Вінницька область стала лідером за рівнем конкуренції на аукціонах із суборенди державних сільськогосподарських земель у межах проєкту «Земельний банк».
Як повідомив генеральний директор ТОВ «Державний земельний банк» Ярослав Ярославський, саме на Вінниччині фіксується найвища конкуренція за земельні лоти — у середньому 21 учасник на одну ділянку. Така активність аграріїв суттєво вплинула на ціну: середня вартість суборенди тут зросла до 39 тисяч гривень за гектар на рік, а на окремих торгах сягала 39,2 тисячі гривень.
Для порівняння, середній показник по Україні становить 19,7 тисячі гривень за гектар, що майже вдвічі менше. Вінниччина також випереджає інші потужні аграрні регіони — Полтавщину, де середня ставка близько 35 тис. грн, та Черкащину з показником 37 тисяч гривень за гектар. Зростання вартості забезпечують прозорі торги в системі Prozorro.Продажі: стартова ціна зазвичай становить близько 12% нормативної грошової оцінки землі, після чого формується реальна ринкова вартість через конкуренцію.
Загалом у межах проєкту «Земельний банк» в Україні вже укладено угоди на суборенду майже 70 тис. га державних сільгоспземель. Очікується, що це забезпечить щорічні надходження до бюджету на рівні 1,34 мільярда гривень. Водночас від запуску ініціативи суборендарі вже сплатили понад 2 мільярди гривень до державного та місцевих бюджетів.
Проєкт «Земельний банк» стартував у 2024 році та передбачає передачу державних земель у суборенду через відкриті електронні аукціони. Строк оренди становить до 14 років для однорічних культур і до 25 років — для багаторічних насаджень. Його ключовою метою зазначалося виведення ринку державних земель із тіні, підвищення ефективності їх використання та забезпечення рівного доступу для аграрного бізнесу.
Оператором проєкту стало ТОВ «Державний земельний банк», яке формує земельні масиви, готує їх до аукціонів і організовує передачу в суборенду через електронні торги.
Вибір організаційної форми у вигляді ТОВ замість класичного державного підприємства пояснювали потребою в більш гнучкому управлінні, оперативності рішень і наближеності до корпоративної бізнес-моделі.
Водночас така модель, за оцінками експертів, викликає низку ризиків. Серед них — послаблений рівень прямого державного контролю, концентрація управлінських рішень у межах менеджменту компанії, а також потенційний вплив на етапі формування та підготовки земельних ділянок до аукціонів. Окремо відзначаються й обмежена публічна підзвітність у порівнянні з традиційними державними підприємствами та можливість непрямого політичного впливу.
