Тисячі гектарів заповідних лісів Вінниччини опинилися у приватних руках одного сімейного клану. Поки прокуратура гучно звітує про боротьбу за повернення державних земель, суди тихо залишають мисливські угіддя структурам, пов’язаним із сім’єю колишнього головного лісника Вінницької області Анатолія Бондаря. Як родинні зв’язки та лояльні посадовці від правлячої на Вінниччині політичної партії утворили непробивний щит навколо лісової мафії? І чому замість гучних арештів держава продовжує грати з махінаторами у «піддавки» в господарських судах?
Розповідаємо, як працює одна з наймасштабніших схем дерибану лісів, яку правоохоронці вперто не хочуть розслідувати комплексно.
1073 гектари заказника не повернули державі: прокуратура програє справу
«Прокуратура повертає з-під мисливських угідь територію Буго-Деснянського заказника!» — під такими переможними гаслами у жовтні 2025 року Вінницька обласна прокуратура повідомила про початок судової боротьби за 1073 гектари заповідного лісу вартістю 105 мільйонів гривень. Прокурори обіцяли позбавити приватну структуру права користування територією заказника та повернути землю державі. Однак, щойно справа наблизилася до фіналу, увесь запал зник, а пресслужба відомства повністю припинила коментувати процес. Причина цього мовчання виявилася доволі простою — прокуратура програла справу в двох судових інстанціях.
.
У результаті заповідний статус земель фактично не вплинув на їхню подальшу долю. Господарський суд міста Києва, а згодом і апеляційна інстанція залишили понад тисячу гектарів загальнозоологічного заказника «Буго-Деснянський» у користуванні не названого приватного підприємства.
Ця історія бере початок із рішень Вінницької обласної ради, ухвалених у 2007–2011 роках, коли заповідні квартали Михайлівського лісництва фактично передали приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке» для ведення мисливського господарства.
Намагання прокуратури оскаржити відповідні договори наштовхнулися на юридичну позицію судді Господарського суду міста Києва Сергія Мудрого. Дослідивши умови договору, він дійшов висновку, що його положення, які дозволяють приватному підприємству організовувати полювання та розпоряджатися мисливською фауною на території заказника, дійсно суперечать закону. Водночас розривати сам договір суд відмовився, мотивувавши це тим, що право на добування диких тварин не є істотною умовою договору про ведення мисливського господарства. У результаті приватне підприємство зберегло право користування величезною заповідною територією, попри формальну заборону здійснювати на ній полювання.
Таку позицію підтримав і Північний апеляційний господарський суд у постанові від 10 червня 2026 року. При цьому окремої уваги заслуговує склад колегії суддів, яка ухвалювала це рішення.
Головуючий суддя Павло Горбасенко та суддя Ольга Сковородіна свого часу отримали висновки Громадської ради доброчесності про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Щодо третього члена колегії — судді Романа Колесника — Громадська рада доброчесності виявила обставини, які хоча й не стали самостійною підставою для такого висновку, однак, на думку Ради, негативно характеризували його. Саме ця колегія суддів вирішувала долю державного заказника.
Вердикт апеляційної інстанції виявився максимально сприятливим для приватного підприємства. Судді розмежували поняття «мисливство» — як безпосереднє добування мисливських тварин — і «ведення мисливського господарства», яке включає охорону, відтворення та облік мисливської фауни, зазначивши, що сама господарська діяльність на території заказника законом не заборонена. Крім того, колегія послалася на те, що рішення обласної ради 2007 року вже було виконане, а прокуратура не надала належних доказів того, що діяльність підприємства завдала реальної шкоди природним комплексам заказника.
Таким чином, замість повернення понад тисячу гектарів заповідних земель у державну власність судовий процес завершився збереженням статус-кво. Загальнозоологічний заказник «Буго-Деснянський» і надалі перебуває у користуванні приватного підприємства, а прокуратура, яка на початку процесу активно звітувала про боротьбу за його повернення, після програшу справи утримується від будь-яких публічних коментарів. Наразі також невідомо, чи оскаржуватиме вона ці рішення у Верховному Суді, чи остаточно змириться з поразкою.
Лісова імперія і родинні зв’язки
Секрет судової прихильності до вінницьких «хазяїв» лісу, вочевидь, варто шукати не в юридичних кодексах, а в реєстрах родинних зв’язків. Засновником приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке» є Олександр Таран — зять «лісового генерала» Вінницької області Анатолія Бондаря, який очолював галузь на Вінниччині понад 30 років.
.
Постать Бондаря — це втілення моделі, за якої державний ресурс десятиліттями конвертувався у сімейний капітал. Його вплив не похитнули навіть гучні кримінальні справи, які наразі розглядаються у суді. І справжня міцність «лісової імперії» тримається, зокрема, на стратегічно вигідних шлюбах трьох доньок, які сформували навколо активів батька фактично непробивний щит.
Матриця родинних зв’язків Бондаря охоплює ключові ланки державної служби. Одна з доньок, Олена Міленко, поєднувала політичну та професійну діяльність: була депутаткою Вінницької обласної ради від «Української стратегії Гройсмана» (у 2024 році склала мандат), водночас очолювала Вінницький навчальний центр Національної школи суддів України та декларувала роботу за сумісництвом в Уорикському університеті міста Ковентрі (Велика Британія). Раніше пані Міленко також очолювала апарат Сьомого апеляційного адміністративного суду. Паралельно її чоловік обіймав посади заступника керівника у Вінницькій та Жмеринській місцевих прокуратурах Вінницької області — органах, які мали б першими реагувати на можливі земельні зловживання.
Інша донька, Ольга Коткова, нотаріус і підприємиця, забезпечує тил через свого чоловіка Олександра Коткова — суддю того самого Господарського суду міста Києва, який залишив 1073 гектари заказника «Буго-Деснянський» під контролем приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство “Вінницьке”». У цьому контексті «еквілібристика» судді Мудрого щодо «неістотних умов» у справі заповідника виглядає вже не як помилка, а як прояв корпоративної солідарності всередині судової системи.
Третя донька, Оксана Таран, разом із чоловіком-бізнесменом Олександром Тараном безпосередньо або через підставних осіб контролює структури, що експлуатують лісові масиви. Зокрема, Оксана Таран є співзасновницею родинного бізнесу — фермерського господарства «Літинка Плюс».
Водночас Олександр Таран фігурує як засновник, співзасновник або керівник низки підприємств із різними видами діяльності, серед яких «Свиліт», «Котабо», «Діброва ТА», «Імаго ЛТД», «Берека», а також є бенефіціаром уже згаданого приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке».
Паралельно Оксана Таран, за інформацією офіційного сайту Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, є докторкою медичних наук, професоркою та працює акушеркою-гінекологом на кафедрі акушерства та гінекології №1 цього вишу.
.
Колишній прокурор Вінниччини блокує ініційоване прокуратурою повернення «прихоплених» лісів державі
Привласнення державних лісів під егідою створення «мисливських угідь» — давня й сумна традиція Вінниччини. Особливо вона розквітла в епоху, коли лісовою галуззю області (з 2007 по 2022 рік) керував «генерал лісової служби» Анатолій Бондар. За час його каденції під контроль приватних осіб перейшли не лише заповідні території заказника «Буго-Деснянський», а й ласий шматок заказника загальнодержавного значення «Дашівський».
Щодо останнього, Вінницька обласна прокуратура, здається, також, м’яко кажучи, поспішила з переможними реляціями. Наприкінці минулого року прокурори урочисто відзвітували: Господарський суд міста Києва задовольнив їхній позов і зобов’язав повернути державі 114 гектарів заповідних земель «Дашівського».
Як встановили прокурори, ще у 2007 році Вінницька обласна рада фактично «відписала» ці землі приватному підприємству під мисливські угіддя. Згодом, у 2013 та 2023 роках, із тією ж фірмою продовжували укладати нові договори, закріплюючи попередні домовленості.
У прокуратурі цілком слушно звернули увагу на очевидну суперечливість такої ситуації: полювання на територіях природно-заповідного фонду прямо заборонене законом. Адже «Дашівський» створювався для охорони рідкісних рослин і дерев, занесених до Червоної книги, а не для того, щоб ці землі використовували як місце для розваг із рушницями.
Суд першої інстанції ці аргументи почув: рішення облради визнали незаконним, договори — такими, що підлягають скасуванню, а приватних користувачів зобов’язали залишити територію. У прокуратурі заявили, що контролюватимуть фактичне звільнення земель одразу після набрання рішенням законної сили.
.
У прокуратурі традиційно імена «героїв» оборудки не назвали. Втім, йшлося про приватне підприємство «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське». Згідно з даними аналітичної системи YouControl, підприємство було створене у 2007 році — імовірно, саме з метою передачі земель заказника під мисливські угіддя. Юридично фірму зареєстрували в селі Карбівка Гайсинського району Вінницької області.
Як відомо, заказник «Дашівський» розташований у Гайсинському районі Вінниччини — на території колишнього Іллінецького району, ліквідованого у 2020 році. Він охоплює ділянки природних лісових насаджень колишнього Дашівського лісгоспу, який згодом функціонував як державне підприємство «Дашівське досвідне лісомисливське господарство», а нині є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого підприємства «Ліси України».
Наразі директором приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» є Ігор Сірук, а власником — Віталій Куцик. Перший раніше обіймав посаду головного мисливствознавця того ж державного підприємства «Дашівське досвідне лісомисливське господарство», а другий — місцевий підприємець із села Карбівка.
Раніше серед засновників фігурував і Олександр Таран — той самий зять того самого «лісового генерала» Бондаря. Після того, як прокуратура зацікавилася обставинами отримання підприємством 114 гектарів земель ботанічного заказника, він із засновників зник.
То чому ж прокурорські переможні фанфари виявилися передчасними? Річ у тім, що на рішення Господарського суду подали апеляцію до Північного апеляційного господарського суду. Розгляд триває, і ще невідомо, чим ця історія закінчиться.
Хто ж так наполегливо оскаржує повернення лісу державі? Очікувано, на початку січня скаргу подало саме приватне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське». Але вже за кілька днів до суду надійшла аналогічна апеляція і від… Вінницької обласної ради.
Тієї самої ради, де більшість утримує партія «Українська стратегія Гройсмана», а крісло голови обіймає її представник В’ячеслав Соколовий, який із квітня 2014 по вересень 2019 року очолював прокуратуру Вінницької області і, за цей час, феноменально «не помічав» лісових оборудок клану Бондаря. Тепер же облрада під його керівництвом фактично стає на захист приватної фірми у від… прокуратури.
.
Апелянти вимагають скасувати рішення суду першої інстанції та повністю відмовити прокурорам у позові. Водночас їхні доводи більше нагадують вправи з юридичної акробатики, ніж переконливе правове обґрунтування.
Головний аргумент можна звести до фрази: «Ми не стріляємо, ми охороняємо». Відповідачі переконують суд, що закон нібито не забороняє саме ведення мисливського господарства в заказнику. На їхню думку, діяльність із «охорони та відтворення мисливських тварин» не лише не суперечить природоохоронному статусу території, а й жодним чином не загрожує рідкісним рослинам, занесеним до Червоної книги.
Не менш показовим є й інший довід. Апелянти посилаються на принцип незворотності дії закону в часі, наголошуючи, що пряма законодавча заборона на полювання в заказниках з’явилася лише у 2010 році, тоді як Вінницька обласна рада передала їм ці угіддя ще у 2007-му. Відтак, на їхнє переконання, нинішні обмеження не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли раніше.
Насамкінець у хід ідуть процесуальні хитрощі. Апелянти стверджують, що прокурор не мав законних підстав представляти інтереси Дашівської селищної ради та Державної екологічної інспекції. Крім того, вони наполягають, що прокуратура пропустила строки позовної давності, а тому сам позов, на їхню думку, взагалі не підлягає розгляду по суті.
Рекреація для «своїх»
Втім, у прокуратури є й беззаперечні перемоги. Це відбувається тоді, коли вона домагається повернення «прихоплених» лісів не лише у господарських судах, а й паралельно ініціює кримінальні провадження щодо самих схем їхнього відчуження.
Так, у червні 2025 року прокуратура не без гордості повідомила про завершення ще однієї резонансної справи, зазначивши, що Верховний Суд України поставив остаточну крапку у спорі щодо відчуження державних земель на Вінниччині та повернув у власність держави 3,4 гектара лісу в Іллінецькій громаді.
За даними прокуратури, відповідно до розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації у грудні 2019 року між постійним лісокористувачем — ДП «Дашівське дослідне лісомисливське господарство» (правонаступником якого є ДП «Ліси України») — та неназваним правоохоронцями товариством з обмеженою відповідальністю було укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами. Ділянку площею 3,4 гектара передали нібито для рекреаційних потреб.
Втім, орендар проігнорував передбачені договором обмеження, зокрема заборону будь-якого будівництва чи облаштування об’єктів без погодження з лісгоспом. У результаті на території самовільно з’явилися двоповерховий готель і десять окремих будиночків.
.
Судова «війна» за ці 3,4 гектара в Іллінецькій громаді нагадувала юридичні гойдалки. Спершу, 7 червня 2024 року, Господарський суд Вінницької області повністю задовольнив позов Спеціалізованої екологічної прокуратури: договір було розірвано, а приватне підприємство зобов’язано повернути ліс. Однак 13 листопада Північно-західний апеляційний господарський суд це рішення скасував, вказавши, що прокурори мали додатково вимагати знесення самочинних будівель, і без цього позов нібито є «неефективним».
Крапку в цій юридичній колізії поставила Велика Палата Верховного Суду 7 травня 2025 року. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляції та залишив у силі вердикт першої інстанції, фактично підтвердивши повернення земель державі.
Хоча в прокуратурі не назвали орендаря, у своїх переможних реляціях прокурори прозоро натякнули, про «чию» компанію йдеться, зазначивши, що до лісової оборудки причетний колишній начальник Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства. Одним із засновників товариства, що отримало ділянку, був його зять. За цим фактом колишньому посадовцю було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 364 КК України.
Втім, ця історія з поверненням землі стала лише одним з епізодів у значно ширшому корупційному пазлі.
Багаторівнева оборудка з привласнення 3,4 гектара лісу в Іллінецькій громаді стартувала у грудні 2019 року. Тоді, на підставі розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації, державне підприємство «Дашівське дослідне лісомисливське господарство» (правонаступником якого нині є ДП «Ліси України») уклало договір довгострокового тимчасового користування 3,4 гектарами лісу з ТОВ «Рекреаційне мисливсько-рибальське господарство «Вольєр».
Формально ділянку передали на 49 років виключно з метою рекреації, що передбачало жорстку заборону на будь-яке капітальне будівництво чи облаштування об’єктів без погодження з лісгоспом. Однак орендар ці вимоги, за даними слідства, фактично проігнорував: на березі водойми без жодних дозвільних документів швидко з’явилися двоповерховий готель та десять окремих відпочинкових будиночків.
.
За підрахунками правоохоронців, діяльність цього «туристичного комплексу» завдала державі збитків на суму близько 1,8 мільйона гривень — через використання землі без належних платежів та фактичну зміну її цільового призначення.
Розгадка зухвалості цієї схеми теж криється в іменах її бенефіціарів. Не потрібно бути прокурором, щоб встановити, що до організації передачі землі, знову ж таки, безпосередньо був причетний колишній головний лісничий Вінниччини Анатолій Бондар. Дані аналітичної системи YouControl підтверджують, що на момент укладення договору про довгострокову передачу лісу засновником фірми «Вольєр» був його зять — Олександр Таран.
Коли тіньовою діяльністю «генерала лісу» зацікавилися правоохоронці, родина Бондаря спробувала дистанціюватися від токсичного активу, не втрачаючи при цьому контролю над ним. Замість зятя колишнього головного лісничого засновницею «Вольєру» стала Тетяна Лобастова. За показовим збігом обставин, згідно з офіційними даними Вінницького медуніверситету, особа з ідентичним ПІБ є кандидаткою медичних наук і працює асистенткою на тій самій кафедрі акушерства та гінекології №1, де викладає донька Бондаря, тобто дружина Олександра Тарана.
Фактично бізнес просто переписали на довірену особу з найближчого робочого оточення доньки.
.
Крім того, у період 2022–2023 років, між двома етапами управління компанією Лобастовою, обов’язки директора ТОВ «Вольєр» виконував Ігор Сірук — той самий керівник приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», з яким прокуратура судиться щодо повернення 114 гектарів земель однойменного заказника.
Втрата контролю над незаконно привласненими землями стала не єдиною проблемою Анатолія Бондаря. Восени 2022 року, на тлі реформи лісової галузі, він опинився під загрозою втрати посади. Щоб зберегти вплив і очолити новостворене Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, Бондар, за версією слідства, намагався «вирішити питання» безпосередньо з тодішнім головою Вінницької обласної військової адміністрації Сергієм Борзовим.
У першій половині вересня, під час особистої розмови, він звернувся з проханням погодити його призначення, однак отримав категоричну відмову. Це, втім, його не зупинило. 22 листопада 2022 року посадовець домовився про пізню зустріч і близько 21:15 прибув до приймальні керівника ОВА.
Як стверджує слідство, усвідомивши, що словесні аргументи не спрацьовують, Бондар поклав на стіл примірник «Лісового і мисливського журналу» №4 за 2022 рік. Між сторінками профільного видання знаходився конверт із 25 тисячами доларів США, розфасованими у п’ять пачок купюр номіналом по 100 доларів. За офіційним курсом НБУ на той час ця сума становила понад 914 тисяч гривень.
Втім, цей епізод кримінальної справи щодо Бондаря виглядає доволі дивним: попри очевидний факт спроби підкупу посадовця вищого рівня, підозру йому повідомили із суттєвою затримкою — лише 4 квітня 2024 року, тобто через рік, чотири місяці та тринадцять днів після інциденту.
Тим не менш, йому інкримінували надання неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 369 КК України), а в епізоді щодо передачі лісу фірмі «Вольєр» кваліфікацію обвинувачення Бондаря також підтверджено як зловживання службовим становищем в інтересах юридичної особи за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України). Наразі справу Бондаря розглядає Вінницький міський суд.
.
У квітні 2025 року, тобто через два місяці після того, як до Вінницького міського суду було скеровано обвинувальний акт щодо Анатолія Бондаря, він несподівано очолив Вінницьку обласну організацію профспілки працівників лісового господарства.
З 2011 року цією профспілкою керував Іван Івацько, який, паралельно керував і приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке», з яким прокуратура нині судиться щодо повернення державі 1073 гектарів загальнозоологічного заказника «Буго-Деснянський».
Таким чином, профспілка, яка за своїм призначенням мала б відстоювати права простих працівників лісової галузі, фактично перетворилася на елемент корупційної системи, що прикриває земельні та лісові оборудки.
І заказник «Баглайові левади» теж…
У лютому 2026 року пресслужба Вінницької обласної прокуратури повідомила про позов Гайсинської окружної прокуратури, поданий до суду з метою захисту ландшафтного заказника «Баглайові левади».
Йдеться про майже 16,6 гектара заповідної землі у Дашівській громаді Гайсинського району. Це територія ландшафтного заказника місцевого значення, створеного рішенням Вінницької обласної ради у 2009 році для збереження рідкісних видів рослин. На таких землях закон забороняє полювання та будь-яку діяльність, що може завдати шкоди природним комплексам.
Втім, за даними прокуратури, у 2013 та 2016 роках Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового і мисливського господарства спільно з комунальним підприємством «Віноблагроліс» уклали договори з приватною компанією. Цими документами на території природоохоронного об’єкта було дозволено ведення мисливського господарства та користування лісовими угіддями.
Прокуратура вважає такі договори незаконними й просить суд визнати їх недійсними та зобов’язати підприємство звільнити земельну ділянку. Господарський суд Вінницької області вже відкрив провадження у справі.
.
У прокуратурі, за старою доброю традицією, імен «героїв» і цієї оборудки не озвучили. Втім, у ситуації з 16,6 гектара заказника «Баглайові левади» йдеться про вже до болю знайоме приватне підприємство, пов’язане із сім’єю колишнього головного лісника Вінниччини Анатолія Бондаря, — «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське». Саме ця структура і отримала у користування заповідні землі, які тепер прокуратура через суд намагається повернути державі.
Ландшафтний заказник місцевого значення «Баглайові левади» розташований у Гайсинському районі Вінницької області, на території колишнього Іллінецького району, ліквідованого під час адміністративно-територіальної реформи 2020 року. Він охоплює масиви природних лісових насаджень колишнього Дашівського лісгоспу, який згодом функціонував як державне підприємство «Дашівське дослідне лісомисливське господарство», а нині є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
З огляду на попередні судові баталії довкола цих земель, розгляд справи, ймовірно, триватиме не один рік…
Після всіх цих судів, підставних осіб і відвертих родинно-кумівських зв’язків уже, мабуть, навіть останній лісовий заєць зрозумів: йдеться не про окремі земельні афери, а про добре налагоджену багаторічну схему дерибану державних лісів.
Саме тому виникає цілком логічне запитання: чому прокуратура роками продовжує бігати по господарських судах навипередки з махінаторами, відвойовуючи державі гектар за гектаром, хоча кожне таке рішення можуть знову оскаржити або й узагалі ухвалити його не на користь держави?
Чому замість цього не ініціювати одну масштабну кримінальну справу,розслідувати всю схему одразу, встановити всіх її учасників, з’ясувати роль кожного та дати правову оцінку всій оборудці як єдиному злочинному конвеєру?
.
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю громадської організації «Ліга Справедливості України», яка є засновником медіа «Ми Вінничани», і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союз
