Велика партійна чистка на Вінниччині! Обласна «Батьківщина» проводить показову «конференцію», щоб урочисто позбавити мандатів одразу 19 своїх же депутатів з шести місцевих рад. Офіційно це високомовно називається «відкликання за народною ініціативою», але виглядає радше як черговий сеанс використання «імперативного мандату» – зручного інструменту для усунення тих, хто раптом став неугодним партійному керівництву.
Хто під «прицілом»?
Згідно з офіційним повідомленням на сайті партії, пропозиції щодо відкликання стосуються депутатів:
- Чечельницької селищної ради (Гайсинський район): Олени Іващенко, Михайла Брижатого, Сергія Яворського.
- Мурованокуриловецької селищної ради (Могилів-Подільський район): Олександра Чорного, Петра Іванцова, Антоніни Варгоцької.
- Іванівської сільської ради (Хмільницький район): Юрія Бадрака, Олександра Крупчука, Василя Болюха, Людмили Радзієвської.
- Стрижавської селищної ради (Вінницький район): Людмили Мазай, Світлани Ортинської, Миколи Шамалюка.
- Якушинецької сільської ради (Вінницький район): Людмили Марценюк, Ліни Бровченко, Володимира Оніщука.
- Мурафської сільської ради (Жмеринський район): Антоніни Курдибахи, Антона Бернацького, Івана Копери, Миколи Копери, Людмили Піскун.
Чому зараз і навіщо? «Імперативний мандат» у дії
Такі процеси, які дехто називає «розправою над зрадниками» чи «партійною зачисткою», стали можливими після місцевих виборів 2020 року. Українське законодавство дозволяє партіям ініціювати відкликання своїх депутатів не раніше, ніж через рік після набуття ними повноважень. І як тільки цей термін сплив наприкінці 2021 року, партії почали активно використовувати цю можливість. Примітно, що цей процес не зупинився навіть попри повномасштабне російське вторгнення.
Формальними приводами для відкликання можуть бути:
- Невходження депутата до партійної фракції або вихід/виключення з неї.
- Голосування всупереч позиції фракції.
- Пропуск понад половини засідань ради чи комісій.
Однак закон містить і більш розмиті формулювання, які легко використати для усунення неугодних: «невідповідність практичної діяльності основним принципам партії» або «невиконання зобов’язань щодо звітування перед виборцями». Критики зазначають, що такі норми перетворюють депутатів на «партійних рабів», залежних від волі керівництва. Не згоден – можеш втратити мандат.
Процедура виглядає так: місцева парторганізація ухвалює рішення, його затверджує вищий керівний орган партії, після чого територіальна виборча комісія (ТВК) має зареєструвати наступного кандидата зі списку. Рішення ТВК або її бездіяльність можна оскаржити в суді, що й роблять багато «відкликаних» депутатів. За спостереженнями, на Вінниччині найактивніше імперативний мандат застосовують партії «Українська стратегія Гройсмана» та ВО «Батьківщина».
Палиця з двома кінцями
Імперативний мандат – інструмент неоднозначний. Його прихильники кажуть, що він дисциплінує депутатів, не даючи їм забувати про партію, яка привела їх до влади, та запобігає політичним «перебіжкам». Противники ж наголошують, що він суперечить ідеї вільного представництва інтересів виборців, а не лише партії, і створює ризики зловживань з боку партійних лідерів для боротьби з внутрішньою опозицією чи політичними конкурентами.
В багатьох розвинених демократіях діє вільний мандат, де депутат несе відповідальність перед виборцями, а не перед партією, хоча і там є дискусії про партійну дисципліну.
Що далі?
Нинішня «чистка» у лавах вінницької «Батьківщини» — лише один із епізодів тривалого процесу застосування імперативного мандату в українській політичній практиці. Поки одні депутати втрачають свої повноваження, інші вже готуються обійняти вакантні місця. Тим часом суди розглядають позови екс-депутатів, які вважають своє виключення несправедливим.
Наскільки ефективним і справедливим є цей інструмент в умовах українських реалій? Чи не потребує він законодавчого вдосконалення? Ці питання залишаються відкритими. На сьогодні суди Вінниччини, як і інших регіонів, заповнені позовами місцевих депутатів, позбавлених мандатів за ініціативою партійного керівництва — так званою «народною ініціативою».
За спостереженнями «Ми Вінничани», найактивніше імперативний мандат на Вінниччині застосовують партії «Українська стратегія Гройсмана» та ВО «Батьківщина». Саме між цими політичними силами сформувався своєрідний мезальянс, який простягається від обласної ради до окремих громад. Уже рік в області ширяться чутки про домовленість між цими партіями щодо спільної участі у майбутніх місцевих виборах.
На тлі цього особливу увагу привертає фігура голови обласного осередку «Батьківщини» — 53-річного народного депутата Олега Мейдича, першого заступника голови парламентського Комітету з питань аграрної та земельної політики. У ЗМІ та серед місцевих активістів обговорюють інформацію про те, що навесні й влітку 2023 року він отримав службовий дозвіл на закордонне відрядження, однак замість виконання службових обов’язків нібито вирушив на відпочинок до Італії. При цьому в окремих джерелах з кримінального середовища його згадують під прізвиськом «Монгол» — і це лише додає неоднозначності до політичного тла Вінниччини.
