Резонансна історія з викраденням сейфа у нинішньої депутатки Липовецької міської ради від партії Порошенка, в якому лежали гривні та іноземна валюта на загальну суму 4 мільйони гривень, отримує несподіваний поворот. Засуджений Павло Лисяк, який, за офіційними даними, на момент злочину перебував у Київському СІЗО, оскаржує свій новий 10-річний вирок. Справа сповнена дивовижних збігів і зухвалих епізодів — серед них навіть крадіжка велосипеда у судді та ключове питання: чи може ДНК-доказ переважити, здавалося б, неспростовне алібі?
Вінницький районний суд нещодавно виніс новий обвинувальний вирок у заплутаній справі про пограбування будинку голови правління та співзасновниці споживчого товариства «Юлія» (Липовець) і нинішньої депутатки Липовецької міської ради від партії «Європейська Солідарність» Людмили Козак. Раніше неодноразово судимого Павла Лисяка повторно засудили до позбавлення волі. Проте ставити крапку в цій історії ще зарано — вирок знову оскаржується в апеляційному суді..
Як обікрали депутатку
Все почалося 1 травня 2019 року в місті Липовець. Людмила Козак — на той момент депутатка Липовецької районної ради від Радикальної партії Ляшка святкувала день народження. Після гучного застілля гості залишилися ночувати. Наступного дня, 2 травня, компанія поїхала до кафе.
Коли ввечері, близько 20:30, пані Козак повернулася додому, вона побачила таку картину: хоча вхідні двері не були зламані, у гардеробній горіло світло, речі були розкидані, а в стіні зяяла діра. Звідти виламали сейф.
Вміст сейфа вражав. За словами пограбованої там знаходилися: 100 тисяч доларів, 950 тисяч гривень, 2700 євро, 100 ізраїльських шекелів, а також численні золоті прикраси та дорогоцінне каміння. Загальну суму збитків потерпіла оцінила у майже 4 мільйони гривень.
Ключова зачіпка
На місці злочину криміналісти не знайшли жодних сторонніх відбитків пальців. Єдиним предметом, що не належав господарям, був лом-цвяхотяг (фомка), кинутий у залі. Саме він і став ключем до розгадки. Експерти Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС виявили на інструменті сліди ДНК. При перевірці за базою даних у вересні 2019 року з’ясувалося, що генетичний профіль збігається з даними уродженця Херсону Павла Лисяка — чоловіка з багатою кримінальною біографією, який з 2004 року неодноразово притягувався до відповідальності за корисливі злочини.
І тут виник неймовірний парадокс. На момент крадіжки у Липовці, 1-2 травня 2019 року, Павло Лисяк офіційно перебував під вартою у Київському СІЗО за підозрою в іншому розбійному нападі. Він «заїхав» до камери 3 квітня 2019 року, а вийшов на волю під заставу у 192 тисячі гривень лише 7 травня — через тиждень після пограбування будинку депутатки.
Портрет херсонського «робін гуда»
Поки слідство у Вінниці намагалося скласти пазл, Лисяк, вийшовши на волю, теж не сидів склавши руки. Вже у грудні 2019 року його затримали в Херсоні за підозрою у вельми специфічній крадіжці. За версією слідства, 5 грудня близько 5:30 ранку, Лисяк за допомогою цвяходера віджав двері тамбура квартири судді Херсонського міського суду Дмитра Гонтара і викрав велосипед вартістю 12 582 гривні. Його миттєво затримали, але за два тижні він знову вийшов під заставу, після чого зник і був оголошений у розшук. Підозру у справі депутатки Козак йому оголосили заочно у березні 2020-го, а затримали на початку квітня.
ДНК проти довідки з СІЗО
Протягом усього процесу по справі із викраденням сейфу липовецької депутатки Павло Лисяк провину не визнавав. Він стверджував, що перебував у камері Київського СІЗО разом із 30 іншими ув’язненими і нікуди не виходив. Появу своєї ДНК на фомці він пояснював тим, що міг колись тримати її в руках, а на місце злочину інструмент підкинули, щоб його підставити.
Захист Лисяка апелював до офіційних документів. Начальник Київського СІЗО, допитаний як свідок, підтвердив: перевірка присутності арештантів відбувається щодня, і жодних записів про виїзди Лисяка за межі установи не існує. Щоправда, записи з камер відеоспостереження СІЗО за той період не збереглися.
Однак сторона обвинувачення представила суду докази, які, на її думку, руйнували «залізне алібі».
Під час перебування вже у Вінницькому слідчому ізоляторі розмови Лисяка записували. В одній із них він нібито розповів співкамернику, що знає одного зі співробітників Київського СІЗО і був упевнений у своєму алібі, «але його ДНК підтвердила, що він міг вийти з СІЗО». В іншій телефонній розмові він радив товаришу мовчати, бо знав, що його прослуховують.
Експерт-генетик у суді пояснив, що перенесення ДНК на предмет можливе лише за дотримання специфічних, майже стерильних умов. Якби хтось інший виламував сейф фомкою, він неминуче залишив би на ній і свої сліди. Навіть рукавички не гарантують повного захисту від залишення власного ДНК-профілю.
Суд визнав версію про підкидання фомки неможливою. До того ж камери спостереження зафіксували зелений Mitsubishi Pajero Sport, що рухався з Вінниці до Липовця і назад у день злочину. За даними поліції, авто належало товаришу Лисяка, телефон якого також пеленгувався у Липовці. Проте підозру цьому чоловікові так і не оголосили.
Нескінченна апеляція
У січні 2022 року Вінницький районний суд визнав Лисяка винним і засудив до 9 років в’язниці. Однак апеляційний суд скасував цей вирок через формальну причину — незаконно сформований склад суду.
Справу повернули на новий розгляд, який завершився ще суворішим вироком: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Суд вирішив, що сукупність доказів, насамперед наявність ДНК на знарядді злочину, «поза розумним сумнівом» спростовує алібі, навіть попри відсутність прямих доказів того, як саме арештант міг таємно покинути Київський СІЗО.
Тепер слово знову за апеляційним судом. Чи стане ДНК-доказ абсолютним доказом вини, що переважує офіційні документи пенітенціарної служби? І чи отримає суспільство відповідь на питання, чи справді можливо непомітно вийти з одного з найбільших слідчих ізоляторів країни, скоїти злочин за сотні кілометрів і так само непомітно повернутися назад?
