Поки країна рахує кожну копійку, намагаючись вижити в умовах виснажливої та кровопролитної війни, Вінницька мерія продовжує свято бюджетного марнославства. Наприкінці січня 2026 року виконавчий комітет міськради вирішив щедро обдарувати грошовими преміями чергового «свого» ювіляра та колишнього міського голову Вінниці. Загальна сума виплат із кишень платників податків сягнула майже 100 000 гривень. Найцікавіше ж полягає не в самих сумах, а в біографіях «іменинників», яких нині зарахували до поважних осіб міста, хоча в минулому вони просували в Україні проросійські проєкти та співпрацювали з одіозними фігурами.
Згідно з одним із рішень виконкому, бюджетну премію у розмірі 32 506 гривень (включно з вартістю медалі) разом із почесною відзнакою міського голови — медаллю «За вагомий внесок у розвиток Вінниці» — отримав Михайло Паньків, депутат обласної ради та директор ТОВ «Ритуальна агенція «Реквієм». Очевидний привід преміювання — 60-річчя ювіляра (народився 2 січня 1966 року), формальний же — «за вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток Вінницької міської територіальної громади, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та активну громадянську позицію».
Сьогодні Паньків — представник партії «Українська стратегія Гройсмана», чия фірма обіцяє «похорон за мінімальну ціну». Втім, вінничани пам’ятають зовсім іншу етап його «активну громадянську позицію».
Свого часу Паньків розпочинав політичний шлях під прапорами Наталії Вітренко та її Прогресивної соціалістичної партії України — сили, яка була відвертим рупором Кремля. У Вінниці він займався поширенням російських наративів, що щедро фінансувалися московським криміналітетом. Кошти на діяльність партії Вітренко виділяв нині покійний лідер організованого злочинного угруповання «Лужниківські» Максим Курочкін, відомий як «Макс Бєшений».
Ще більшу суму — 65 011 гривень — із міського бюджету виділили на премію для почесного громадянина Вінниці Дмитра Дворкіса, колишнього міського голови міста у 1992–2000 роках. Найімовірніше, гроші виплатили також з нагоди дня народження, хоча дата й не ювілейна: 28 січня Дворкісу виповнився 81 рік. Разом із грошовою премією він отримав і почесну відзнаку міського голови — нагрудний знак «Відзнака міського голови».
Дворкіс — історична постать, але водночас вельми суперечлива. Його пам’ятають не лише через гучний замах 23 листопада 1999 року, коли він отримав поранення, а його водій загинув. Дмитро Дворкіс був народним депутатом України ІІІ скликання (1998–2002 роки). Він обирався до парламенту як представник політичного об’єднання «Громада», куратором якого був перший топ-корупціонер України Павло Лазаренко. Пізніше Дворкіс приєднався до СДПУ(о) — Соціал‑демократичної партії України (об’єднаної), яку в 1990-х і на початку 2000-х очолював Віктор Медведчук, кум кремлівського диктатора путіна. Уже тоді ця партія активно просувала ідею «дружби» з росією, що насправді означало васальну залежність від Москви.
Вже під час повномасштабної війни «Ми Вінничани» публікували результати власного журналістського розслідування, у якому використовувалися матеріали слідства щодо можливого зловживання службовим становищем посадовцями Вінницької міськради на користь забудовників житлового комплексу «Родинний маєток». У матеріалі також висвітлювалося, як цей забудовник пов’язаний із Дворкісом та високопосадовцями з уряду рф.
Виникає логічне запитання до «стратегів» Гройсмана-Моргунова: чи доцільно у 2026 році, на п’ятому році повномасштабної війни (і десятому році війни загалом), витрачати кошти громади на преміювання людей, чиє політичне минуле нерозривно пов’язане з тими, хто кликав війну в Україну?
Замість того щоб спрямувати ці 100 тисяч гривень на потреби оборони або соціальну підтримку постраждалих, мерія воліє роздавати їх власникам прибуткових ритуальних бізнесів та колишнім соратникам Медведчука. Вочевидь, для вінницької влади «свої» люди та радянські традиції ювілейних роздач і досі важать більше, ніж інститут репутації.
