На фоні регулярних переможних повідомлень вінницької мерії про пріоритетне використання бюджетних коштів на допомогу ЗСУ та на нагальні потреби, пов’язані з відсіччю російської агресії, безпекою та виживанням міста, нещодавно затверджений виконкомом міскради фінансовий план зруйнованого вінницького аеропорту виглядає як відвертий виклик здоровому глузду. На утримання непрацюючого комунального підприємства передбачено 15,76 мільйона гривень, переважно з кишень платників податків. Освоювання цих коштів очолює усе той же Володимир Ніценко – відомий фахівець із закупівель «золотої» солі, якою у Вінниці посипали дороги під час ожеледиці, а також фігурант відповідної кримінальної справи, яка, на диво, закінчилася для нього без жодних наслідків.
Підпорядковане Вінницькій міській раді комунальне підприємство «Аеропорт Вінниця» продовжує очолювати Володимир Ніценко, і його біографія, очевидно, має слугувати ключем до розуміння кадрової політики мерії та причин марнотратства. Згідно з податковою декларацією Ніценка за 2024 рік, його місячна зарплата становила в середньому 36,1 тисячі гривень, а схожа сума (34 167 гривень) закладена у фінансовому плані комунального підприємства на 2025 рік, затвердженому вінницьким міськвиконкомом 16 жовтня 2025 року. Це зарплата керівника об’єкта, який не відправляє і не приймає літаки, а лише споживає бюджетні кошти.
Але справа не лише в зарплаті. Як раніше детально розповідали «Ми Вінничани», Володимир Ніценко був фігурантом кримінальної справи за статтею про зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України). Йшлося про його діяльність на посаді керівника іншого підпорядкованого міськраді комунального підприємства – «Комбінат комунальних підприємств» – і оборудках із закупівлею технічної солі для посипання доріг за значно завищеними цінами, що завдало збитків міському бюджету.
Хоча для самого Ніценка справа дивним чином завершилася без вироку, сам факт розслідування і його суть – підозра у розтраті бюджетних коштів – кидають густу тінь на його ділову репутацію. Призначення управлінця, звинуваченого у завданні збитків бюджету на одній посаді, на іншу, де він знову розпоряджається мільйонами гривень платників податків, виглядає як відверте знущання над принципами доброчесності та кадрової політики. Але, мабуть, саме в цьому й криється «міцна господарська стратегія» партії «Українська стратегія Гройсмана», яка наразі є моновладою у Вінниці.
Куди йдуть мільйони під «досвідченим» керівництвом? Аналіз витрат затвердженого міськвиконкомом фінансового плану комунального підприємства «Аеропорт Вінниця» лише посилює підозри у марнотратстві під час війни.
На утримання штату з 39 працівників піде левова частка бюджету підприємства. Особливо вражає зростання адміністративного апарату – з 6 осіб у 2023 році до 9 у 2025-му. Навіщо непрацюючому підприємству збільшувати кількість управлінців на 50%? Для того, щоб загальні адміністративні витрати зросли до 3,84 мільйона гривень?
Найбільша стаття витрат комунального підприємства – «інші операційні витрати» – це 6,51 мільйона гривень, з яких 5,27 мільйона заплановано на оплату «електроенергії спільного користування (військові)». Вінницький аеропорт мав і військове призначення: до 2022 року він слугував базою 456-ї окремої бригади транспортної авіації Повітряних сил ЗСУ. Після того, як 6 березня 2022 року російські війська випустили вісім ракет по аеропорту, його інфраструктура зазнала серйозних руйнувань, і наразі він не готовий до відновлення польотів. Це означає, що комунальне підприємство, очолюване людиною з кримінальним шлейфом, виступає фінансовим посередником у розрахунках, пов’язаних із військовими. Така схема не лише непрозора – це можна було б списати на війну та воєнний стан – вона створює серйозні корупційні ризики та викликає питання: а чи не повторюються ті самі «соляні» оборудки?
Затвердження саме такого фінансового плану є, по суті, віддзеркаленням давно вже затвердженого політичного рішення, яке демонструє справжні пріоритети влади. Замість того, щоб законсервувати об’єкт і залишити лише мінімальний штат охорони, мільйони гривень спрямовуються на утримання адміністрації та директора з вкрай сумнівною репутацією. На одних вагах – реальні потреби країни в умовах війни, на інших – фінансові апетити підприємства, яке існує лише на папері, під керівництвом людини, чиє минуле викликає більше запитань, ніж дає відповідей. А вінничанам залишається лише самотужки шукати відповіді на запитання: чому їхні кошти йдуть на утримання «аеропорту-привида», а не на дрони, пікапи чи реальну допомогу місту.
