Родину морського піхотинця Михайла Файчука після поховання залишили біля незасипаної могили. Громада вибачилася, а староста Комаргородського округу написав заяву про складання повноважень.
14 серпня у Комаргороді Томашпільської громади поховали старшого матроса морської піхоти Михайла Файчука, позивний «Шкіпер». Після того, як труну опустили в могилу, поховання фактично залишилося незавершеним — засипати яму землею ніхто не організував.
Про це у соцмережах розповіла кума загиблого Аліка Куца. За її словами, дружині військового вручили прапор, подякували за службу, після чого присутні почали розходитися. Тим часом могила залишалася відкритою. Родина та люди, які прийшли провести Михайла в останню путь, намагалися зв’язатися з відповідальними особами, але додзвонитися не вдалося. Урешті землю до могили принесли й засипали її сусіди.
«Невже так громада проводжає людину, яка віддала своє життя за Україну? Михайло заслуговував на гідне прощання», — написала Аліка Куца.
Історія набула розголосу після того, як фотографії та відео з кладовища поширилися в мережі. 18 серпня Томашпільська селищна рада оприлюднила офіційне звернення, у якому попросила вибачення у родини загиблого та визнала, що завершення поховання «не було організовано належним чином».
За словами речників громади, після наради, під час якої з’ясовували обставини інциденту, староста Комаргородського старостинського округу Олександр Чоботар написав заяву про складання своїх повноважень. У громаді заявили, що не шукають виправдань і не намагаються перекласти відповідальність, а ситуацію детально проаналізували, щоб подібне не повторилося.
Михайло Файчук народився 21 листопада 1995 року в Комаргороді. Після дев’ятого класу навчався у місцевому училищі, де здобув професії тракториста-машиніста, слюсаря з ремонту сільськогосподарської техніки та водія.
Після смерті матері у 2014 році Михайло взяв на себе турботу про чотирьох молодших братів. Працював на Ладижинській птахофабриці, пилорамі у Вінниці, займався укладанням тротуарної плитки в Одесі, їздив на заробітки до Польщі, а згодом працював монтером колії на станції Вапнярка.
У Михайла залишилися дружина Діана та син Микита. Доньки Міланки, яка народилася вже після його загибелі, він так і не побачив.
До війська Михайла мобілізували 20 квітня 2023 року. Він служив старшим матросом, старшим вогнеметником взводу роти радіаційного, хімічного та біологічного захисту 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. За службу був відзначений нагрудним знаком «За оборону України».
Зв’язок із військовим обірвався наприкінці жовтня 2024 року. Понад рік його родина не мала достовірної інформації про долю Михайла. Лише у серпні 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили, що він загинув 31 жовтня 2024 року поблизу Новодмитрівки на Донеччині.
Для родини, яка більше року чекала на підтвердження загибелі близької людини, поховання мало стати останньою можливістю попрощатися з Михайлом. Натомість організаційна помилка на кладовищі перетворила цей день на новий болючий спогад. Поки що реакція громади обмежилася публічними вибаченнями та кадровим рішенням щодо старости.
