Ситуація навколо фронтмена гурту «ТіК» Віктора Бронюка на посаді директора Вінницької обласної філармонії дедалі більше нагадує історію про «директора-невидимку», який примудряється поєднувати адміністративну посаду з насиченим гастрольним життям мандрівного артиста.
Очоливши цей поважний заклад у серпні 2024 року, Бронюк мав би зосередитися на фінансових і господарських питаннях та на роботі з колективом. Адже директор бюджетної установи — це щоденна робота «від дзвінка до дзвінка»: наради, документи, господарські проблеми та відповідальність за людей.
Втім, якщо поглянути на концертний календар Бронюка, яким він не перестає хвалитися у соцмережах, виникає цілком логічне запитання — чи буває він у своєму робочому кабінеті взагалі. Травень 2026 року став особливо показовим: у той час, коли філармонія мала б працювати під постійним контролем керівника, Бронюк влаштував справжній гастрольний марафон.
2 травня він виступав у селі Сілець на Львівщині біля озер у Чорному лісі, 3 травня — уже розважав Збараж на Тернопільщині, 9 травня вже співав у Тернопільській області – на стадіоні в Теребовлі, а вже наступного дня, 10 травня, давав концерт у Ланівцях теж на Тернопільщині. І це був лише початок: далі — масштабний тур Великою Британією з виступами у Брістолі, Манчестері, Единбурзі та Лондоні. А наприкінці травня у графіку артиста вже значаться Добромиль та Ременів на Львівщині.
На цьому тлі постає просте, але незручне запитання: як можна повноцінно керувати великим державним закладом у Вінниці, коли ти сьогодні — у шотландському Единбурзі, завтра — на тернопільському стадіоні, а післязавтра — за сотні кілометрів від власного робочого кабінету?
З формального боку, в очільника Вінницької обласної філармонії, ймовірно, усе оформлено бездоганно — чи то відпустки за власний рахунок, чи то специфічні відрядження. Публічно Віктор Бронюк завжди має «залізний» аргумент: під час концертів збирають кошти на допомогу ЗСУ, зокрема на проєкт «Русоріз». Мета, безумовно, шляхетна, і в умовах війни вона дозволяє багатьом заплющувати очі на чимало нюансів. Однак це не дає відповіді на головне запитання: навіщо призначати людину на відповідальну посаду, якщо вона фізично не може постійно перебувати на робочому місці?
Складається враження, що для вінницької влади Бронюк став класичним «весільним генералом». Його призначення із самого початку було більше схоже не на результат пошуків ефективного менеджера для культурної установи, а на працевлаштування «свого хлопця», який роками демонстрував лояльність до верхівки правлячої на Вінниччині «Української стратегії Гройсмана» та особисто до головного начальника цієї партії — Володимира Гройсмана.
Ще під час місцевих виборів 2020 року, після яких «гройсманівці» фактично закріпили за собою моновладний вплив у Вінниці та області, Бронюк став «обличчям» і першим номером спойлерського політтехнологічного проєкту «стратегів» під назвою «Партія Вінничан». Схоже, саме така потрібність «сірим» і «білим» кардиналам вінницької політики й досі залишається його головною «кваліфікацією».
Особливого «шарму» цій історії додають і інші сторони багатогранності Віктора Бронюка.
Як відомо, на початку повномасштабної війни він мобілізувався до лав ЗСУ. У 2024 році звільнився зі служби — за офіційною версією, через сімейні обставини. Йшлося про стан здоров’я його батька: після інсульту він потребував постійного стороннього догляду. В Україні це є законною підставою для демобілізації навіть під час воєнного стану, хоча підходи до таких випадків є не для всіх військових однаковими.
Водночас «Ми Вінничани» вже звертали увагу на те, що звільнення зі служби збіглося в часі з призначенням Бронюка у серпні 2024 року на посаду директора Вінницької обласної філармонії. Вже тоді виникало питання: якщо людина справді була зайнята доглядом за батьком, то незрозуміло, як одразу після цього вона змогла очолити державну установу, а потім ще й активно гастролювати.
Протягом служби Віктор Бронюк перебував у складі 120-ї бригади територіальної оборони Вінниччини (спочатку в 171-му батальйоні, згодом — у підрозділі «Дністер»), де займався питаннями логістики. Щодо того, як саме виглядала ця служба, теж виникали питання, адже за офіційного грошового забезпечення за 2023 рік у розмірі близько 323 тисяч гривень маестро зміг придбати два дорогі електромобілі — Volkswagen ID.6 та Zeekr 001 — загальною вартістю понад 3,5 мільйона гривень..
І ось цей «успішний логіст» та мандрівний артист, ставши директором філармонії, раптом, як уже повідомляли «Ми Вінничани», починає писати заяви на ім’я голови облради з проханням надати йому матеріальну допомогу «для вирішення соціально-побутових питань».
Тобто людина, яка дозволяє собі купувати дорогі автомобілі, звертається по бюджетну допомогу на побутові потреби, пояснюючи це тим, що йому нібито не вистачає навіть раніше призначених премій у 90% від окладу.
Це, здається, і є яскравим прикладом системи, де статус «почесного громадянина» Вінниці і близькість до влади дозволяють бути директором на папері, артистом на сцені і «волонтером» у соцмережах, фактично не переймаючись реальною роботою у філармонії.
У підсумку маємо керівника-привида, якого колектив, ймовірно, бачить частіше в телевізорі чи на афішах, ніж у власному кабінеті.
