З 3 по 8 лютого 2025 року у Вашингтоні тривав «Український тиждень» (Ukrainian Week)— ініціатива коаліції громадських організацій та євангельських церков із США та України. Четвертий рік поспіль цей захід збирає представників двох країн для форумів, круглих столів, прийомів і виставок, покликаних зміцнювати гуманітарні, економічні, культурні та політичні відносини. Його називають однією з ключових подій року для просування українських інтересів у США, міжнародної підтримки та відбудови країни.
Але хто насправді там презентує Україну?
Заступник Вінницького міського голови Владислав Скальський «засвітив» у соцмережах делегацію Вінниччини, що вирушила до Вашингтона. Офіційної інформації про склад групи та критерії відбору учасників немає, але її чисельність вражає — і справа навіть не у витратах на переліт та проживання. Хоча Скальський показав далеко не всіх вояжерів, бо, схоже, зібрати всю делегацію бодай для загального фото так і не вдалося. Можливо, хтось одразу з трапу літака кинувся з’ясовувати найважливіше — скільки коштує руберойд на Вашингтонщині. Проте «Ми Вінничани» зуміли дізнатися не лише про тих, хто потрапив у кадр, а й про тих, хто залишився за його межами.
Спойлер: три сімейні пари у складі делегації — це вже якось занадто навіть для вінницьких «стандартів» непотизму.
Головне питання інше: яку Україну ці делегати представляють у США?
Вже три роки українські воїни — хлопці й дівчата — на фронті ціною власного життя та здоров’я протистоять російській агресії. Вони воюють не просто за територію, а за майбутнє країни, вільне від корупції, непотизму та політичного мародерства. Вони віддають усе, щоб українці не жили, як кріпаки в системі, де «еліти» безкарно збагачуються.
Але представники Вінниччини у Вашингтоні, здається, демонструють світові зовсім іншу Україну. Це люди, більшість яких під час найкривавішої війни у Європі за останні 80 років примножила власні статки, захищаючи не цінності свободи, а лише своє благополуччя. Більшість із них — політичні пристосуванці, які поміняли вже безліч партквитків і розглядають владу як інструмент для збагачення через корупційні схеми. Судячи по їх справам, вони мріють не про європейську Україну, а про таку, де панують російські порядки: з кастою недоторканних і безправним народом.
Хто ж поїхав пити шампанське на дипломатичних прийомах у Вашингтоні?
«Ми Вінничани», готуючи довідку по вінницьким вояжерам у США, згадали деякі публікації нашого видання та використали інформацію з відкритих джерел, зокрема дуже допомогла аналітична платформа YouControl.
В’ячеслав Соколовий (голова Вінницької обласної ради, партія «Українська стратегія Гройсмана»). В минулому В’ячеслав Соколовий головний прокурор Вінницької області. Неодноразово звинувачувсвся громадськістю в корупції.
Неодноразово призначав на посади, що передбачають управління значними бюджетними коштами осіб, внесених до Єдиного державного реєстру корупціонерів:
Черговий призначенець Соколового очікувано виявився корупціонером і істинним гройсманівцем
Корупційна «карусель» імені Соколового
Неодноразово толерував корупційні схеми та здійснював адвокацію обвинувачених у корупції:
Голова Вінницької облради Соколовий зовсім забрехався
Голова Вінницької облради Соколовий офіційно благословив сімейно-клановий бізнес у МСЕК
Збагачення під час повномасштабної війни:
Володимир Кістіон (заступник голови Вінницької обласної ради, партія «Українська стратегія Гройсмана»)
Фактично перетворив комунальне підприємство критичної інфраструктури Вінниці «Вінницяоблводоканал» на «сімейну фірму» по розкраданню бюджетних коштів:
Водоканальний дерибан: справу Гройсмана-Кістіона спустили «на гальмах»
Водоканал – годівничка для своїх
Толерування корупційних схем та адвокація родичів-розкрадачів держмайна:
Кістіон і родинна мафія: хто з правоохоронців покриває злочини?
Толерування корупційних бізнес-схем:
Засекречені файли готелю «Південний Буг»
Подружжя Ігор та Ірина Івасюки (заступник голови та депутатка Вінницької обласної ради, обидва – партія «Українська стратегія Гройсмана»)
Імітація боротьби з корупцією, саботаж антикорупційного законодавства та адвокація обвинувачених у корупції:
Похмільний синдром: бджоли проти меду, а вінницький Івасюк проти корупції
Вінницька обласна рада: антикорупційний цирк на дроті
Збагачення під час повномасштабної війни:
Гройсманівський словоблуд Івасюк втратив совість та сором остаточно?
Аморальність, та виклик етичним нормам:
Бібліотекарку Гройсмана Івасюк апеляційний суд також не визнав тверезницєю
Подружжя Сергій та Наталія Замкові (директор філії «Вінницятрансприлад» АТ «Укрзалізниця» та депутатки Вінницької обласної ради від партії «Українська стратегія Гройсмана», яка обіймає посаду директорки Вінницького торговельно-економічного інституту)
Згідно з декларацією Наталії Замкової за 2023 рік, вона разом із чоловіком задекларувала значний перелік майна, доходів та корпоративних активів. Подружжя володіє кількома об’єктами нерухомості у Вінницькій області, зокрема житловим будинком площею 173,22 м², придбаним у 2020 році, та земельною ділянкою площею 5202 м², якою володіє з 2004 року. В автопарку родини є два автомобілі преміум-класу: Toyota RAV-4 Hybrid 2017 року випуску, придбана за 1 060 783 гривні, та Toyota Land Cruiser 200 того ж року випуску, вартість якого на момент купівлі склала 2 374 344 гривні. Значними є й фінансові активи Замкових: на рахунках у банках АТ «Ощадбанк», АТ «Креді Агріколь Банк», АТ «ПриватБанк» та інших фінансових установах зберігається понад 2,1 мільйона гривень, а готівкові кошти становлять 110 тисяч доларів США, 96 тисяч євро та 100 тисяч гривень.
У 2023 році Наталія Замкова отримала основні доходи з різних джерел, зокрема 431 236 гривень заробітної плати за основним місцем роботи, 197 038 гривень доходу за сумісництвом, 83 055 гривень гонорарів за цивільно-правовими угодами та 12 363 гривні матеріальної допомоги. Її чоловік, Сергій Замковий, задекларував 943 952 гривні заробітної плати, отриманої за основним місцем роботи на підприємстві «Вінницятрансприлад».
Наталія Замкова також володіє 8,6% у вінницькому ТОВ «Грація» та акціями ТОВ «Солодка мрія – Вінниця». Окрім цього, вона є членом наглядової ради ПрАТ «Чернівецький олійно-жировий комбінат», який входить до бізнес-групи ViOil, що належить громадянину росії Віктору Пономарчуку. Останній підозрюється у фінансуванні збройної агресії росії проти України.
Збагачення під час повномасштабної війни:
16 жовтня 2024 року Наталія Замкова стала власницею автівки TOYOTA RAV-4 HYBRID 2024 року за 2 657 673 гривень.
Неперевірена інформація:
Скарги студентів Вінницького торговельно-економічного інституту на системні хабарі у виші.
Подружжя Павло Пойда та Ірина Колесник (директор комунального закладу «Козятинський обласний соціальний центр матері та дитини» та підприємиця, обидва – депутати Вінницької обласної ради від партії «Європейська солідарність»)
(Наявність кількох подружніх пар у складі вінницької делегації до США мимоволі створює враження банального сімейного туризму, замаскованого під офіційний візит)
Колишній перший заступник голови Козятинської райдержадміністрації Павло Пойда протягом останніх десяти років залишався вірним прихильником Петра Порошенка. Він значиться очільником козятинських районного та міського осередків партії «Європейська солідарність», за що, як мінімум протягом 2017-2019 років отримував заробітну плату. У 2015 році Пойда балотувався до Козятинської районної ради від цієї політсили, але безуспішно. У 2020 році пішов «дуплетом» до Хмельницької районної ради та Вінницької обласної ради, завдяки чому отримав мандат депутата облради.
Натомість його дружина Ірина Колесник, колишня інспекторка внутрішньої політики Козятинської райдержадміністрації, відзначилася своєю політичною багатовекторністю. За роки політичної кар’єри вона висувалася від різних партій та балотувалася на різні посади. У 2015 році вона одночасно йшла у депутати Козятинської міської ради та Вінницької обласної ради від «Самопомочі» й зрештою отримала мандат в облраді. У 2019 році спробувала пройти до Верховної Ради від «Голосу», балотуючись у виборчому окрузі №13 на Вінниччині. У 2020 році взяла участь одразу балотувалася на посаду мера Козятина, мера Вінниці та у депутати Вінницької обласної ради, але вже від «Європейської солідарності», в результаті чого вдруге стала депутаткою облради.
З 2022 року Колесник почала позиціонувати себе як волонтерка, діяльність якої відбувається під егідою створеної у тому ж році іменної громадської організації «Об’єднання Ірини Колесник». Однак, згідно з її останньою декларацією за 2023 рік, єдиним місцем офіційної роботи, де вона отримувала заробітну плату, значиться вінницьке ТОВ «Семар Поділля». Втім, її дохід там був символічним — лише 25 277 гривень на рік. Цікаво, що компанія належить Андрію Мокрецову, бізнес-партнеру засновника та члена правління громадської організації «Йорданська громада міста Вінниці» Халдуна Гасера. Сам Мокрецов у 2020 році балотувався до Вінницької міської ради від нині забороненої проросійської партії «Опозиційна платформа – за життя».
Владислав Скальський (депутат Вінницької обласної ради, партія «Українська стратегія Гройсмана»), обіймає посаду заступника мера Вінниці
У 2020 році, прибившись до «стратегів» Гройсмана», Скальський став депутатом Вінницької облради та очолив постійну комісію з питань стратегічного розвитку, інвестицій та місцевого самоврядування. У жовтні 2024 року був призначений заступником міського голови Вінниці, Раніше Скальський вже працював у Вінницькій міськраді та обіймав посаду голови Вінницької обласної державної адміністрації у 2019 році.
Збагачення під час повномасштабної війни:
У 2023 році Скальський отримав 1,4 мільйона гривень зарплати в ТОВ «ГК «Автострада» – компанії, що займається дорожнім будівництвом і входить до фінансово-промислової групи «MS Capital» Максима Шкіля. «Автострада» стала лідером серед приватних компаній за державними замовленнями під час війни. Також Скальський отримав 669 тисяч гривень у подарунок від дружини, яка займається туристичним бізнесом, та взяв кредит у 1,56 мільйона гривень, за який дружина стала поручителем. Під час війни придбав два авто: у 2022 році – AUDI A8 2013 року за 100 тисяч гривень, а в 2023-му – TOYOTA HIGHLANDER 2022 р. за 2,23 мільйона гривень.
Єлизавета Савчук (депутатка Вінницької районної ради, партія «Українська стратегія Гройсмана»), обіймає посаду начальника управління по зв’язках з органами місцевого самоврядування, міжнародного та міжрегіонального співробітництва, проєктної діяльності та сприяння інвестиціям Вінницької обласної ради.
Колишня активістка проросійської Партії регіонів Януковича, очолювала підконтрольну цієї партії Вінницьку обласна молодіжну громадську організацію «Молоді регіони».
Профанація суті та вихолощування діяльності незалежних від влади інституцій:
Тетяна Каменщук (депутатка Вінницької обласної ради від партії «Слуга народу») – очолювала Вище професійне училище №42 у Погребищі, нині – заступниця директора Департаменту освіти та науки Вінницької ОВА, начальниця управління освіти.
Раніше була членкинею ради Вінницької обласної організації Української народної партії Юрія Костенка та очолювала Замостянський районний осередок цієї партії у Вінниці. Згодом стала членкинею Вінницької обласної організації партії «Слуга народу».
У 2015 році балотувалася до Вінницької обласної та міської рад від партії «Самопоміч».
Її колишній чоловік Святослав Чередніков очолює Вінницьку обласну організацію маргінальної партії «Ми зможемо», яка неодноразово змінювала назву й нині називається «Успішне майбутнє».
«Цікаві» придбання під час війни:
17 травня 2024 року стала власницею автіки LEXUS СТ200H 2012 року, яку придбала за 143 043 у майбутнього компаньйона по вояжу до США Агрономічного сільського голови Сергія Сітарського.
Сергій Сітарський (Агрономічний сільський голова, партія «ВО «Батьківщина»).
Багато років є відомим діячем на Вінниччині та партійним функціонером «ВО «Батьківщина». Він неодноразово балотувався від цієї партії, починаючи з невдалої спроби пройти до Верховної Ради та завершуючи перемогами на виборах до Вінницької райради, де тричі обіймав посаду голови. Також працював першим заступником сільського голови Якушинецької сільради, а з 2020 року очолює Агрономічну громаду. Відповідно до його податкової декларації, у 2023 році середньомісячна зарплата Сітарського становила 63 057 гривень.
Придбання під час війни:
12 травня 2022 року став власником легковика Lexus СТ200H, 2012 року за 143 042 гривень, а 6 вересня 2023 року придбав Audi Q3 2014 за 525 100 гривень.
Олег Стукан (депутат Вінницької обласної ради, партія «Європейська солідарність», генеральний директор вінницького ТОВ «Будмонтажпроєкт»)
Олег Стукан є потенційним фігурантом великої кримінальної справи, в ході якої перевіряється законність отримання депутатами Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Вінницької та Хмельницької обласних рад інвалідності після початку повномасштабної війни.
Він – колишній лікар-хірург Центральної районної лікарні Вінницького району, а також колишній заступник головного лікаря та завідувач інформаційно-аналітичного відділення Вінницької міської клінічної лікарні №1. Але у 2014 році раптом отримав посаду першого заступника голови Літинської районної державної адміністрації. Однак уже в серпні 2015 року він подався у бізнес і став комерційним директором сімейного ТОВ «Будмонтажпроект». У жовтні того ж року Стукан був обраний депутатом Вінницької міської ради від партії «Блок Петра Порошенка».
Будівельна фірма Олега Стукана «Будмонтажпроект» виступала підрядником будівництва житлового комплексу у Вінниці на проспекті Юності. Проєкт передбачав зведення п’яти десятиповерхових секцій та наземного паркінгу на 140 автомобілів, а роботи тривали з 2019 по 2023 рік. Замовником будівництва було ТОВ «Комфірмат», яке впродовж 2019–2021 років не подавало декларацій про доходи, що призвело до недонадходження понад шести мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Правоохоронці встановили, що під час продажу нерухомості забудовник штучно занижував її вартість, тим самим зменшуючи базу оподаткування. У результаті було відкрито кримінальну справу. Втім, оскільки за ухилення від сплати податків у великому розмірі українське законодавство передбачає лише штраф, жоден із фігурантів справи до в’язниці не потрапив. Усе завершилося для них доволі сприятливо — довелося лише сплатити частину прихованих податків.
У 2017 році фірма «Будмонтажпроект» опинилася в центрі гучного скандалу через наміри забудови земельної ділянки Міністерства оборони поблизу військкомату у Вінниці на вулиці Довженка, 36. Проєкт будівництва подали як «реконструкцію їдальні з надбудовою багатоповерхового житлового будинку», хоча насправді на місці так званої «їдальні» (фактично кафе «Політ») планувалося звести двосекційний будинок, де перший поверх мав відводитися під комерційні приміщення, а одинадцять верхніх — під житло. Проєкт також передбачав критий паркінг, на даху якого мали розташуватися дитячий майданчик, спортивний майданчик та зона для відпочинку. Додатково зі сторони вулиці Острозького планувалося облаштування автомобільної стоянки.
Громадські обговорення щодо «реконструкції» відбулися 20 червня 2017 року, під час яких нібито було надано дозвіл на будівництво 11-поверхівки та двоповерхового паркінгу. Однак позитивне рішення забезпечили шляхом маніпуляцій — на слухання організовано зігнали студентів гуртожитку педагогічного університету, яких у добровільно-примусовому режимі змусили підтримати будівництво.
Втім, такі дії викликали спротив серед вінничан. Ініціативна група містян звернулася до суду, оскаржуючи правомірність громадських слухань та вимагаючи визнати їх недійсними через фальсифікацію. Судові процеси затягнулися на кілька років, аж поки 30 січня 2020 року Верховний Суд остаточно не поставив крапку у цій справі. Суд визнав, що громадські слухання щодо «реконструкції їдальні» фактично не відбулися, оскільки під час їхнього проведення було допущено грубі порушення, зокрема неналежне інформування мешканців, неврахування їхніх зауважень та відсутність погоджувальної комісії.
Олександр Масленніков (депутат Вінницької обласної ради, партія «Європейська солідарність», заступник директора вінницького ТОВ «Магістраль 2002»)
Депутат Масленніков – це наочний приклад того, наскільки у Вінниці переплелися бізнес і місцева політика і як важко визначити, де закінчується одна партія і починається інша, не кажучи вже про межу між інтересами громади та розподілом муніципальних ресурсів серед наближених до влади осіб.
Сам Масленніков, як висуванець партії «ВО «Батьківщина» був депутатом Вінницької районної ради у 2010-2015 роках та Вінницької обласної ради у 2015-2020 роках. У 2020-му отримав мандат в облраді знову, але вже від «Європейської солідарності». У кінці 2024 року Масленніков очолив громадську організацію «Вінницька обласна федерація боксу», замінивши на цій посаді її багаторічного керівника Олега Алексу. Останній із 2020 року є депутатом Вінницької міськради від забороненої нині «Опозиційної платформи – за життя». А Масленніков уже багато років обіймає посаду заступника директора ТОВ «Магістраль 2002». Він є співзасновником цього підприємства разом із братами Петром та Іваном Бабіями, яких пов’язують із родиною мера Вінниці Сергія Моргунова.
Петро Бабій — колишній депутат Вінницької міськради, чия політична кар’єра пройшла через кілька трансформацій. Спочатку він представляв Партію регіонів і навіть очолював один із вінницьких осередків цієї нині забороненої проросійської партії. Згодом приєднався до політичних проєктів Гройсмана і Моргунова і як висуванець «Вінницької європейської стратегії» у 2015 році знову став депутатом, але у 2020 висунутий «Українською стратегією Гройсмана» зазнав невдачі.
Тим не менш одним із ключових бізнес-активів Бабіїв- Масленнікова досі вважається торговельно-побутовий комплекс «Караван», збудований на місці колишнього ринку «Супутник». Петро Бабій, його брат Іван і Олександр Масленніков є співвласниками ПТФ «Алі Баба і Ко», якій належить третина комплексу. Решта дві третини перебувають у власності ТОВ «Супутник Центр», засновницею якого є Тетяна Варивода. Саме через Вариводу Бабії з Масленніковим опосередковано пов’язані із родиною мера Моргунова, оскільки одна з її компаній – «Нікопея» – свого часу отримувала права на оренду приміщень підприємства «ВітаКом», яким керувала сестра мера Оксана Моргунова. Але це ще не все.
У жовтні 2023 року на вулиці Київській, 108-А відкрився супермаркет «Грош» на місці колишнього продуктового ринку «Київський». Мережа «Грош» входить до фінансово-промислової групи компаній «Гама», яка спеціалізується на торгівлі. До її активів належать оптовий постачальник продуктів харчування ТОВ-НВП «Гамма», мережа продуктових магазинів «Грош», «Корона» та АТ «Вінницький завод «Кристал». Ключовим власником групи є Олександр Третяк – депутат міськради 3, 4, 6, 7 скликань та облради 5 скликання від партій «Народний союз – «Наша Україна», «Совість України», «Блок Петра Порошенка». У 2020 році він завершив політичну діяльність, але залучив до бізнесу і політики свого сина Олександра, який нині є депутатом Вінницької міськради від «Української стратегії Гройсмана».
Будівництво торгового центру на Київській, 108-А було тісно пов’язане з родиною міського голови Вінниці через його бізнес-партнера Олександра Масленнікова та Петра Бабія. У 2015 році міська рада ухвалила рішення про продаж земельної ділянки, де розташовувався ринок «Київський». Покупцем стало ПП «Еконіка-М», серед співвласників якого були дружина мера Наталія Моргунова та його сестра Оксана Моргунова.
Вже за рік Наталія Моргунова офіційно продала свою частку Олександру Воловику – особі, пов’язаній із колишнім мером Вінниці та екс-прем’єром України Володимиром Гройсманом, а також самим Моргуновим. Попри це, будівництво торгового центру довгий час не розпочиналося. Лише у 2019 році, коли власником «Еконіки-М» став Іван Бабій, роботи активізувалися, і в жовтні того ж року будівництво нарешті стартувало.
У 2021 році серед власників компанії знову з’явилася Наталія Моргунова, проте у 2023-му вона вдруге вийшла зі складу співвласників. Така динаміка змін у структурі власності може свідчити про фіктивний кругообіг корпоративних прав, спрямований на формальне приховування зв’язку з родиною міського голови.
Дмитро Чаленко (депутат Вінницької обласної ради від партії «Українська стратегія Гройсмана»(, обіймає посаду директора ПрАТ «Вінницький олійножировий комбінат». У минулому скликанні був депутатом облради від партії «Блок Петра Порошенка» (нині – «Європейська солідарність»).
ПрАТ «Вінницький олійножировий комбінат» фігурує у кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 258-5 КК України (фінансування тероризму). За даними слідства, бізнес-група ViOil, яка виробляє та експортує соняшникову олію на Вінницькому та Чернівецькому олійножирових комбінатах, керується ТОВ «Вінницька промислова група», що володіє більшістю акцій цих підприємств. Компанію заснувала кіпрська Varthomio Holding Limited, кінцевим власником якої є колишній вінничанин, громадянин росії Віктор Пономарчук. Пономарчук отримав громадянство Кіпру, але не відмовився від російського. Слідство підозрює, що він може фінансувати збройну агресію росії проти України. Крім того, Нацполіція встановила, що Пономарчук пов’язаний із нерухомістю у Києві на вул. Костянтинівській – офісними та нежитловими приміщеннями, які належать російському АТ «ТВЕЛ» (паливна компанія «Росатому»). Напередодні повномасштабного вторгнення Varthomio Holding Limited намагалася викупити цю нерухомість, щоб приховати активи та уникнути санкцій з боку України.
Придбання під час війни:
Дмитро Чаленко став співвласником земельної ділянки площею 1937 м² у селі Антонівка Тульчинського району, зокрема, разом із начальником відділу збуту готової продукції групи «ViOil» Богданом Коровієм — сином екс-голови Вінницької обласної державної адміністрації Валерія Коровія. Дружина Чаленка, Ірина Миронова, 2 вересня 2022 року придбала вантажний автомобіль SCANIA R420 2012 року випуску за 397 140 гривень та напівпричіп BERGER SAPL 24 SATA 2009 року вартістю 420 000 гривень. Крім того, 27 листопада 2023 року вона стала власницею 723 боргових цінних паперів (державних облігацій Міністерства фінансів України) номінальною вартістю 1000 гривень за один цінний папір.
1 thought on “«Український тиждень» у Вашингтоні: дипломатія чи елітний вояж?”