СБУ та прокуратура розкрили нові деталі співпраці з ворогом вінничанина Івана Милосердова, засудженого до 15 років ув’язнення з конфіскацією майна за державну зраду. Його шлях від військовослужбовця до дезертира, а згодом — диверсанта на службі у російських спецслужб, став гучним фіналом зради. Зазначається, що саме він коригував ракетні удари по Вінниці та Сумах, працюючи під прямим керівництвом ГРУ.
Але є деталь, про яку мовчать офіційні звіти. Чому людина, що виявилася агентом ворога, двічі затримувалася вінницькою поліцією із наркотиками і обидва рази її відпускали? Як дезертир-диверсант міг безперешкодно діяти у тилу?
Згідно з офіційними повідомленнями СБУ та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, не названий у релізах контрактник однієї з військових частин самовільно залишив місце служби у березні 2024 року. Невдовзі, шукаючи швидкого заробітку через Telegram, він був завербований представниками російської воєнної розвідки (ГРУ). Його першим завданням стала розвідка на Вінниччині: чоловік обходив місцевість, виявляючи позиції радіолокаційних станцій та мобільних вогневих груп ППО. Цю інформацію окупанти планували використати для підготовки нових ракетно-дронових атак на критичну інфраструктуру регіону.
Згодом, як повідомили силовики, агента перекинули на Сумщину. Там він орендував квартиру поблизу кордону та, видаючи себе за «військового при виконанні завдань», намагався втертися в довіру до місцевих мешканців, аби зібрати дані про пункти базування українських військ.
Окрім шпигунства, наприкінці серпня – на початку вересня 2024 року чоловік за грошову винагороду від кураторів здійснив підпали релейних шаф на залізниці у Вінницькій області. Метою диверсій було ускладнення логістики Сил оборони.
У вересні 2024 року співробітники СБУ затримали зрадника. Суд визнав його винним за трьома статтями Кримінального кодексу: державна зрада, диверсія та дезертирство, вчинені в умовах воєнного стану (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 113, ч. 4 ст. 408 КК України).
Однак у звітах правоохоронних відомств опущено «маленьку» деталь, на яку раніше звертали увагу «Ми Вінничани», зазначавши, що йдеться про уродженця Вінниці Івана Милосердова. Практично, у перервах між виконанням завдань для російських спецслужб він двічі затримувався поліцією у Вінниці за зберігання наркотиків. І, що найбільше дивує, обидва рази його відпускали.
Цей факт ставить під сумнів ефективність та злагодженість роботи правоохоронних органів. Виходить, що поки контррозвідка полювала на російського агента, він безперешкодно пересувався містом, здійснював диверсії й водночас неодноразово потрапляв у поле зору поліції з інших причин — але так і не був знешкоджений. Якби під час першого ж затримання дезертира, який мав перебувати у розшуку (а чи перебував він там насправді — ще окреме питання), належним чином перевірили, подальших диверсій і збору розвідданих для ворога можна було б уникнути.
