Спочатку була медійна хвиля. Наближені до вінницької влади або підпорядковані їй інформаційні ресурси один за одним рапортували, що місто разом із Якушинецькою громадою береться за Вишенське озеро: шукатимуть джерела забруднення, відновлюватимуть водойми, контролюватимуть скиди. В окремих заголовках справа дійшла до майже готового результату — «Вишенське озеро врятують». І лише пізніше у відкритому доступі з’явився сам документ, навколо якого вже встиг сформуватися позитивний інформаційний фон.
Коли шестисторінковий меморандум став доступним для аналізу, виявилося, що він говорить значно тихіше за заголовки у новинах. У ньому є робоча група, обстеження водойм, лабораторні аналізи, пошук незаконних скидів і майбутня дорожня карта. Але немає визначених сум на відновлення, конкретних строків основних робіт і прямих фінансових зобов’язань. Тобто аудиторії спочатку запропонували готове трактування події, а вже потім — документ, за яким це трактування можна було перевірити. Саме так інформаційна рамка нерідко починає жити раніше за першоджерело.
Проблема навіть не в тому, що все написане в цих новинах — неправда. Значна частина формально відповідає намірам, записаним у меморандумі.
Маніпуляції працюють тонше.
Майбутній намір подається як дія.
Дослідження — як відновлення.
Один офіційний інформаційний привід, розмножений десятком сайтів, створює враження багатьох незалежних підтверджень.
А першоджерело, яке дозволяє побачити реальний масштаб зобов’язань, з’являється вже після того, як основне враження для аудиторії сформоване.
Водночас за межами цього інформаційного кадру залишилися речі, без яких історія Вишенського озера виглядає зовсім інакше: багаторічні каналізаційні проблеми у Зарванцях, кримінальне провадження через забруднення землі нечистотами, розслідування щодо можливих порушень правил охорони вод посадовцями «Вінницяоблводоканалу» та десятки судових спорів навколо земель біля водойм, які свого часу роздавала сама міська влада.
Спочатку заголовки. Потім — документ
24 вересня 2026 року виконавчий комітет Вінницької міської ради ухвалив рішення з максимально сухою назвою — «Про затвердження Меморандуму про співпрацю».
Йшлося про майбутню співпрацю між виконкомом Вінницької міськради та Якушинецькою сільською радою «щодо збереження, відновлення та покращення екологічного стану каскаду ставків на річці Вишня».
Виконком затвердив текст документа та доручив Департаменту відновлення та розвитку створити робочу групу.
Сам документ Вінницька пізніше оприлюднила на своєму сайті.
Але є різниця між «документ опублікований» і «документ легко знайти».
Щоб прочитати шість сторінок самого меморандуму, пересічному громадянину спочатку потрібно було зрозуміти, яке саме рішення шукати, знайти його серед інших документів виконавчого комітету, відкрити файл і вже там ознайомитися з його змістом.
Натомість значно швидше було натрапити на новини.
Причому новини, які з’явилися після повідомлення самої міської влади про майбутню співпрацю Вінниці та Якушинецької громади. Фактично йшлося про «переспіви» одного інформаційного приводу, сформульованого на сайті міськради: громади разом працюватимуть над покращенням стану каскаду ставків на річці Вишня.
Підпорядкований міськраді комунальний телеканал ВІТА повідомив, що громади працюватимуть спільно, а після підписання документа зможуть координувати дослідження та роботу з джерелами забруднення.
Видання «Вежа» написало про намір покращити екологічний стан Вишенського озера спільно з Якушинецькою громадою.
Видання Vinbazar повідомило, що Вінниця разом із сусідами працюватиме над покращенням стану озера.
А ресурс «Це Вінниця Друже» виніс у заголовок уже фактично готовий результат: «Вишенське озеро врятують: Вінниця об’єднається з Якушинцями».
Тобто інформаційна послідовність виявилася доволі простою: спочатку міська влада сформулювала інформаційний привід, потім його підхопили та переказали медіа, а вже після цього — якщо хтось вирішив перевірити, що саме передбачає домовленість, — він міг самостійно шукати оприлюднений документ на сайті міськради.
І це важлива деталь.
Бо інформація потрапила до аудиторії не в порядку «документ — аналіз — висновок».
Вона потрапила інакше: спочатку — повідомлення міської влади, потім — його медійні перекази, а вже після цього — першоджерело, яке ще потрібно самостійно знайти.
І подальше прочитання документа вже відбувалося через готову інформаційну рамку: влада рятує озеро.
Як «схвалили текст» перетворилося на «озеро врятують»
Якщо поставити поруч заголовки та формулювання, якими різні видання описували одну й ту саму подію, добре видно, як змінювався її масштаб.
Початковий факт був доволі буденним: виконком Вінницької міськради схвалив текст меморандуму про майбутню співпрацю з Якушинецькою громадою.
Далі інформація почала поступово набирати ваги. В одних публікаціях громади вже «планують спільно працювати», в інших — «працюватимуть над покращенням стану Вишенського озера». Ще далі з’являються формулювання про «відновлення» водойми та роботу з усім каскадом ставків. А на вершині цієї інформаційної драбини — заголовок: «Вишенське озеро врятують».
Різниця тут не лише стилістична.
«Схвалити текст меморандуму» — це факт про ухвалене управлінське рішення. «Планувати співпрацю» — повідомлення про майбутню дію. «Покращувати» чи «відновлювати» — вже обіцянка певного результату. А слово «врятують» фактично повідомляє про успішний фінал процесу, який на той момент ще навіть не почався.
При цьому жодному окремому медіа не потрібно було вигадувати відверту неправду. Інформаційне посилення відбулося поступово: з кожним переказом ставало менше умовності та більше впевненості.
Так намір перетворився на дію, дія — на майбутній результат, а рамковий меморандум — на «порятунок озера».
Особливо показово це виглядає з урахуванням того, що сам текст меморандуму тоді ще не був основним предметом публічної дискусії. Медійна рамка фактично випередила документ: люди спочатку дізналися, як саме йому пропонують оцінювати рішення влади, і лише потім отримали можливість прочитати, що насправді записано в документі.
У самому документі формулювання значно обережніші
Сам по собі меморандум не можна назвати порожньою декларацією. У ньому справді прописаний чималий перелік потенційно корисних заходів.
Сторони домовляються встановити конкретні джерела хімічного та біологічного забруднення каскаду, виявляти й ліквідовувати незаконні врізки та скиди неочищених стічних вод, прибирати стихійні сміттєзвалища, покращувати показники якості води та стежити за станом прибережних захисних смуг.
Для цього передбачено створення спільної робочої групи, суцільне комісійне обстеження берегів і акваторії, інвентаризацію випусків, дренажних систем та зливовипусків. Потенційні місця незаконних скидів планують нанести на карту, а підприємства й інші об’єкти, діяльність яких може впливати на якість води, — перевіряти. Окремо передбачені лабораторні дослідження у верхніх, середніх та нижніх частинах каскаду.
Якщо незаконні врізки справді виявлять, меморандум передбачає їх тампонування, видачу приписів і притягнення порушників до відповідальності.
Тобто, сказати, що документ взагалі ні до чого не зобов’язує, було б перебільшенням.
Але справжня різниця між текстом меморандуму і його медійним образом стає помітною саме там, де закінчуються обстеження, лабораторні проби та робочі групи й починаються дорогі інженерні рішення.
Наприклад, сторони не беруть на себе зобов’язання підключити приватні чи промислові об’єкти до централізованої каналізації. У документі сказано значно обережніше — «опрацювати питання щодо можливості» такого підключення або встановлення локальних очисних споруд.
Так само немає рішення вже починати розчищення чи відновлення водойм. Меморандум передбачає лише підготовку дорожньої карти «щодо можливого» розчищення, аерації або ревіталізації окремих ділянок каскаду.
І це принципова різниця.
«Розчистити водойму» і «опрацювати можливість її розчищення» — не одне й те саме. Так само, як «побудувати каналізацію» і «розглянути можливість підключення до неї».
У короткому пресрелізі ця різниця легко губиться. Саме так обережна мова документа поступово перетворюється на значно рішучішу мову переможних заголовків.
Найпромовистіший пункт — про гроші
Щоб зрозуміти реальну вагу такого документа, іноді достатньо відкласти вбік урочисту преамбулу й перейти до розділу про фінансування.
У цьому меморандумі відповідний пункт сформульований гранично прямо:
«Цей Меморандум не створює прямих фінансових зобов’язань для Сторін на момент його підписання».
Саме ця фраза найкраще повертає медійний «порятунок озера» з рівня гучних заголовків на рівень реальних зобов’язань.
Документ передбачає, що лабораторні дослідження, розробка проєктно-кошторисної документації, очисні роботи та інженерні рішення в майбутньому можуть фінансуватися з місцевих бюджетів, екологічних фондів, міжнародної технічної допомоги та грантів. Сторони також домовляються спільно готувати заявки на залучення грантових коштів.
Можуть.
Але на момент ухвалення документа конкретних грошей під ці роботи немає.
Немає визначеної суми.
Немає розподілу витрат між Вінницькою та Якушинецькою громадами.
Немає кошторису майбутніх робіт.
Немає строку реконструкції каналізаційної інфраструктури.
Немає календаря розчищення чи відновлення водойм.
Немає й переліку конкретних ділянок, де такі роботи гарантовано проведуть.
Натомість є організаційна рамка: у період активного обстеження та ліквідації джерел забруднення спільна робоча група має збиратися за потреби, але не рідше одного разу на місяць. Сам меморандум розрахований на три роки й автоматично продовжується ще на такий самий строк, якщо жодна зі сторін не заявить про його припинення.
Тобто, перед читачем не готовий і профінансований проєкт відновлення Вишенського озера.
Це рамкова домовленість, за якою дві громади лише мають організувати спільну роботу. І вже її результатом — якщо з’являться конкретні рішення, проєкти та гроші — можуть стати каналізація, очисні споруди, розчищення чи ревіталізація водойм.
До цього моменту між фразами «озеро врятують» і «сторони домовилися шукати фінансування майбутніх робіт» залишається доволі велика відстань.
Спочатку PR
Порядок, у якому суспільству подають інформацію, тут має не менше значення, ніж сам зміст меморандуму. Є принципова різниця між ситуацією, коли документ оприлюднюють одночасно з повідомленням про нього, і тією, коли спочатку з’являється готове пояснення від влади, а першоджерело — вже пізніше.
У першому випадку уважний читач може одразу перевірити, що саме ухвалено, які зобов’язання взяли сторони, які встановлені строки, скільки грошей передбачено і що станеться у разі невиконання. У другому — перше враження формується ще до того, як з’являється можливість прочитати сам документ.
Саме так сталося з меморандумом щодо каскаду ставків на Вишні. Спочатку в інформаційному просторі закріпилася проста й виграшна формула: Вінниця разом із Якушинецькою громадою береться рятувати Вишенське озеро. А коли згодом став доступним сам шестисторінковий документ, у ньому виявилися значно обережніші формулювання: «опрацювати питання», «можливість», «робоча група», «дорожня карта» і, зрештою, пряма вказівка, що меморандум не створює прямих фінансових зобов’язань.
Тобто інтерпретація отримала фору перед першоджерелом.
Додатково спрацював зручний для чиновницької комунікації майбутній час: «планують», «розроблять», «опрацюють», «працюватимуть». Так можна вже сьогодні створити новину про результат, якого ще немає. На момент медійної хвилі в межах нового меморандуму не було очищено жодного ставка, не ліквідовано жодної незаконної врізки, не під’єднано жодного домогосподарства до каналізації і не виділено коштів на ревіталізацію.
Отже, «відновлення» і тим більше «порятунок» на той момент існували лише як очікуваний майбутній результат. У частині заголовків ця важлива умовність просто зникла.
Інший ефект створила масовість. Про меморандум майже одночасно написали з десяток вінницьких ресурсів. Для пересічної людини це може виглядати як багаторазове незалежне підтвердження: якщо однакову картину показують різні медіа, вона нібито стає переконливішою.
Але десять сайтів, які переказали один пресреліз, — це не десять незалежних джерел. Це один меседж, який отримав десять каналів доставки.
Не менш важливим є й те, що залишилося за межами першої хвилі.
Офіційна логіка виглядала переконливо: Вишенське озеро є частиною єдиної водної системи, вода надходить з території сусідньої громади, отже Вінниця та Якушинці мають разом шукати джерела забруднення.
І для такої постановки питання є підстави. 13 серпня фахівці відібрали шість проб — три у Вишенському озері та три у водоймах Зарванців. У самому озері перевищень за дослідженими показниками не виявили. Натомість в одній із проб у Зарванцях концентрація амонійного азоту майже вдвічі перевищувала допустимий рівень, а одночасно фіксувався дефіцит розчиненого кисню.
Фахівці пояснювали, що таке поєднання може свідчити про органічне забруднення, зокрема потрапляння господарсько-побутових стоків. Водночас конкретного джерела дослідження не встановило.
Але тут і починається найцікавіше.
Екологічну проблему зі стічними водами у Зарванцях місцева влада знала не з серпня 2026 року. Про неї говорили значно раніше. Тому історія про те, як громади лише тепер починають шукати джерела забруднення, без цього контексту виглядає значно простішою й зручнішою, ніж є насправді.
У цьому випадку інформаційна маніпуляція не потребувала прямої неправди. Достатньо було правильно виставити послідовність: спочатку дати позитивну рамку, потім масово її розтиражувати, а незручний документальний та історичний контекст залишити за межами першого враження. Тільки контекст нікуди не подівся.
Три тисячі мешканців і нечистоти
На території Якушинецької громади, у Зарванцях, розташований житловий масив «Барський», де, за даними самої сільради, проживають близько трьох тисяч людей. Проблеми з його каналізацією тягнуться роками і давно вийшли за межі звичайного господарського спору, перетворившись на конфлікт між мешканцями, забудовником і місцевою владою.
«Ми Вінничани» детально висвітлювали цю історію. Особливо гострою вона стала наприкінці 2024 року, коли спалахнула суперечка навколо каналізаційної насосної станції та ТОВ «КНС», яке очолює відомий скандальними історіями вінницький забудовник Володимир Хоменко.
За словами мешканців, каналізаційні мережі та насосну станцію вони свого часу будували власним коштом. Історія інфраструктури почалася ще у 2014 році за участі кооперативу «Барком». Після його ліквідації питання підключення будинків перейшло до ЖБК «Барський», пов’язаного з Хоменком. Мешканці стверджували, що згодом за підключення до вже прокладених мереж із них повторно вимагали гроші — в окремих випадках до 2000 доларів.
У 2021 році ЖБК «Барський» розпочав процедуру банкрутства, а у 2024-му його ліквідували. Тим часом ще у жовтні 2022 року було зареєстроване ТОВ «КНС», власником і директором якого став Хоменко. Основний вид діяльності підприємства — збирання та очищення стічних вод. Сам забудовник заявляв, що з 17 жовтня 2022 року саме ця компанія почала обслуговувати каналізаційну систему житлового масиву.
Поки відносини між Хоменком і головою Якушинецької громади Василем Романюком залишалися партнерськими, конфлікт не виходив у публічну площину. Після їхнього розриву ситуація різко загострилася.
Наприкінці 2024 року Хоменко звернувся до КП «Вінницяоблводоканал» із проханням відключити мережі житлового масиву від системи водовідведення. Мешканці побоювалися, що це фактично паралізує каналізацію всього «Барського». 14 грудня на насосній станції сталася пожежа, після чого вимоги людей негайно вирішити проблему стали ще гострішими.
Хоменко пояснював свої дії прагненням уникнути можливих екологічних наслідків через неналежне обслуговування системи. Мешканці натомість наполягали: вони роками вкладали власні кошти у створення та утримання мереж, але так і не отримали зрозумілої відповіді, на якій підставі критично важлива для всього масиву інфраструктура опинилася під контролем приватної структури.
У липні 2025 року після численних скарг мешканців голова Якушинецької сільради Василь Романюк ініціював створення спеціальної комісії. На її засідання запросили й Хоменка. Сільський голова запропонував передати каналізаційні мережі та насосну станцію на баланс громади, щоб сільрада могла профінансувати ремонт і надалі забезпечувати роботу системи.
Хоменко погоджувався передати лише частину інфраструктури, стверджуючи, що решта має інших власників. Від передачі громаді всієї системи він відмовився. Після цього суперечка остаточно перестала бути лише господарським конфліктом.
Паралельно дедалі виразніше проявлявся екологічний бік проблеми. Сама Якушинецька сільрада повідомляла, що каналізаційні стоки з мікрорайону тривалий час витікали на дорогу, забруднюючи ґрунт і навколишні водойми. Відповідальність за стан приватної каналізаційної мережі та насосної станції рада покладала на ТОВ «КНС» і Володимира Хоменка.
Начальниця відділу архітектури та містобудування громади також заявляла, що на нову насосну станцію немає дозвільних документів, а проєктна документація не була внесена до реєстру будівельної діяльності.
Зрештою історія отримала кримінальне продовження. Зокрема, справу щодо забруднення земель відкрили ще у грудні 2024 року після заяви мешканки Зарванців про витік нечистот на вулиці Пляжній. А 7 липня 2025 року судова інженерно-екологічна експертиза зафіксувала суттєві зміни хімічного складу ґрунту на площі понад 3 тисячі квадратних метрів.
За версією слідства, завдана довкіллю шкода становила 8 мільйонів 172 тисячі 340 гривень.
Так багаторічна історія з каналізацією житлового масиву пройшла шлях від суперечок про власність і плату за підключення до витоків нечистот, екологічних претензій та кримінального провадження. І це важливо на тлі нинішніх заяв влади про необхідність лише тепер «шукати джерела забруднення» у водоймах Зарванців.
«Вінницяоблводоканал»: експерт із власним кримінальним бекграундом
Меморандум про «порятунок» Вишенського озера передбачає можливість залучення КП «Вінницяоблводоканал».
З інженерного погляду це виглядає логічно. Підприємство відповідає за водопостачання і водовідведення, має очисні споруди, лабораторію та профільних фахівців. Але в позитивній історії про майбутнє «оздоровлення» водойми залишається за кадром важливий контекст.
«Вінницяоблводоканал» багато років пов’язують із родиною та близьким оточенням Володимира Кістіона — колишнього високопосадовця і давнього соратника «сірого кардинала» Вінниччини Володимира Гройсмана, а нині – першого заступника голови Вінницької обласної ради. Свого часу Кістіон сам очолював підприємство. Тепер підприємство очолив уже його син Дмитро Кістіон.
Ця кадрова історія важлива не сама по собі. Навколо підприємства накопичилася низка кримінальних проваджень, і одне з них стосується безпосередньо охорони вод та забруднення Південного Бугу.
У кримінальному провадженні, про хід розслідування якого «Ми Вінничани» вже неодноразово інформували, правоохоронці перевіряють можливі порушення правил охорони вод, зловживання службовим становищем та розтрату майна.
Правоохоронці перевіряють цілий ланцюг поводження з асенізаційними стоками у системах Вінницяоблводоканалу». Цей ланцюжок починається приватних асенізаційних машин.
За матеріалами слідства, у 2023 році директор комунального підприємства Дмитро Кістіон придбав три такі вантажівки та оформив їх на ФОП. Машини обслуговували приватних клієнтів у Вінницькому районі, забирали нечистоти та отримували за це готівку.
Зібрані стоки ці машини безоплатно привозитли на очисні споруди «Вінницяоблводоканалу». Тобто приватні перевізники отримували гроші від власників домоволодінь за вивезення нечистот, а їх утилізація фактично лягала на комунальне підприємство без відповідної оплати.
Далі виникала вже екологічна проблема.
Асенізаційні стоки за своїм складом і концентрацією можуть створювати додаткове навантаження на очисні споруди. Якщо система отримує більше таких стоків, ніж здатна належно прийняти й очистити, це може погіршувати ефективність біологічного очищення.
Саме зловживання з цим і перевіряє слідство.
Правоохоронці припускають, що через перевантаження очисних споруд у навколишнє середовище могла скидатися недостатньо очищена вода. У матеріалах провадження йдеться про перевищення концентрацій окремих забруднювальних речовин, зокрема амонійного азоту, у 7–8 разів.
Головним чино йдеться про Південний Буг — річку, з якої здійснюється водозабір і яка є частиною значно більшої водної системи. У матеріалах слідства зазначалося, що неналежне очищення могло створювати ризики для басейну Південного Бугу та водозаборів нижче за течією.
Є й ще один, не менш серйозний епізод.
Слідство перевіряє можливе приховування реального стану стічних вод. За версією правоохоронців, перед екологічними перевірками працівникам лабораторії могли давати вказівки розбавляти проби чистою водою, а результати хімічних аналізів — спотворювати.
Усі ці обставини наразі є версією слідства і мають отримати правову оцінку в суді. Але якщо вона підтвердиться, йтиметься вже не просто про технічні недоліки комунального підприємства. Потенційно — про систему, де провладний приватний бізнес заробляє на зборі нечистот, комунальна інфраструктура приймає додаткове навантаження, а екологічні наслідки стають проблемою всієї громади.
Саме тому згадка «Вінницяоблводоканалу» у меморандумі про Вишенське озеро є доволі контраверсійною.
Підприємство пропонують залучити як фахівця до пошуку джерел забруднення та можливого відновлення водойм. Водночас його діяльність і дії посадових осіб уже стали предметом кримінального розслідування, пов’язаного саме з можливим неналежним очищенням стічних вод та їхнім впливом на басейн Південного Бугу.
Це не означає, що водоканал не повинен брати участь у роботі з Вишенським озером. Без його інфраструктури, лабораторій та технічних даних така робота навряд чи буде повною.
Але якщо підприємству відводять роль експерта, виникає просте питання: хто контролюватиме самого контролера, враховуючи його стійкий кримінальний бекграунд?
Хто братиме проби? Хто проводитиме лабораторні дослідження? Чи будуть результати оприлюднюватися? І чи матиме незалежна сторона можливість перевірити висновки підприємства, діяльність посадовців якого паралельно досліджують у кримінальному провадженні щодо охорони вод?
Без незалежного контролю будь-яка історія про «порятунок озера» ризикує залишитися передусім інформаційною кампанією. Бо екологічне відновлення потребує не лише меморандумів і робочих груп, а й довіри до тих, хто вимірює забруднення, встановлює його джерела та оцінює результати очищення.
Прибережні смуги, які тепер треба відновлювати
Ще один пункт меморандуму — відновлення та належне утримання прибережних захисних смуг.
Звучить беззаперечно правильно. Але прибережна смуга — це не просто кілька метрів трави біля води. Водний кодекс України встановлює для таких територій спеціальний природоохоронний режим і суттєво обмежує можливості забудови.
Для малих річок і ставків площею до трьох гектарів базова ширина такої смуги становить 25 метрів, для середніх річок і більших ставків — 50 метрів, для великих річок, озер та водосховищ — 100 метрів.
І тут виникає незручне для позитивної комунікації запитання: хто створює правові умови для забудови біля води?
Бо будинок на березі не виникає лише за бажанням забудовника. Йому передують рішення про землю, її цільове призначення, землевпорядна та містобудівна документація, а часто — рішення місцевої ради.
Тобто влада, яка сьогодні обіцяє відновлювати прибережні захисні смуги, сама є одним із ключових суб’єктів, від рішень якого залежить, чи доведеться ці території потім взагалі «відновлювати».
Біля Вишенського озера це вже проходили
Показовою є багаторічна судова справа щодо двох ділянок біля Вишенського озера.
У 2014 році Вінницька міська рада своїми рішеннями передала у приватну власність дві земельні ділянки площею 1000 та 414 квадратних метрів для будівництва й обслуговування житлових будинків.
Згодом ці рішення оскаржили в суді. Позивач наполягав, що ділянки накладаються на прибережну захисну смугу річки Шереметки, яка впадає у Вишенське озеро.
І це були не лише припущення.
У матеріалах справи містилися земельно-технічні експертизи. За одним із висновків, на прибережну захисну смугу припадали 165 квадратних метрів із 414 однієї ділянки та 228 квадратних метрів із 1000 іншої. Інша експертиза також зафіксувала накладання 25-метрової зони від урізу води на обидві ділянки. Вставленный текст
У березні 2019 року Вінницький міський суд став на бік позивача, визнав відповідні положення рішень міськради незаконними та скасував їх. Суд першої інстанції прямо зазначив, що міськрада не врахувала накладання частини земель на прибережну захисну смугу та порушила вимоги водного і земельного законодавства.
Пізніше апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у позові. Але на цьому історія не завершилася. У липні 2021 року Верховний Суд поставив у ній важливу крапку — і вона не означала, що претензії щодо прибережної смуги були остаточно спростовані.
Навпаки, Верховний Суд не погодився з частиною аргументів апеляції та визнав, що член територіальної громади має право захищати в суді екологічні права й оскаржувати рішення місцевої влади, які можуть їм суперечити.
Однак сам позов залишився без задоволення через процесуальну помилку: власники спірних земель були залучені до справи лише як треті особи, хоча мали виступати співвідповідачами. Саме через неналежний склад учасників Верховний Суд залишив результат справи — відмову в позові — чинним, змінивши її мотивування.
Тим не менш, головний факт залишається незмінним: землі під житлову забудову біля цієї водної системи передавала сама Вінницька міська рада. А потім роками їхній статус довелося з’ясовувати в судах.
А тепер та сама міська рада декларує необхідність відновлювати й захищати прибережні смуги.
«Качатник»: 54 позови, 125 ділянок і понад 10 гектарів землі
Ще масштабніша історія розгорнулася навколо ставка «Качатник». «Ми Вінничани» вже детально розповідали про неї.
Прокуратура подала до судів 54 позови щодо 125 земельних ділянок загальною площею близько 10,2 гектара. Йдеться про землю в межах ставка «Качатник», яку свого часу Вінницька міська рада передала громадянам у приватну власність для дачного будівництва.
Суть претензій прокуратури полягає в тому, що ці ділянки належать до земель водного фонду, були сформовані внаслідок поділу первісної ділянки, на якій розташований ставок, і через свій правовий статус не могли бути передані у приватну власність.
Тобто йдеться не про абстрактну дискусію щодо меж водойми. Прокуратура вимагає усунути перешкоди у користуванні землею громадою, скасувати державну реєстрацію приватної власності, припинити відповідні права та повернути ділянки територіальній громаді.
Наразі розгляд позовів прокуратури триває у судах різних інстанцій. Частина спорів ще розглядається, а в окремих справах прокуратура вже отримувала відмови та оскаржувала їх у вищих інстанціях.
Але масштаб спору від цього не зменшується:
54 позови! 125 земельних ділянок! Близько 10,2 гектара!
І все це — навколо лише одного ставка..
Саме тому історія «Качатника» важлива і в контексті нинішнього меморандуму про відновлення прибережних територій. Міська влада сьогодні декларує необхідність захищати водоохоронні зони, тоді як у судах паралельно розглядають десятки спорів щодо землі біля водойми, яка свого часу вибула з комунальної власності саме на підставі рішень міської ради.
Це треба сформувати більш красномовно
І тут виникає головне незручне питання: чи можна сьогодні говорити про відновлення прибережних смуг і порятунок водойм, не згадуючи про рішення, які свого часу сама міська влада ухвалювала щодо цієї землі і які стали передумовами нинішніх земельних спорів та проблем із дотриманням екологічних норм?
То це все-таки класика жанру «бджоли проти меду»?
Такого категоричного висновку робити, мабуть, не варто.
Можна лише припускати, що меморандум створили винятково для імітації екологічної діяльності. Бо існує чимало підстав підозрювати, що ті самі посадовці спочатку свідомо створювали проблеми, а тепер удають боротьбу з ними.
Тому «бджоли проти меду» тут — метафора інституційної суперечності.
І ця суперечність цілком реальна.
Орган місцевого самоврядування, який розпоряджається землею, затверджує містобудівні рішення, визначає характер забудови та відповідає за комунальну інфраструктуру, у результаті своєї діяльності спочатку створює передумови для проблем із захистом водойм і прибережних територій.
А коли екологічні наслідки накопичуються, той самий орган влади вже виступає в ролі «рятівника»: створює робочі групи, підписує меморандуми й декларує екологічне відновлення.
Виходить парадоксальна ситуація: спочатку влада ухвалює рішення, які формують проблему, а потім сама ж організовує боротьбу з її наслідками.
Саме тому починати цю історію лише з вересня 2026 року — означає показувати публіці кілька останніх кадрів значно довшого «фільму».
Маніпуляція — це не обов’язково брехня
Ця історія добре показує, як працює значно тонший механізм інформаційного впливу.
Не обов’язково вигадувати факти.
Можна правдиво повідомити, що дві громади домовилися співпрацювати, — і не акцентувати, що меморандум не містить ніяких зобов’язань.
Можна сказати, що шукатимуть джерела забруднення, — і не нагадати про багаторічну каналізаційну проблему у Зарванцях.
Можна повідомити, що до роботи залучатимуть «Вінницяоблводоканал», — і не згадати, що діяльність підприємства вже фігурує у кримінальному провадженні щодо можливих порушень правил охорони вод.
Можна урочисто заявити про відновлення прибережних захисних смуг, — і не згадати про десятки судових процесів навколо земель біля водойм.
Можна навіть оприлюднити сам меморандум.
Але вже після того, як головний меседж закріпився в інформаційному просторі.
У такій моделі факти не ховають. Їм просто визначають порядок появи, вагу і контекст.
Якби першоджерело з’явилося першим
Інформаційна картина могла виглядати зовсім інакше, якби міськрада одночасно з пресрелізом оприлюднила повний текст меморандуму.
Тоді читачі й журналісти одразу побачили б пункт про відсутність прямих фінансових зобов’язань, формулювання про «опрацювання можливості», а також те, що документ не містить ані кошторису, ані визначених сум, ані строків великих інженерних робіт.
І вже після цього формувалися б заголовки.
Тоді новина могла б звучати приблизно так:
«Вінниця та Якушинці домовилися шукати джерела забруднення Вишенського озера та пов’язаних водойм: коштів і строків очищення у меморандумі поки немає».
Менш ефектно.
Зате значно ближче до самого документа.
Коли ж медіа спочатку отримують готову рамку, цитати й пояснення, а першоджерело з’являється пізніше, можливість критично прочитати подію істотно зменшується.
Меморандум може бути корисним. Але це ще не результат
Було б такою самою маніпуляцією оголосити документ повністю безглуздим.
Річка Вишня, Вишенське озеро та пов’язані з ними ставки утворюють єдину гідрологічну систему. Адміністративний кордон воду не зупиняє. Лабораторні дослідження справді дали підстави уважніше перевіряти водойми вище за течією та шукати можливі джерела забруднення.
Спільна інвентаризація випусків, лабораторний моніторинг, пошук незаконних скидів, перевірка проблемних ділянок і координація двох громад — усе це потрібна робота.
Проблема лише в одному.
Ця робота ще має відбутися. І, невідомо, чи відбудеться. А інформаційний результат уже отримано.
Тепер достатньо просто рахувати
Реальну ціну меморандуму визначити нескладно. Не за заголовками — за результатами.
Чи створено робочу групу? Скільки засідань вона провела? Чи обстежено весь каскад? Чи нанесено на карту всі випуски та потенційні незаконні скиди? Чи оприлюднюються результати лабораторних досліджень?
Чи встановлено конкретні джерела забруднення? Чи ліквідовано незаконні врізки? Чи видано приписи? Чи притягнуто когось до відповідальності?
Чи вирішено проблему каналізації у Зарванцях?
Чим завершаться кримінальні провадження, пов’язані із забрудненням та очищенням стічних вод?
Чи з’являться у бюджетах конкретні суми на каналізацію, очисні споруди, аерацію, розчищення та ревіталізацію водойм?
І, зрештою, чи припинять самі органи влади ухвалювати земельні й містобудівні рішення, після яких природоохоронний статус територій роками доводиться встановлювати в судах?
Бо меморандум — це ще не очищена вода.
І найпоказовіше в цій історії навіть не те, що сам документ виявився значно скромнішим за частину заголовків.
Показовою є послідовність.
Спочатку — гучна історія про порятунок озера.
Потім — документ із робочою групою, майбутніми дослідженнями, «опрацюванням можливостей» і прямою фразою про відсутність фінансових зобов’язань.
Інформаційна рамка встигла сформуватися раніше за можливість перевірити її за першоджерелом.
Тепер справжню ціну меморандуму визначатимуть уже не пресрелізи.
Її визначать аналізи води, ліквідовані скиди, побудована каналізація, витрачені бюджетні кошти та рішення влади щодо землі біля водойм.
Усе те, що значно важче створити одним вдалим заголовком.
Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю громадської організації «Ліга Справедливості України», яка є засновником медіа «Ми Вінничани», і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу
