Антон Ковальський, який 17 вересня 2026 року став виконувачем обов’язків генерального прокурора України, свого часу працював у прокуратурі Вінницької області.
Президент Володимир Зеленський поклав на нього виконання обов’язків керівника Офісу генпрокурора.
Але ще на початку прокурорської кар’єри Ковальського його прізвище фігурувало у гучній кримінальній справі вінницького громадського активіста Юрія Павленка, відомого як «Хорт». Павленко стверджує, що Ковальський був причетний до його кримінального переслідування, яке сам активіст вважає політично замовним. Замовником цього переслідування Павленко називав тодішнього мера Вінниці Володимира Гройсмана.
Саме ця вінницька сторінка біографії Ковальського тепер набуває нового звучання. Виникає закономірне питання: чи не пов’язане його нинішнє призначення зі старими кадровими та політичними зв’язками вінницького періоду? Зокрема, чи не є Ковальський людиною, наближеною до політичного середовища «сірого кардинала» Вінниччини Володимира Гройсмана, який продовжує підтримувати публічні контакти з представниками великого бізнесу, зокрема олігархами Рінатом Ахметовим та Віктором Пінчуком?
Ось про що Юрій Павленко розповів виданню «Ми Вінничани».
42-річний Ковальський родом із Вінниці. У прокуратурі працює з 2011 року. За цей час обіймав різні посади на Вінниччині — від старшого слідчого та прокурора до начальника управління і заступника керівника обласної прокуратури. У листопаді 2021 року очолив Чернівецьку обласну прокуратуру, а з липня 2025-го керував прокуратурою Хмельницької області.
Саме під час роботи на Вінниччині Ковальський фігурував у резонансній кримінальній справі, відкритій після акції проти імміграції 18 лютого 2012 року у Вінниці. Тоді учасники маршу пройшли поблизу гуртожитків Вінницького національного медичного університету, де жили іноземні студенти.
У цій справі Юрію Павленку («Хорту») інкримінували порушення рівноправності громадян за ознаками раси, національності та релігії — за ч. 1 ст. 161 КК України.
30 грудня 2013 року Вінницький міський суд визнав Павленка винним і призначив йому три роки обмеження волі з дворічним випробувальним строком. Однак 13 березня 2014 року Апеляційний суд Вінницької області скасував цей вирок і направив справу на додаткове розслідування. Згодом ця справа фактично зійшла нанівець.
Сам Павленко нині згадує цю історію як одну з перших своїх кримінальних справ, у якій перетнувся з Антоном Ковальським.
За словами Павленка, вперше вони зустрілися під час обшуку, після якого активіста доставили на допит. Ковальський, за його словами, спілкувався неформально.
«Ми познайомилися під час обшуку. Потім мене повезли на допит. І там він такий був, знаєте, дуже по-простому спілкувався. Розказував про своє життя, про закордонні поїздки, курорти, як він своїй дівчині робив пропозицію десь на морі», — згадує Павленко.
Цю кримінальну справу Павленко вважає політично замовною. За його словами, за нею нібито стояв тодішній мер Вінниці Володимир Гройсман.
«Я вважаю, що це замовлення Гройсмана», — стверджує Павленко.
Він говорить, що ще у 2019 році намагався відновити обставини цієї історії, однак, за його словами, матеріали справи перебували в архіві міліції.
Павленко також пов’язує початок кримінального переслідування з листом на той час міського голови Вінниці Гройсмана до прокуратури у квітні 2012 року.
«Після того листа Гройсмана до прокурора у квітні 2012 року все й почалося», — говорить він, називаючи це «відвертим замовленням»:
«Європейський суд з прав людини в 2002 році розглядав аналогічну справу «Совтрансавто-Холдинг» проти України». Компанія скаржилася, що внаслідок незаконних рішень місцевих органів влади її акції були знецінені. Причина: у лютому 1998 року президент України Леонід Кучма надіслав листа голові Вищого арбітражного суду України, і, таким чином, втрутився у спір. А проти мене було відкрито це кримінальне провадження за листом-вказівкою міського голови Вінниці Гройсмана».
Саме кримінальне провадження активіст вважає юридично слабким від самого початку. 18 лютого 2012 року «Хорт» проводив громадську акцію. Приблизно через два місяці після подій його викликали до прокуратури. За його словами, від нього намагалися отримати зізнання, що своїми висловлюваннями він «розпалював міжнаціональну ворожнечу».
«Мені інкримінували, серед іншого, антисемітизм», — говорить він.
У цьому контексті Павленко згадує і слова самого Антона Ковальського про його походження. За словами Павленка, Ковальський тоді пояснив його бабусі, чому він так активно займається справою: «Я напалавіну єврей, а он ґаваріт, што нас всєх нужно висєліть».
«Хорт» також каже, що Ковальський згодом навіщось неодноразово розповідав про своє походження і іншим учасникам справи, у тому числі його адвокату Валерію Палію, про що останній навіть заявив публічно як підставу для відводу Ковальського від участі в справі.
Про нинішнє призначення Ковальського на посаду виконуючого обов’язки керівника Офісу генпрокурора «Хорт» каже: «У мене складається враження, що президент Зеленський призначає людей на посади не з урахуванням їхніх професійних якостей, а за національною ознакою чи особистою відданістю».
Активіст стверджує, що його захист свого часу звертав увагу суду на відсутність потерпілих та проблеми з доказовою базою у справі про розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
«Потерпілих, як таких, — не було», — говорить Павленко.
Водночас у суді він сам заперечував свою провину. Під час апеляційного розгляду Павленко пояснював позицію щодо вживаних ним висловів та стверджував, що не вкладав у них того змісту, який йому приписувало слідство.
Саме в цій частині Павленко пов’язує з Ковальським і процесуальні рішення у справі.
«Він її формував», — говорить Павленко про роль Ковальського у формуванні обвинувачення.
За словами активіста, одним із проблемних моментів стала експертиза. Він стверджує, що її призначили до установи, яка, на його думку, не мала необхідної компетенції — а саме: музею.
Павленко вважає, що саме проблеми з експертизою стали однією з причин, через які справа затягнулася, Було призначено повторну експертизу в 2014 році уже до належної установи, Дії Ковальського на той момент Павленко оцінює критично.
«Він був професійно некомпетентним на той момент, цю справу не хотів приймати до розгляду суд», — стверджує активіст.
Однак ця історія не закінчилася обвинувальним вироком. Навпаки, 13 березня 2014 року апеляційний суд скасував рішення Вінницького міського суду та направив матеріали на додаткове розслідування.
Окремий епізод у цій історії — вересень 2014 року. Того ранку активіст мав їхати до Києва, щоб подати документи до ЦВК для участі як кандидата у виборах до Верховної Ради по 12-му виборчому округу як конкурент Олексія Порошенка — сина на той час чинного президента України. Однак на вокзалі його затримали, повідомивши, що його було оголошено в розшук у цій самій справі. Активіст вважає, що це було зроблено з метою зашкодити йому брати участь у виборах.
В кінцевому підсумку, справу було остаточно закрито судом у 2015 році, коли Павленко вже перебував під вартою по іншій справі — «про розірваний портрет Порошенка», яка пов’язана з масовими протестами біля Вінницької ОДА 6 грудня 2014 року.
Того дня активісти вимагали відставки керівництва Вінницької облдержадміністрації. Павленко під час акції розірвав портрет Петра Порошенка. Але кримінальна справа була не лише про це.
Спочатку провадження відкрили за ч. 4 ст. 296 КК України — хуліганство, ст. 341 — захоплення державних або громадських будівель та ч. 2 ст. 345 — погроза або насильство щодо правоохоронця. У матеріалах справи йшлося про сутички з поліцією, піротехніку, проникнення до ОДА та травмування поліцейських.
Згодом обвинувачення змінили на ч. 1 ст. 294 КК України — масові заворушення. Саме за цією статтею справу Павленка розглядав суд.
1 квітня 2016 року Вінницький міський суд визнав Павленка винним і призначив йому 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
6 грудня 2016 року Апеляційний суд Вінницької області скасував вирок, звільнив Павленка із зали суду та направив справу на новий розгляд. Таким чином, у СІЗО він провів близько двох років. Справу досі не закрито, Активіст вважає, що вона використовується «вінницькою мафією» як інструмент тиску на нього.
За цей час Антон Ковальський пройшов значну частину прокурорської кар’єри — від слідчого та прокурора до керівних посад у прокуратурах Вінницької, Чернівецької та Хмельницької областей. Очільником Хмельницької обласної прокуратури він став після гучного скандалу навколо діяльності керівниці Хмельницької обласної МСЕК Тетяни Крупи — безпартійної депутатки Хмельницької обласної ради, обраної від пропрезидентської партії «Слуги народу». Крупу затримали та повідомили про підозру у незаконному збагаченні. Скандал набув широкого розголосу також через інформацію про оформлення фіктивних інвалідностей, зокрема, прокурорам Хмельницької області.
Та і за каденції Ковальського обласна прокуратура не уникла нових скандалів. Один із них, як уже зазначали «Ми Вінничани», був пов’язаний із Антоном Венделем — прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Хмельницької обласної прокуратури. Його звільнили після історії з акаунтом на платформі OnlyFans. Частину відвертих та порнографічних відео він знімав безпосередньо у службовому кабінеті, а також надсилав інтимні повідомлення працівницям суду.
Окремі питання виникали й довкола майнової декларації самого Ковальського. У його декларації за 2025 рік, поданій у березні 2026-го, зазначена квартира площею 135,3 квадратного метра у Хмельницькому, право на яку набуте 4 липня 2025 року. Водночас дружина прокурора задекларувала за рік 3,55 мільйона гривень доходу від підприємницької діяльності, тоді як сам Ковальський отримав у Хмельницькій обласній прокуратурі 1,27 мільйона гривень зарплати.
Тепер Ковальський фактично опинився на найвищій прокурорській посаді в країні.
На цьому тлі особливого значення набуває історія, яка розпочалася ще на старті його кар’єри у Вінниці. Юрій Павленко нині згадує кримінальне провадження за статтею 161 КК України як приклад того, як, за його словами, будувалося його замовне кримінальне переслідування і яку роль у цьому відігравав молодий на той час прокурор Антон Ковальський.
Сьогодні Ковальський отримав можливість керувати всією системою прокуратури України. І тому виникає закономірне питання: чи залишиться в його роботі місце для практик, які Павленко називає замовними кримінальними справами, та чи змінилося його ставлення до подібних методів роботи за роки прокурорської кар’єри?
