Олексій Пономарьов, якого Вінницький міський суд засудив до довічного ув’язнення за вбивство двох школярів у Шаргороді, визнав свою вину лише частково. У суді колишній учитель наполягав, що не збирався вбивати підлітків, хотів лише налякати їх, а перед нападом його свідомість нібито «помутніла». Повний текст вироку показує, чому суд не повірив у цю версію.
28 вересня Вінницький міський суд визнав 24-річного Олексія Пономарьова винним в умисному вбивстві двох осіб та призначив йому довічне позбавлення волі. Загинули 15-річний Микола Білик та 16-річний Владислав Бевз. Про сам вирок «Ми Вінничани» повідомляли одразу після його оголошення.
Але коротке повідомлення про довічне — це лише фінал справи. Повний текст вироку дає значно більше відповідей на питання, які залишалися відкритими від дня трагедії 10 вересня 2025 року.
Нагадаємо, трагедія, що сколихнула Вінниччину та всю Україну, сталася вранці 10 вересня 2025 року. Як встановив суд, Олексій Пономарьов їхав у шкільному автобусі разом із двома своїми колишніми учнями — десятикласником Миколою Біликом та одинадцятикласником Владиславом Бевзом. З одним із хлопців у нього раніше вже виникав конфлікт. Коли школярі вийшли з автобуса, Пономарьов пішов за ними.
Невдовзі він напав на підлітків із ножем, який придбав приблизно за три місяці до трагедії. Одному хлопцеві Пономарьов завдав п’ять ножових поранень, іншому — дванадцять. Обоє ліцеїстів померли на місці. Після нападу Пономарьов утік, однак того ж дня його затримали у полі за межами міста.
Вину визнав. Але не так, як могло здатися
У вироку прямо зазначено: Пономарьов визнав вину частково.
Він не заперечував, що саме він завдав підліткам ударів ножем, визнав цивільні позови матерів загиблих, говорив, що шкодує про скоєне, кається та просить вибачення.
Але з головним висновком обвинувачення — що він свідомо хотів убити двох хлопців — Пономарьов не погоджувався.
За його версією, все почалося напередодні трагедії. 9 вересня 2025 року, наступного дня після повернення з Києва, він разом із батьком пас череду корів у полі. Саме там батькові зателефонувала мати й повідомила, що молодшого брата Пономарьова нібито образили та побили у шкільному автобусі, а сам інцидент хтось знімав на відео.
Після цього Пономарьов почав шукати у соцмережах фотографії учнів Копистиринської гімназії, намагаючись з’ясувати, хто міг бути причетний. А вже після повернення з пасовища, за його словами, брат розповів, що кілька дітей тримали його, били по голові, відбирали сумку та не пускали до водія. Серед тих, кого брат назвав кривдниками, нібито були й майбутні жертви. Того ж вечора батьки Пономарьова звернулися до класного керівника, який пообіцяв розібратися у ситуації.
Пономарьов стверджував, що ця розповідь його сильно обурила. Водночас наполягав: наступного ранку він їхав до Шаргорода не шукати хлопців, а до лікарні через отит. Шкільним автобусом, за його словами, скористався через погане транспортне сполучення, а ніж потім випадково залишився у сумці після повернення з роботи у Києві.
Уже в автобусі, як заявляв Пономарьов, підлітки нібито знову почали глузувати з нього. Він говорив, що хотів лише поговорити з хлопцями та налякати їх, однак відчув сильну образу і тривогу, після чого його свідомість начебто «помутніла».
Саме навколо цієї версії — випадкової зустрічі, конфлікту через молодшого брата та нібито раптового емоційного зриву — значною мірою й будувався захист Пономарьова.
Після виходу з автобуса колишній вчитель пішов за хлопцями.
Далі, за його словами, хотів лише налякати їх ножем. Скільки саме ударів завдав — нібито не пам’ятав. Стверджував також, що наміру вбивати не мав.
Суд цю версію не прийняв.
Свідок бачив, як нападник повернувся
Одним із важливих для суду епізодів стали показання очевидців.
Свідок, який того ранку їхав автомобілем до лікарні, розповів, що побачив на тротуарі двох хлопців і чоловіка з великим ножем. За його словами, нападник завдав ударів спочатку одному підлітку, потім другому.
А далі сталася деталь, яка суттєво суперечить версії про неконтрольований короткий спалах.
За показаннями очевидця, нападник спочатку почав утікати, але повернувся до місця нападу і завдав ще три-чотири удари одному з хлопців, який уже лежав на землі. Після цього він знову побіг і більше не повертався.
Інша очевидиця повідомила суду, що бачила сам напад приблизно з 30 метрів. За її словами, все відбулося дуже швидко — приблизно за дві-три хвилини. Розмови між нападником та хлопцями вона не чула.
Саме характер і послідовність дій, кількість поранень, їхня локалізація та поведінка Пономарьова після нападу стали для суду аргументами на користь прямого умислу.
А що з версією про булінг?
Це, мабуть, найважливіша частина вироку з огляду на те, скільки різних версій з’явилося після трагедії.
Ще у вересні 2025 року «Ми Вінничани» детально розбирали історію конфліктів Пономарьова з учнями та версію його матері про тривале цькування. Тоді картина була суперечливою: мати підозрюваного говорила про багатомісячні провокації та знущання, натомість родини загиблих і частина педагогів описували зовсім іншу історію — конфлікти та агресивну поведінку самого молодого вчителя.
Тепер ці версії пройшли через судове дослідження.
Свідки справді підтверджували, що конфлікти у школі були. Одна з учительок розповідала, що якось бачила дітей, які йшли позаду Пономарьова та сміялися. Сам він сприймав це як насмішки над собою.
Директорка Копистиринської гімназії Шаргородської міської ради свідчила й про конфлікти Пономарьова з п’ятикласниками: діти скаржилися, що молодий учитель міг голосно говорити з ними, хапати за руки та шарпати.
Був і значно серйозніший епізод — конфлікт Пономарьова з Миколою Біликом у шкільному укритті. Свідки говорили, що тоді вчитель схопив хлопця за шию. Саме після цієї історії Пономарьов звільнився, а окрема справа щодо легких тілесних ушкоджень потрапила до суду.
Тобто конфлікти не були вигаданими.
Але це ще не означає, що суд визнав версію про систематичне цькування, яке могло спричинити афект.
Навпаки.
У вироку прямо сказано: суд не встановив, що загиблі систематично знущалися з Пономарьова та його брата. Не встановили також тяжкої образи, психічних погроз, побоїв чи погроз завдати йому фізичної або моральної шкоди, які могли б пояснювати дії станом сильного душевного хвилювання.
Один із неповнолітніх свідків розповів суду і про події в автобусі напередодні вбивства. За його словами, над молодшим братом Пономарьова ніхто систематично не знущався. Хлопці могли дуркувати й жартувати. Напередодні трагедії один із майбутніх загиблих шарпав молодшого брата Пономарьова за плечі, але свідок сприйняв це саме як гру.
Тобто версія, яка у перші дні після трагедії стала чи не головним поясненням можливого мотиву, у тому вигляді, в якому її подавала сторона захисту, підтвердження у суді не отримала.
Психіатри теж не побачили афекту
Ще один аргумент захисту — психічний та емоційний стан Пономарьова.
Але тут висновок експертів виявився достатньо однозначним.
Судово-психіатрична експертиза встановила, що під час убивства Пономарьов не страждав на психічний розлад, міг усвідомлювати свої дії, прогнозувати їхні наслідки та повною мірою керувати поведінкою.
Більше того, експерти окремо зазначили: у момент нападу він не перебував у стані фізіологічного афекту чи в іншому емоційному стані, який істотно впливав би на його свідомість і діяльність.
У висновку також зазначено, що Пономарьову притаманні образливість, злопам’ятність, ситуаційна лабільність, експресивність та імпульсивність у неприємних для нього ситуаціях. Водночас експерти дійшли висновку, що ці особливості не позбавляли його можливості розуміти власні дії та керувати ними.
Окремо у документі зафіксували «ознаки симулятивної поведінки».
Цей висновок став одним із аргументів, через які суд відкинув версію захисту про «помутніння» свідомості.
Водночас документи у справі підтвердили, що ніж Пономарьов придбав ще 10 червня 2025 року — за три місяці до трагедії — за 807 гривень. Експерт не відніс цей ніж до холодної зброї в юридичному розумінні, але саме ним, як встановив суд, були завдані смертельні поранення.
Історія зі спробою повішання виявилася правдою
У жовтні минулого року «Ми Вінничани» повідомляли про можливу спробу Пономарьова накласти на себе руки в СІЗО. Тоді інформація походила від журналіста-криміналіста Віталія Губіна і не мала офіційного підтвердження.
Тепер воно є.
У матеріалах, досліджених судом, міститься довідка Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні ім. Академіка Ющенка. З неї випливає, що з 13 до 19 вересня 2025 року Пономарьов перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом «гостра реакція на стрес». У документі також зафіксовано навмисне завдання собі шкоди шляхом повішання.
Захист намагався використати цей епізод як один із доказів особливого психологічного стану підсудного.
Суд, однак, поставив поруч із ним висновок психіатричної експертизи: під час самого вбивства Пономарьов міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Каяття суд пом’якшувальною обставиною не визнав
Захист просив врахувати молодий вік Пономарьова, його каяття та часткове відшкодування шкоди родинам загиблих.
Суд із цим не погодився.
Причина, знову ж таки, міститься у позиції самого Пономарьова. Він просив вибачення, але водночас продовжував заперечувати умисел на вбивство та наполягав, що хотів лише налякати хлопців.
Для суду цього виявилося недостатньо, аби визнати щире каяття обставиною, яка пом’якшує покарання.
Не зарахували Пономарьову як пом’якшувальну обставину і часткове відшкодування моральної шкоди. По 20 тисяч гривень кожній матері загиблих перерахували його родичі вже під час розгляду справи.
У підсумку суд не встановив жодної пом’якшувальної обставини.
Майже 8 мільйонів гривень компенсації
Матері Миколи Білика та Владислава Бевза подали цивільні позови про відшкодування моральної шкоди — по 4 мільйони гривень.
Оскільки родичі Пономарьова вже сплатили кожній із них по 20 тисяч, суд стягнув із засудженого на користь кожної матері ще по 3 мільйони 980 тисяч гривень.
Разом — 7,96 мільйона гривень.
Окрім того, Пономарьов має компенсувати державі 232 262 гривень витрат на проведення експертиз.
А головне — суд дійшов висновку, що йшлося не про раптовий неконтрольований напад людини, доведеної до стану афекту, а про умисне позбавлення життя двох підлітків.
Тому й покарання — довічне.
Щоправда, остаточної крапки у справі ще немає. Вирок першої інстанції можна оскаржити у апеляції. Адвокат Пономарьова після його оголошення заявив, що захист вважає довічне покарання надто суворим і має намір подати апеляцію. Захисники просили для Пономарьова 15 років позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили Пономарьов залишатиметься під вартою.
