Десять років тому у Вінниці було закладено міну уповільненої дії: під носом у громадськості та контролюючих органів понад сотню ділянок у заповідній заплаві ставка «Качатник» роздали в приватні руки. Сьогодні, коли строки давності майже спливли, а новий закон захистив добросовісних покупців, обласна прокуратура раптом прокинулася і розпочала масштабну кампанію з «повернення землі громаді». Та чи справді йдеться про справедливість, якщо під ударом опинилися не ті, хто організував схему, а ті, хто став її останнім покупцем, включно з родиною загиблого воїна? Наші журналісти провели розслідування цієї резонансної справи та готові показати всі деталі цієї цинічної оборудки.
Прокурорський бліцкриг: гучні заяви та незручні замовчування
Вінницька обласна прокуратура нещодавно виступила із сенсаційною заявою: до суду подано 54 позови з вимогою повернути у власність громади 125 земельних ділянок загальною площею 10,2 гектара. Це вся територія, яку Вінницька міська рада колись передала під дачне будівництво в межах ставка «Качатник». Цитуємо офіційний пресреліз.
«У місцевих медіа тривалий час висвітлюється тема приватизації ділянок, на яких знаходиться ставок Качатник у м. Вінниці. У публікаціях згадується позов Вінницької обласної прокуратури про повернення у власність Вінницької міської територіальної громади земельної ділянки на ставку Качатник площею 10 соток, який наразі розглядається Вінницьким міським судом.
Інформуємо, що органами обласної прокуратури наразі пред’явлено 54 позови про повернення громаді всіх 125 земельних ділянок, які знаходяться в межах ставка Качатник та були передані Вінницькою міською радою в приватну власність громадянам для дачного будівництва. Загальна площа ділянок становить 10,2 га.
На сьогодні Вінницьким міським судом один позов уже розглянуто по суті та прийнято рішення про відмову в його задоволенні. У рішенні суд дійшов висновку, що громадянин правомірно набув право власності на земельну ділянку. Водночас встановлено, що зазначений громадянин навіть не подавав до Вінницької міської ради заяву про одержання у власність земельної ділянки, оскільки помер за місяць до цього.
Прокуратурою на рішення суду першої інстанції подано апеляційну скаргу. На сьогодні розгляд цієї справи триває у Вінницькому апеляційному суді», — йдеться на сайті Вінницької обласної прокуратури.
Звучить як перемога. Але в «переможному релізі» немає жодного слова про головне: про відповідальність посадовців, чиї підписи стоять під незаконними рішеннями. Жодного слова про те, що багато ділянок давно перепродані, на них збудовані будинки, в яких живуть люди. Прокуратура вказала, що один із судів уже відмовив у задоволенні позову, хоча й знайшлися шокуючі деталі: громадянин, на якого первісно оформлювали землю, помер за місяць до подання заяви. Та цей факт лише підкреслює глибину афери, але не пояснює, чому відповідальність тепер перекладають на кінцевих власників.
Лист вдови загиблого воїна
Поки прокуратура звітує про захист інтересів громади, ця сама «громада» б’є на сполох. До редакції звернулася жінка, чия історія оголює весь цинізм ситуації. Вона — дружина військовослужбовця, який загинув, захищаючи Україну. Її родина законно, через рієлтора, придбала ділянку, збудувала дім, але тепер ризикує втратити все. Її звернення — це крик про справедливість. З етичних міркувань ім’я жінки вказувати не будемо.
«Я звертаюся до суспільства та правоохоронних органів у зв’язку з неправомірними діями прокуратури, спрямованими на позбавлення моєї родини законно набутого майна… Прокуратура подала позов, фактично відбираючи землю у вдови та неповнолітніх дітей загиблого на фронті військовослужбовця.
Наголошую: усі рішення щодо виділення земельних ділянок, затвердження проєктів відведення, зміни меж прибережної смуги, розробки та підписання документації на право будівництва були ухвалені посадовими особами Вінницької міської ради та контролювалися прокуратурою. Зокрема, станом на 2015 рік, підписи під первісними документами, що дозволили виділення землі, належать:
• міському голові Володимиру Гройсману;
• секретарю міської ради Сергію Моргунову;
• головному архітектору міста Максиму Мартинюку;
• начальнику земельного управління Сергію Бондарчуку;
• прокурорам, які були присутні на засіданнях і зобов’язані були стежити за законністю.
Жодних претензій до цих осіб прокуратура не висуває. Натомість переслідує мене та мою родину. Ці посадові особи досі займають впливові посади… Вимагаю від прокуратури провести повне та об’єктивне розслідування дій посадових осіб… і припинити незаконний тиск на родину загиблого воїна», — наголошується у листі жінки.
Закон проти прокуратури: гра на випередження
Активність прокуратури виглядає особливо підозрілою на тлі нещодавніх змін у законодавстві. 9 квітня 2025 року набув чинності закон № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який прямо захищає добросовісних набувачів. Його суть проста: якщо з моменту реєстрації майна у приватну власність минуло десять років, держава чи громада втрачають право його витребувати.
Роздача ділянок на «Качатнику» відбулася в серпні 2015 року. Тобто саме зараз спливає десятирічний термін. Схоже, прокуратура намагається заскочити в останній вагон, щоб формально встигнути відібрати землю до того, як закон остаточно стане на бік нинішніх власників. Та чи є справедливим такий підхід, коли роками правоохоронці ігнорували злочин, а тепер намагаються зробити «крайніми» людей, які купували землю, не підозрюючи про її минуле?
У разі, коли прокуратура відбере землю у добросовісних набувачів, то земля знову повернеться до міської ради. Що, ймовірно, створює передумови для «провернення» цієї схеми ще раз. Або ж, якщо, припустимо, землю дійсно повернуть громаді, то хто і чий кошт буде зносити будинки, які люди побудували у законний спосіб. Хто буд розчищати засипану наразі водойму?
Хто б міг подумати, що можливо «провернути» ось таку хитромудру схему? Зважаючи на те, що влада Гройсмана поширюється на регіон останні 20 років, в тому числі і на виконавчі органи і органи місцевого самоврядування, де з скликання у скликання сидить монобільшість депутатів його партії. Які, як відомо із відкритих джерел, разом із Володимиром Борисовичем започаткували дерибанщину ставка «Качатник». А що ж тепер: перепродали ділянки по декілька разів? Добросовісні набувачі почали забудовуватись. Тож саме час повернути землю міській раді? А що далі? Влада буде викопувати новий ставок за мільйони з бюджету громади? Чи, можливо, за кошти громади, знесуть будинки, очиститять земельні ділянки, а потім заново провернуть вже робочу схему? Перепродадуть ділянки?
Як починалась схема? Що відомо?
Десять років тому Вінницька міська рада, очолювана тоді Володимиром Гройсманом, заклала справжню міну уповільненої дії — роздала понад сотню ділянок у заплаві ставка «Качатник». І це попри пряму заборону Водного кодексу України.
Тепер, коли у Вінницькій області новий прокурор — Олег Ткаленко, який, судячи з перших кроків, взявся за повернення у власність громад земель, розтягнутих за різними хитромудрими схемами, справа «Качатника» виглядає ідеальним варіантом для «легкої перемоги». Адже що може бути зручніше: одразу 124 ділянки — і можна відрапортувати про масштабне «повернення» землі. У пресрелізах така цифра сяятиме переконливо, мов золота медаль у колекції досягнень.
А от про інший бік медалі, схоже, ніхто Ткаленку не розповів. Наприклад, про те, що за майже десять років розслідування кримінального провадження прокуратура так і не спромоглася назвати бодай одного підозрюваного. Жоден чиновник Вінницької міської ради, без рішень яких дерибан землі був би неможливий, не поніс відповідальності. Натомість, як стверджують обізнані джерела, ініціювали позови про повернення земельних ділянок заступниця начальника відділу представництва інтересів держави з питань земельних відносин управління представництва інтересів держави в суді Вінницької обласної прокуратури Олена Кавун та її керівник Василь Гайворон — перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, якого в червні 2025 року перевели на посаду заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури. Чи то було їхнє особисте завзяття, чи виконання чиєїсь вказівки — достеменно невідомо. Проте відомо інше: чи не єдиною доказовою базою у перших позовах прокуратура були скани карт Google Maps. Іншими словами, правоохоронці фактично переключилися на пошук «винних» серед нинішніх власників ділянок.
А серед них — різні люди. Наприклад, та сама жінка, чий чоловік загинув на фронті, боронячи Україну від російських окупантів. То що, прокуратура тепер забере землю в родини загиблого воїна й виставить це як перемогу? І як після цього виглядатимуть прокурорські пресрелізи?
Очільник обласної прокуратури Олег Ткаленко працює на Вінниччині ще відносно недовго, проте, вочевидь, має достатньо досвіду, аби замислитися: чи не підсунули йому для піару надто «зручні» справи? Адже такий піар легко може обернутися і гучним провалом, і серйозним ударом по його репутації. Можливо, варто вже зараз подбати про те, щоб якось уникнути ганьби, залишеної у спадок попередниками, які встигли перевестися до інших регіонів?!
Схема
У 2010 році, за мерства Володимира Гройсмана, Вінницька міська рада змінила цільове призначення понад 20 гектарів землі у заплаві річки Вишенька. Територію, яка раніше належала рибному господарству, перевели під індивідуальну садибну забудову.
У 2011–2013 роках міськрада, спираючись на сумнівні рішення про «укріплення берегів», а згодом — про визначення меж і площ ділянок під забудову, фактично відчинила двері для масштабної роздачі землі у зоні, де згідно з нормами Водного кодексу України це прямо заборонено. Адже закон недвозначно встановлює: «надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва» — забороняється.
Коли ж управління водних ресурсів нарешті «прокинулося» і відмовилося погоджувати такі рішення, посилаючись на низку порушених статей Водного кодексу, міська рада подала до міського суду, який і легалізував схему, визнавши дії мерії законними. Так у приватні руки і потрапила понад сотня ділянок у заплаві.
Минуло десять років, і прокуратура, нарешті, заявила про наміри «навести лад». Але замість того, щоб притягнути до відповідальності тих, хто організував роздачу землі, удару вирішено завдати по тих, хто нині володіє цими ділянками.
Тож виникає риторичне запитання: якщо міська рада сама відстоювала в суді право роздати землю, то чому тепер вона мовчить, коли прокуратура «в її інтересах» забирає ці ділянки у громадян?
Коли правоохоронці візьмуться за головних підписантів схеми?
Поки цивільні позови руйнують життя звичайних вінничан, які стали останніми в ланцюгу цієї схеми, ключові фігури, чиї підписи запустили цей маховик беззаконня, залишаються поза увагою слідства.
Володимир Гройсман, Сергій Моргунов, Максим Мартинюк та інші посадовці міської ради, чиї рішення є в матеріалах справи, досі мають статус недоторканних. За час відкритого кримінального провадження жоден із них не був навіть допитаний як підозрюваний. Їхні рішення задокументовані, їхня роль — очевидна, але система вперто їх ігнорує. Тож виникає логічне запитання: чи є це вибірковою сліпотою правосуддя, чи банальним страхом перед політичним впливом колишнього прем’єра та чинного мера?
Справжня справедливість у справі «Качатника» настане не тоді, коли землю відберуть у вдови воїна, а тоді, коли на лаві підсудних опиняться ті, хто цинічно перетворив заповідну зону на джерело власного збагачення. Та чи настане цей день?
Питання до прокуратури, які залишаються без відповіді
Позиція прокуратури, яка виглядає як спроба досягти результату за будь-яку ціну, породжує низку фундаментальних питань. Ці питання стосуються не лише логіки розслідування, але й самої суті справедливості. Відповіді на них громадськість та фігуранти справи чекають почути в залі суду та за його межами:
- Про вибірковість правосуддя: чому за вісім років кримінальне провадження щодо посадовців Вінницької міської ради, чиї підписи стоять під рішеннями про роздачу землі, фактично не дало жодного результату і не завершилося бодай однією підозрою?
- Про презумпцію невинуватості: на якій юридичній підставі прокуратура стверджує про «незаконність» передачі землі та вимагає її вилучення у нинішніх власників, якщо за вісім років розслідування не було встановлено жодного винного, а вирок суду, який би підтвердив злочинні дії посадовців, відсутній?
- Про захист добросовісних набувачів: чому прокуратура, діючи «в інтересах громади», фактично перекладає відповідальність за ймовірні злочини чиновників на добросовісних набувачів, чиї права прямо захищені Цивільним кодексом України та законом № 4292-IX, який звільняє їх від обов’язку перевіряти законність рішень влади десятирічної давнини?
- Про баланс слідчих дій: який баланс слідчих дій у кримінальному провадженні? Скільки було допитано посадових осіб, які безпосередньо ухвалювали рішення про виділення землі, порівняно з кількістю допитаних добросовісних набувачів, яких тепер намагаються зробити крайніми?
«Ми Вінничани» у наступних публікаціях планують розкрити більше подробиць, пов’язаних із знищенням ставка «Качатник», та назвати промовисті прізвища в суддівських мантіях і прокурорських погонах, які у 2015 році, через підставних осіб, отримали в заплаві земельні ділянки для себе особисто. Цікаво, чи відомо про це нинішньому керівництву прокуратури Вінниччини?
Довідка: легалізація схеми через суд
У 2013 році Вінницька міська рада, очолювана тоді Володимиром Гройсманом, зробила черговий крок у своїй багаторічній політиці знищення мальовничого Вишенського озера. Було затверджено межі та площі земельних ділянок, призначених під забудову. Рішення виглядало як відвертий «зелене світло» для дерибану — доки не втрутилася Басейнова рада водних ресурсів річки Південний Буг. Вона відмовилася погоджувати цей крок, посилаючись на порушення кількох статей Водного кодексу.
Проте міська влада не відступила — і звернулася до суду. Суддя Євгеній Овсюк ухвалив рішення, яке фактично легалізувало передачу понад сотні земельних ділянок у приватну власність. І все це відбулося без будь-якого спротиву з боку Держводагентства.
Сам Овсюк, відомий переписуванням майна на дружину та фігурант щонайменше двох дисциплінарних проваджень, на початку 2017 року пішов у відставку за власним бажанням. Його подальше життя склалося більш ніж комфортно. Згідно з останньою декларацією дружини, поданою нею як присяжною Вінницького міського суду у 2019 році, довічне утримання екссудді вже тоді становило 560 164 гривні на рік. Ба більше, він примудрився заощадити та зробити дружині подарунок у грошовій формі — 1 794 593 гривні.
Але повернемося до «Качатника». У своєму рішенні щодо землі біля ставка суддя Овсюк зазначив: «З матеріалів справи видно, що проєкт землеустрою для прибережних смуг річки Вишня та ставка «Поділля» не передбачає жодного вилучення або зміни призначення земель. Тому погоджувати його з водними органами закон не вимагає».
Суддя вирішив, що позиція Басейнової ради водних ресурсів щодо зміни містобудівної документації, скасування рішення міськради та відмови у погодженні проєкту виходить за межі її повноважень. У своїй ухвалі він навіть послався на лист Держводагентства, яке висловило аналогічну думку.
У підсумку завдяки рішенню Овсюка Вінницька міська рада отримала можливість уже «легально» передати понад сотню ділянок у приватні руки. Фактично це означало зміну генерального плану та зонування території під забудову в екологічно чутливій зоні, дозволивши садибну забудову просто в прибережно-захисній смузі ставка «Качатник».
Довідка: кримінальна справа, що «померла»
4 вересня 2016 року було відкрито кримінальне провадження № 42016020110000124 за ч. 1 ст. 242 КК України (порушення правил охорони вод). Його предметом стали землі заплави річки Вишня та території навколо Вишенського озера у Вінниці, де, за версією слідства, відбувся незаконний розподіл і приватизація ділянок, що належать до земель водного фонду та прибережно-захисної смуги.
Минуло дев’ять років — і справа перетворилася на «довгограй». Жодній особі так і не оголосили про підозру. Ба більше, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності давно минули. Тож навіть якби винних назвали сьогодні, покарати їх було б неможливо.
Ключовим доказом у матеріалах стала комплексна земельно-технічна та землевпорядна експертиза від 27 листопада 2023 року. Саме на неї нині спираються прокурори у низці цивільних позовів про повернення ділянок у комунальну власність, ініційованих у 2024–2025 роках. У цих процесах прокуратура наполягає на проведенні додаткових експертиз — зокрема щодо законності рішень міської ради про встановлення меж прибережно-захисної смуги та можливого накладення приватних ділянок на землі водного фонду.
Втім, у кримінальній площині справа фактично зійшла нанівець. У 2024 році прокурори масово подавали клопотання — як про арешт ділянок біля ставка «Качатник», так і про тимчасовий доступ до документів їхніх власників. Проте суди одне за одним відхиляли ці звернення через відсутність належних доказів.
Таким чином, розслідування остаточно втратило перспективу: строки давності минули, підозр немає, а спроби заблокувати спірні ділянки провалилися. Жоден посадовець чи депутат, причетний до ухвалення рішень, навіть не не отримав підозри.
Фактично кримінальне провадження звелося лише до отримання експертиз, які тепер слугують підґрунтям для цивільних процесів під гаслом «повернення землі громаді». У кримінальній площині справа мертва: винних не встановлено, кримінального покарання не буде.
