Тульчинський районний суд Вінницької області виніс вирок багатодітній матері Катерині Т., яку визнано винною в умисному вбивстві власної новонародженої дитини. Жінку засудили до трьох років позбавлення волі, але звільнили від відбування покарання з випробуванням. Іспитовий строк становитиме два роки.
Як встановив суд, у 2025 році Катерина Т., яка вже виховувала чотирьох неповнолітніх дітей, дізналася про те, що завагітніла. Приблизно на 13-му тижні вона звернулася до лікарні, оскільки хотіла перервати вагітність. Однак медики пояснили, що встановлений для цього строк уже минув, і рекомендували стати на облік у жіночій консультації. Жінка цього не зробила. Вона приховала вагітність від чоловіка, родичів та знайомих, не проходила необхідних обстежень і фактично не спостерігала за перебігом вагітності.
У суді Катерина пояснила, що постійно переживала через те, чи зможе родина забезпечити ще одну дитину. За її словами, на це впливали і складне матеріальне становище родини, і воєнний стан в Україні. Такі переживання, як вона стверджувала, супроводжували її майже всю вагітність.
Увечері 12 травня 2026 року, близько 22:00, у жінки почалися пологи. Вона перебувала приблизно на 37–38-му тижні вагітності, однак по медичну допомогу не звернулася. Катерина пішла до нежитлового приміщення на території свого господарства, де самостійно народила живу та доношену дівчинку. Дитина важила близько трьох кілограмів і мала зріст 47 сантиметрів.
Після пологів жінка перерізала пуповину ножем, а потім накрила немовля тканиною. За висновком судово-медичної експертизи, дитина померла внаслідок механічної асфіксії — через перекриття дихальних шляхів.
Після пологів Катерина втратила багато крові та почала непритомніти. Їй викликали швидку допомогу і доправили до лікарні. Там після надання медичної допомоги вона розповіла медикам про те, що сталося.
Під час розслідування жінку обстежили психіатри та психологи. Експерти не виявили в неї психічного захворювання. Водночас фахівці зазначили певні особливості її характеру та поведінки — замкненість, пасивність, нерішучість, спрощеність суджень. При цьому експерти не встановили, що на момент скоєння злочину вона перебувала у стані сильного емоційного потрясіння, який би позбавляв її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.
У суді Катерина Т. повністю визнала свою провину та заявила, що щиро розкаюється. Вона сказала, що якби могла повернути час назад, то ніколи б не вчинила цього.
Її чоловік у справі мав статус потерпілого. До суду він не прийшов, пояснивши, що не може залишити без нагляду двох малолітніх дітей. У своїй заяві чоловік зазначив, що не має до дружини матеріальних чи моральних претензій і просив суд не позбавляти її волі.
Призначаючи покарання, суд врахував, що Катерина раніше не була судима, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, визнала провину та активно сприяла розслідуванню. Обтяжуючих обставин суд не встановив.
У результаті жінці призначили три роки позбавлення волі, але реального ув’язнення вона не відбуватиме, якщо протягом дворічного іспитового строку не порушуватиме встановлених судом вимог. Зокрема, вона повинна періодично з’являтися до органу пробації та повідомляти про зміну місця проживання.
