На тлі кровопролитної війни, коли українське суспільство докладає титанічних зусиль для перемоги, головна спеціалістка Вінницької обласної військової адміністрації Вікторія Коваль вела власну інформаційну війну, просуваючи наративи Кремля. Нещодавно Вінницький міський суд поставив крапку у її справі, визнавши чиновницю винною у виправдовуванні збройної агресії росії. Покарання — два роки позбавлення волі, які фактично перетворилися на один рік іспитового терміну.
41-річна чиновниця, матір двох неповнолітніх дітей, систематично поширювала антиукраїнську пропаганду під час телефонних розмов із родичами та знайомими. Згідно з матеріалами справи, які ґрунтуються на аудіозаписах, Коваль, використовуючи свій iPhone 13 Pro, малювала власну картину реальності, яка дивовижно збігалася з тим, що транслюють російські телеканали.
Основні тези «прозріння» чиновниці:
- Про «рускіє душі»: У розмові з матір’ю вона стверджувала: «У нас-то я не бачила, я бачила тільки одну гадость там під воротами церкви. Там колись було відео. Вот. А так-то пока ще. Ну, понімаєте, у нас душі русскіє у людей. І як би там не було, все равно як би крутити, вертіти, все равно, понімаєте, ну, стопорить трохи. Стопорить. Але як вони Господа виганяють, то що вони хотять? Вони хотять таку саму сюда нечисть зробити, як ондо везде в Європі…».
- Про «фашизм» у Львові: Після поїздки до Західної України Коваль ділилася «жахливими відкриттями»: «Я там стільки фашизма бачила, господи помилуй. Я стільки нафотографірувала. Там просто жах. Жах! Знаєш, як 41-45-й, самий настоящий фашизм. Щоб я тобі показала, які фотографії, це просто, ну, це треба бачити. Ужас! Я тепер понімаю, чого у нас таке відбувається. Я тепер просто розумію. Ну, нічого, прийде час, всі зрозуміють. Треба ще час, щоб люди зрозуміли. Я це ще казала до війни православним, а це вже почалась війна, то вже всім рідним казала, але ж ніхто мене не хотів чути. Нічого, прийде час, всі побачать, що це таке, що за біда. Врем`я треба. Даже ті, хто зараз не розуміють, все одно зрозуміють»». Коваль згадувала свого діда, який «п*здив їх, а вони зараз які, сволота, повилазили вєздє».
- Про війну та мир: Чиновниця обурювалася закликами захищати країну: «Наоборот треба казати: «Люди, не воюйте, сміріться», — повчала вона матір, а знайомій радила «Бл*ха, що тобі казати? Так що я тобі скажу, ти на руских не дуже гоні».
- Про мрії: В одній із розмов із 74-річною матір’ю Коваль ділилася планами: «Ще поїдемо з тобою в Москву на 9-те травня празднувати, день победи».
Крім того, посадовиця активно просувала ідеї про «фашистську владу» в Україні, яка нібито переслідує православні храми, та вбачала порятунок від європейських цінностей у «рускій душі».
У залі суду від ідеологічної стійкості Вікторії Коваль не залишилося й сліду. Вона повністю визнала свою провину, щиро розкаялася і пояснила свої дії тим, що «заплуталася у своїх думках і, не розібравшись до кінця у тому, що відбувається в країні, наговорила дурниць».
Суд, врахувавши низку пом’якшувальних обставин — щире каяття, відсутність судимостей у минулому та наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей — ухвалив вирок, який важко назвати суворим.
Суд визнав Вікторію Коваль винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 Кримінального кодексу України, та призначив їй покарання у вигляді 2 років позбавлення волі. Водночас, відповідно до ст. 75 КК України, її звільнено від відбування цього покарання з випробуванням — іспитовий строк встановлено на 1 рік.
Протягом іспитового строку Коваль зобов’язана періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти його про зміну місця проживання або роботи.
Крім того, з Коваль стягнуто на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 17 079 грн 95 копійок.
Таким чином, посадовиця, яка перебуває на державній службі з 2016 року та отримує зарплату за рахунок українських платників податків (у минулому році її середня місячна зарплата становила 26,2 тисяч гривень), під час війни відкрито виправдовувала агресора, але уникла реального покарання. Цей випадок ставить під сумнів не лише адекватність судових рішень щодо злочинів проти національної безпеки, а й ефективність кадрової політики в органах державної влади.
