Історія жителя Бершадської громади Андрія Д. показує, що навіть серйозне захворювання саме по собі не звільняє від мобілізації, якщо військово-лікарська комісія визнала людину придатною до служби, а її рішення не було оскаржене.
Бершадський районний суд визнав 40-річного чоловіка винним в ухиленні від призову під час мобілізації за ст. 336 КК України. Попри те, що він хворіє на хронічний гепатит B і згодом отримав законну відстрочку від призову, суд дійшов висновку, що на момент вчинення правопорушення він не мав права не виконувати вимоги територіального центру комплектування.
У суді Андрій Д. своєї вини не визнав. Він пояснив, що вже тривалий час хворіє на хронічний гепатит B, щодня приймає ліки та двічі на рік проходить обстеження у Вінниці. Ці обставини підтверджувалися медичними документами.
Втім, ще 9 липня 2024 року військово-лікарська комісія визнала його придатним до служби, але лише у підрозділах забезпечення, логістики, зв’язку, охорони, медичних підрозділах, навчальних центрах та інших тилових структурах. Оскільки цей висновок не був оскаржений, саме він, на думку суду, мав юридичну силу.
Крім того, чоловік намагався отримати відстрочку через стан здоров’я дружини, яка має третю групу інвалідності. Проте в липні 2024 року комісія ТЦК відмовила йому. Дружина пояснила в суді, що вони не стали оскаржувати це рішення, адже, за її словами, працівники військкомату запевняли, що через захворювання чоловіка все одно не мобілізують. Однак юридично жодної відстрочки чоловік не мав.
16 січня 2025 року представники ТЦК спробували вручити Андрію Д. мобілізаційне розпорядження із вимогою прибути 18 січня на відправку до військової частини. Від отримання документа він відмовився, що було зафіксовано актом у присутності свідків. У визначений день чоловік до ТЦК не з’явився. Саме цей факт став підставою для відкриття кримінального провадження.
Через майже місяць ситуація змінилася. 13 лютого 2025 року чоловікові все ж надали відстрочку від мобілізації, але вже з іншої причини — через необхідність постійного догляду за матір’ю, яка має другу групу інвалідності.
Захист наполягав, що ця обставина свідчить про відсутність складу злочину. Проте суд зазначив: на день, коли Андрій Д. мав прибути за мобілізаційним розпорядженням, жодної чинної відстрочки він не мав. А отримання такого права пізніше не скасовує відповідальності за вже допущене порушення.
Під час визначення покарання суд врахував, що чоловік раніше не був судимий, виховує неповнолітню дитину, доглядає за дружиною та матір’ю з інвалідністю, а також сам має хронічне захворювання. Орган пробації також дійшов висновку, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
У підсумку суд призначив Андрію Д. чотири роки позбавлення волі, але звільнив від відбування покарання з випробувальним строком на два роки. У цей період він повинен регулярно з’являтися до органу пробації та повідомляти про зміну місця проживання, роботи чи навчання.
Вирок Бершадського районного суду наразі не набрав законної сили та може бути оскаржений в апеляційному порядку. Водночас, за інформацією видання «Ми — вінничани», станом на цей час його ніхто не оскаржив.
