення НАЗЯВО взяти скаргу до розгляду ще не порушує прав особи, тому оскаржувати такий проміжний крок у суді передчасно. Суд також наголосив, що не можна заздалегідь забороняти уповноваженому органу проводити перевірку в межах його повноважень.
Примітно, що історія з Петрушенко потрапила й до оновленого негативного висновку Громадської ради доброчесності щодо Вільчинського. Щоправда, ГРД навела її серед додаткових обставин, які потребують пояснень судді, а не як самостійну підставу для висновку про його недоброчесність.
Після негативного висновку ГРД — у відставку з перспективою довічних виплат за державний кошт
На тлі оприлюднення нового негативного висновку Громадської ради доброчесності Олександр Вільчинський подав заяву про відставку. Якщо Вища рада правосуддя її задовольнить, суддя зможе претендувати на довічне грошове утримання коштом державного бюджету — виплати, про розмір яких більшість українських пенсіонерів можуть лише мріяти.
Річ у тім, що суддівська відставка суттєво відрізняється від звичайного виходу на пенсію. Судді мають особливі державні гарантії. За ст. 142 Закону «Про судоустрій і статус суддів», щомісячне довічне утримання становить 50% винагороди судді, який продовжує працювати на аналогічній посаді. За кожен повний рік суддівського стажу понад 20 років до цієї суми додають ще два відсоткових пункти. Причому в разі підвищення винагороди чинних суддів виплати їхнім колегам у відставці також підлягають перерахунку.
І це ще не все: ст. 143 цього ж закону передбачає для судді, який виходить у відставку, одноразову допомогу в розмірі трьох місячних суддівських винагород. Тобто, крім регулярного довічного утримання, за передбачених законом умов можна отримати ще й чималу суму при звільненні.
Наскільки велика різниця між забезпеченням суддів у відставці та звичайних українських пенсіонерів, найкраще показують офіційні цифри.
За даними Пенсійного фонду України станом на 1 жовтня 2026 року, 4 048 суддів у відставці отримували в середньому 114 899 гривень щомісяця. Водночас середня пенсійна виплата в Україні становила лише 7 288 гривень.
Різниця — майже у 16 разів. І йдеться не про разову допомогу, а про щомісячні виплати. При цьому суддівське довічне утримання фінансується з державного бюджету, тобто за рахунок суспільних коштів.
Документ завантажиться під час перегляду статті.
Масштаб PDF: утримуйте Ctrl і прокручуйте коліщатко мишки.Масштаб PDF змінюється кнопками + і −; «Вписати» повертає повну сторінку.
Перегляд недоступний. Відкрити PDF у новій вкладці.
Обговорення
Думки читачів сайту та наших соцмереж — разом.
Поки немає опублікованих коментарів. Долучайтеся до обговорення.