Вінниця — місто з глибоко вкоріненими політичними клановими інтересами, яке живе за своїми неписаними законами навіть у розпалі кровопролитної війни. Політичні процеси тут не лише не зупиняються, а й набирають нових обертів. Як стало відомо, «стратеги» Гройсмана, які міцно тримають владу в регіоні, ретельно вивчають шанси «нових облич» на політичній арені, прагнучи зберегти свій вплив на місто та область. Можлива зміна поколінь розглядається виключно в межах ретельно вихованих власними руками кланових династій, що створює ілюзію оновлення, не порушуючи усталеного політичного контролю, який роками панує у Вінницькій області.
Попри повномасштабну війну, завершення якої й досі не проглядається, підготовка до якихось майбутніх виборів триває не лише у столиці, а й у регіонах, де владу міцно тримають місцеві політичні клани. Одним із таких найвпливовіших на Вінниччині кланів — угрупованням під брендом партії «Українська стратегія Гройсмана» — за даними «Ми Вінничани» нещодавно було замовлене масштабне закрите соціологічне дослідження. Його мета — з’ясувати рівень підтримки можливих кандидатів на посаду мера Вінниці на випадок, якщо переобрання чинного міського голови Сергія Моргунова на третій термін виявиться проблематичним..
Серед реальних кандидатур — Галина Якубович, нинішня заступниця Моргунова та «ветеран» вінницької держслужби. З початку 2000-х вона керувала економічним блоком міськради, спершу за часів мера Гройсмана, а згодом стала однією з ключових фігур у команді Моргунова. Нині Якубович — заступниця міського голови, депутатка облради та незмінний член виконкому.
Серед «екзотичних» фігур у списку можливих кандидатів фігурував і Олександр Мельник — депутат міськради від «стратегів», який пройшов шлях від молодіжного активіста до директора комунального підприємства «Дирекція парків та дозвілля територіальної громади». Його нинішня партійна посада — заступник голови обласного осередку «Української стратегії Гройсмана» з молодіжних питань — виглядає як модернізована версія радянського комсомолу.
Водночас найбільший інтерес замовників опитування був зосереджений на більш серйозному сценарії: можливій заміні колишнього викладача історії та суспільствознавства у Вінницькому технікумі м’ясної та молочної промисловості Сергія Моргунова на діючу директорку Вінницького торговельно-економічного інституту (ВТЕІ КНТЕУ) Наталію Замкову. На місцевих виборах 2020 року вона здобула мандат депутатки Вінницької обласної ради від партії «Українська стратегія Гройсмана» та очолила постійну комісію з питань освіти, релігії, культури, молоді та спорту.
Поява Наталії Замкової у переліку поки що гіпотетичних претендентів на посаду міського голови Вінниці зовсім не випадкова. Вона представляє впливовий клан, який давно й міцно закріпився в орбіті «сірого кардинала» Вінниччини Володимира Гройсмана. Під його партійним брендом у регіоні вирощується нове покоління місцевих династій, покликаних, у разі потреби, здійснити такий перерозподіл владних крісел, щоб реальні важелі управління й надалі залишалися в тих самих руках.
Нині ключовою ланкою, що пов’язує Наталію Замкову з Володимиром Гройсманом, є її рідний брат Віталій Коваленко. Він фігурує у так званій «хабарній» справі скандального забудовника Максима Микитася. За даними слідства, у 2017 році тодішній прем’єр-міністр Володимир Гройсман отримав неправомірну вигоду на понад 75 мільйонів гривень (приблизно 3 мільйони євро за тодішнім курсом) у вигляді 2000 квадратних метрів елітної нерухомості в київському ЖК «Аристократ». В обмін він підписав урядове розпорядження про призначення на посаду президента державної корпорації «Укрбуд» Олександра Лятамбора — особи, лояльної до Микитася. За версією правоохоронців, саме Віталій Коваленко супроводжував цю корупційну оборудку.
Віталій Коваленко опинився в орбіті впливу Володимира Гройсмана завдяки своїй матері — Любові Коваленко, одній із помітних постатей вінницького політикуму минулого. Протягом шістнадцяти років (2000–2016) вона очолювала обласну державну телерадіокомпанію «Вінтера», а згодом ще два роки керувала її філією у складі Національної суспільної телерадіокомпанії України. Заслужена журналістка України та кавалерка орденів княгині Ольги, вона водночас була депутаткою Вінницької обласної ради (2010–2015 роки) від нині забороненої проросійської Партії регіонів і навіть входила до складу обласного бюро цієї партії.
Під час керівництва Любові Коваленко обласною телерадіокомпанією неодноразово лунали звинувачення у використанні державних медіаресурсів для політичного піару. Така діяльність приносила свої дивіденди: у 2011 році родина, окрім нерухомості на Вінниччині, обзавелася квартирою в Алупці на Кримському півострові. А чиї інтереси, окрім «регіоналів», відстоювала Коваленко, стало остаточно зрозуміло після тріумфальної перемоги «гройсманівців» на виборах 2020 року. Вдячність не забарилася: з червня 2020 до жовтня 2021 року вона виконувала обов’язки генерального директора Національного музею-садиби М. І. Пирогова.
За протекцією матері Віталій Коваленко також потрапив в орбіту Гройсмана. Він слідував за своїм патроном кар’єрними сходами: спершу очолював відділ організаційного забезпечення Вінницької міськради за мерства Гройсмана, а згодом став заступником керівника апарату Верховної Ради та Кабінету міністрів, коли Гройсман очолював ці інституції. Його дружина, Марія Коваленко, у той самий період працювала помічницею народного депутата від Вінниці Сергія Кудлаєнка — ще одного на той час соратника Гройсмана.
Не оминула щедра доля й саму Наталію Замкову (дошлюбне прізвище Коваленко). Нині вона докторка філософських наук та очильниця Вінницького торговельно-економічного інституту. З цим вишем пов’язана вся родина Коваленків: майже всі її члени там навчалися або працювали. Чоловік Наталії, Сергій Замковий, також є випускником ВТЕІ, а зараз очолює підприємство «Вінницятрансприлад». Наближеність до впливових кіл, вочевидь, дозволяє подружжю Замкових навіть під час повномасштабної війни приймати участь у незабутніх закордонних сімейних вояжах.
Як не парадоксально, поштовхом для кар’єрного злету Наталії Замкової стала Революція Гідності. На початку 2014 року хвиля студентського протесту у ВТЕІ фактично усунула з посад тодішнього директора Валентина Сусіденка та його заступницю. Протестувальники заблокували кабінети адміністрації, вимагаючи їхньої відставки. Каталізатором стала поява в інституті невідомих осіб у масках, які виламали двері та висунули ультиматум про звільнення керівництва. Згодом у соцмережах з’явилися фото, де ці ж люди хизувалися тим, як закидали будинок ректора коктейлями Молотова.
Саме після цих подій Наталія Замкова очолила торговельно-економічний виш. Відтоді у Вінниці періодично спалахують скандали через скарги студентів на систематичне хабарництво в університеті, хоча офіційного підтвердження ця інформація не знаходить. Справжнім інформаційним вибухом свого часу стало відеозвернення, поширене від імені доцента ВТЕІ Ігоря Дуба, в якому він відкрито звинуватив керівництво інституту у створенні «корупційного кубла» та покриванні злочинів з боку правоохоронців. У зверненні йшлося про фінансові збитки державі та грубі порушення законодавства. Попри гучний резонанс, справа так і не отримала жодного офіційного розвитку.
