Пікапи, дрони, фото з урочистих передач і звіти про допомогу фронту. У Вінниці цей сюжет давно має постійних публічних героїв: міського голову Сергія Моргунова, його політичних однодумців і Володимира Гройсмана — координатора Міжрегіонального координаційного гуманітарного штабу. Та за кадром лишається не менш важливе питання: як розглядають прохання тих військових, які не потрапили до чергового звіту?
Його публічно поставила Олена Циганкова. Вона написала у Facebook про безрезультатні звернення по допомогу, показала листування з акаунтом штабу, а редакції «Ми Вінничани» передала копії звернень військових щодо автомобілів. На її переконання, міська влада має пояснити не лише, скільки техніки передала, а й хто та за якими критеріями вирішує, кому її надавати.
Олена — колишня військовослужбовиця. За її словами, для неї війна почалася 2014 року, і відтоді вона допомагає захисникам, які звертаються до неї. Зокрема, безоплатно консультує військових із питань військового, цивільного та кримінального права, розповідає на своїй сторінці про збори й потреби підрозділів. Себе офіційною волонтеркою вона не називає і до реєстру волонтерів не входить; свою безоплатну правову роботу називає юридичним волонтерством.
«Я не вважаю себе волонтеркою і не перебуваю в реєстрі волонтерів. Але юридичним волонтерством я дійсно займаюсь, я надаю безкоштовні юридичні послуги діючим військовим в будь якому праві – військовому, цивільному та кримінальному».
Вона пояснює: «Я колишня військова. Для мене війна почалася ще у 2014 році, і всі ці дванадцять років я допомагаю військовим, коли до мене звертаються. Допомагаю всім, незалежно від того, у якому підрозділі людина служить». Найчастіше, за її словами, звертаються хлопці з Вінниці. Про потреби військових вона пише на своїй сторінці, щоб підписники могли донатити або поширювати збори.
Із січневого прохання до жовтневих нагадувань: скільки можна чекати?
Олена розповіла редакції, що свій перший шлях до штабу почала із сайту. Шукала адресу для подання заявок від військових, але чіткого порядку так і не знайшла. Запитала в коментарях під публікаціями штабу — їй порадили писати в Messenger. Так і почалося листування, яке згодом стало частиною публічного допису.
«Коли я вперше спробувала передати заявку від військових до Міжрегіонального гуманітарного штабу Володимира Гройсмана, то зайшла на сайт штабу. Мене здивувало, що я так і не знайшла, куди надсилати документи».
Як розповідає Олена, після запитань у коментарях їй назвали лише Messenger. «Яка юридична особа відповідає за реєстрацію та розгляд цих звернень, мені досі невідомо», — додає вона.
І ця переписка тривала не один день і навіть не один місяць. На кадрах із відео видно повідомлення, позначені 7 січня, 2 та 15 вересня і 31 жовтня 2026 року. Спочатку Олена просила підказати, як зв’язатися з керівництвом штабу, потім надсилала звернення й нагадувала про потреби військових. До кінця жовтня питання залишалося для неї відкритим.
За словами Олени, упродовж цього тривалого спілкування через месенджер вона передала близько чотирьох офіційних заявок від військових — не всі одразу. Допомагала готувати документи, надсилала їх за вказаним контактом, бачила позначки про прочитання. Однак, стверджує, рішень щодо надання допомоги так і не дочекалася, а військові, для яких зверталася, техніки від штабу не отримали.
«Через Messenger я передала близько чотирьох офіційних заявок від військових. Я допомагала хлопцям готувати документи й надсилала їх за вказаним контактом. У листуванні я бачила позначки, що повідомлення прочитали. Жодної відповіді я не отримала. Військові за цими заявками допомоги від штабу також не отримали».
Це пряма оцінка Олени результату її звернень. У показаному відео при цьому є одна процедурна відповідь акаунта штабу: з вимогою надіслати офіційні документи. Важливе інше — чи ухвалили після їх отримання рішення по суті.
У відео справді видно, як авторка неодноразово нагадує про прохання. Є там і повідомлення від акаунта штабу з роз’ясненням, що потрібні офіційні документи військової частини. Олена каже, що документи надіслала. Відповіді по суті останніх звернень у показаній переписці немає. Останній контакт із представниками штабу, за її словами, виник уже після різких коментарів, які вона залишила під їхніми публічними звітами.
«Кожну заявку мають зареєструвати й дати підрозділу відповідь по суті», — говорить Олена. І пояснює цілком практично: якщо машину можуть надати, військовим слід сказати коли; якщо ні — повідомити причину, щоб вони не втрачали час і шукали її в іншому місці.
Три командирські листи. Пікапи потрібні не для фотозвіту
Редакція отримала копії трьох звернень військових, адресованих Володимиру Гройсману як координатору Міжрегіонального координаційного гуманітарного штабу. Найраніший із наданих листів датований 8 листопада 2025 року, два інші — 28 та 30 жовтня 2026-го. Між датами підготовки першого й останнього документа — майже рік. В одному з них військові просили допомогти придбати повнопривідний автомобіль у визначений ними строк, в інших — так само пояснювали потребу в транспорті для виконання бойових завдань. Листи містять підписи та реквізити; для публікації ідентифікаційні дані військових і підрозділів будуть приховані. Дати на документах свідчать про тривалість історії звернень, але не є самі по собі підтвердженням дати їхнього надсилання або отримання штабом.
У документах військові не просто просять пікапи. Вони пояснюють, що частину транспортних потреб доводиться закривати власними коштами та допомогою небайдужих людей, а також зобов’язуються надати акти приймання-передачі й інші підтвердження використання майна. Іншими словами, прохання — письмове, призначення — конкретне, звітність — запропонована.
Олена повідомила, що останні два звернення стали для неї вирішальними. За її словами, від інших військових вона також чула історії про прохання без відповіді або повернення документів через формальні недоліки. Ці розповіді вона сприйняла як ознаку ширшої проблеми: за якими правилами чиновники відділяють заявки, що отримують підтримку, від тих, що залишаються без зрозумілого рішення?
«Одні розповідали, що їм так і не відповіли. Іншим, за їхніми словами, повертали заявки через окремі формулювання чи технічні помилки й вимагали переписати. Хлопці прямо казали мені, що почувалися приниженими через те, як із ними розмовляли».
Олена розповідає, що саме ці розмови стали останньою краплею. Водночас ідеться про почуті нею історії військових, а не про перевірений реєстр усіх звернень до міськради.
Вона також звернулася до міського голови Сергія Моргунова з проханням про особисту зустріч — хоче обговорити попередні звернення й потребу в двох пікапах. Отриману реакцію міської влади Олена вважає незадовільною.
30 жовтня 2026 року Олена оприлюднила відкритий лист до мера. Вона вимагала термінової особистої зустрічі з Сергієм Моргуновим, хотіла з’ясувати результати попередніх звернень і запитати, чи може громада допомогти військовим із двома пікапами для виконання бойових завдань. На зустрічі наполягала протягом трьох робочих днів, посилаючись на законодавство про звернення громадян.
А ось відповідь, розміщена на сайті міськради 5 листопада, викликає ще більше запитань. У ній ідеться не про автомобілі для фронту чи зустріч із міським головою, а про інший інформаційний запит: співпрацю міської влади з громадською організацією «Федерація єдиноборств „Взаємодія“» та повноваження Василя Музики. Тобто текст оприлюдненої відповіді не відповідає предмету звернення Олени. Чи помилилися під час реєстрації або публікації, із доступних документів визначити не можна. Але відповіді на питання про пікапи у цьому тексті немає.
Два офіційні записи для порівняння: звернення №27000 та пов’язана з ним сторінка відповіді №27001.
Олена каже, що цей випадок лише посилив її розчарування. Незабаром у Facebook з’явився ще один її емоційний допис, уже з різкими висловлюваннями на адресу посадовців і штабу. Редакція не відтворює ці слова як власну оцінку, але саму публікацію залишає читачам для ознайомлення.
Бюджет купує, штаб звітує: як влаштована вінницька політична пропаганда імені Гройсмана
У цій історії є й інший, давно знайомий вінничанам сюжет. Публічна комунікація навколо допомоги нерідко висуває на передній план «команду Міжрегіонального координаційного гуманітарного штабу», тоді як фінансові документи ведуть до міського бюджету. «Ми Вінничани» про цю суперечність писали ще 2023 року і поверталися до неї в липні 2026-го.
Ось конкретний приклад. 8 липня 2026 року міськрада повідомила, що команда штабу передала п’ять пікапів Musso Grand. Але в тому самому повідомленні йшлося про бюджетний пріоритет громади «Безпека та оборона». Наша редакція проаналізувала закупівлю: виконавчий комітет Вінницької міської ради уклав договір на 40 таких автомобілів за 55 393 800 гривень із бюджету громади. Платник у документах — не штаб. Зате назва штабу — на публічній вітрині передачі.
Ще одна історія — 20 тисяч продуктових наборів, які у 2023 році роздавали в пакетах із символікою штабу. Як з’ясувала редакція з відповіді міськради, на їх формування витратили 6 454 199,59 гривні бюджетних коштів. Спонсорських чи благодійних внесків на цю конкретну закупівлю, за офіційною відповіддю, не залучали. Отже, не лише автомобілі: і продуктові пакунки могли одночасно бути бюджетною допомогою та носіями впізнаваного штабного бренду.
Це має й цілком виразне політичне забарвлення. Сам Володимир Гройсман очолює партію «Українська стратегія Гройсмана», Сергій Моргунов — міський голова й один із ключових діячів цієї політсили, В’ячеслав Соколовий — голова облради й політичний соратник. Як раніше звертали увагу «Ми Вінничани», кольори й композиція логотипа штабу нагадують партійну символіку «Української стратегії Гройсмана». Коли бюджетну передачу знов і знов представляють під впізнаваним брендом команди політиків, межа між звітом за громадські кошти та партійним піаром стає дедалі тоншою.
Коротко про статус штабу. Структуру створили у березні 2022 року за спільним розпорядженням міського голови та голови облради; Володимир Гройсман публічно виступає її координатором. Рух ЧЕСНО підтвердив, що штаб не є окремою юридичною особою: це координаційний орган, тоді як закупівлі фінансуються через бюджети. Сам собою такий формат не заборонений. Але координаційна роль — не те саме, що придбання техніки власним коштом. Для читача це принципова різниця, а для публічного звіту — відповідальність точно називати платника.
ЧЕСНО також підрахував, що лише у 2025 році на сторінці Сергія Моргунова з’явилося понад 150 публікацій про допомогу військовим. При цьому у відповіді міськради про бюджетне фінансування оборонних потреб за той рік штаб не згадали. Парадокс промовистий: у фінансовій відповіді головне — міський бюджет, а в багатьох фотозвітах на передньому плані — команда штабу. Детальний розбір цієї історії редакція опублікувала 4 листопада 2026 року.
Військовий попросив автомобіль для фронту. Що відповіла міська рада?
Для «Ми Вінничани» питання розгляду військових заявок не виникло сьогодні. Ще у березні 2024 року ми розповіли про вінничанина, військовослужбовця Анатолія Блажієвського, який просив у міськради автомобіль для свого підрозділу. У письмовій відповіді заступник мера Сергій Тимощук повідомив, що забезпечити підрозділ машиною немає можливості, пославшись на перелік військових частин, нібито визначений наказом обласної військової адміністрації. На подальший запит журналістів в ОВА повідомили, що відповідного наказу не видавали.
Тепер схожу проблему — очікування допомоги без зрозумілого результату — описує Олена Циганкова. Вона переконана, що переваги отримують певні підрозділи й волонтери, і наводить як контраст повторювані публічні передачі великих партій машин. Це її висновок із власного досвіду й розмов із військовими. Та навіть без повного реєстру всіх звернень незручне питання залишається: де оприлюднені критерії, за якими одні заявки отримують позитивне рішення, а інші — відмову або мовчання?
«Я переконана, що у Вінниці окремі волонтери й військові частини мають перевагу в отриманні допомоги. Я регулярно бачу публічні звіти про передачу пікапів великими партіями. У цих звітах раз у раз фігурують ті самі підрозділи».
Вона не називає це результатом підрахунку всіх звернень. Її питання до відповідальних осіб інше — «хто визначає черговість і за якими критеріями ухвалює рішення».
«Коліндейл»: бізнесові зв’язки, про які теж запитує Олена
У своєму дописі Циганкова звернула увагу і на інвестиційний фонд «Коліндейл». Причина — зв’язки його бенефіціарів із політичним керівництвом Вінниці. За відкритими реєстровими даними, 33,34% фонду належать Олені Гройсман, 33,33% — Наталії Моргуновій, ще 33,33% — Павлу Задорожнюку, колишньому депутату міськради. Статутний капітал фонду становить 80 млн грн.
У нещодавньому матеріалі «Ми Вінничани» йшлося про ширшу мережу бізнесових зв’язків родин політичних діячів. Зокрема, за фінансовою звітністю «Коліндейлу», його чистий прибуток за 2025 рік становив 27,686 млн грн, а за даними декларації, які досліджувало «Суспільне», Наталія Моргунова отримала від фонду понад 9 млн грн дивідендів.
Олена, яка за фахом працює з фінансами, ставить питання про походження коштів, із яких формувався капітал фонду. Вона прямо зазначає: документальної відповіді про можливе використання бюджетних грошей не знайшла.
«Про інвестиційний фонд „Коліндейл“ я знаю давно. Мені відомо, хто входить до складу його засновників. Як фінансистку мене цікавить, з яких джерел сформували статутний капітал фонду і чи використовували для цього кошти міського бюджету. Документальної відповіді на це питання я не знайшла».
Олена пояснює, що, на її думку, кілька місцевих родин мають надмірний вплив на бюджетні рішення, і саме тому хоче побачити документи про походження капіталу фонду. Ця думка — її політична оцінка, не встановлений документами факт бюджетного фінансування «Коліндейлу». У відкритих джерелах, перевірених редакцією, також немає підстав пов’язувати капітал «Коліндейлу» із закупівлями для військових. Водночас самі задекларовані бізнесові зв’язки родин політиків є фактом і становлять суспільний інтерес, коли йдеться про використання й публічне представлення коштів громади.
У військових немає часу чекати чергового красивого звіту
Олена не просить вигадувати новий церемоніал передачі допомоги. Її вимога значно прозаїчніша: зареєструвати кожне звернення, назвати відповідального, повідомити рішення та його підстави. Вона каже, що звернення військових не повинні залежати від того, чи знайомий заявник із потрібними людьми й чи з’явиться його підрозділ у кадрі наступного відео.
«Мені складно запропонувати справедливу формулу розподілу допомоги, коли військові навіть не знають, що сталося з їхнім зверненням. Кожну заявку мають зареєструвати й дати підрозділу відповідь по суті. Якщо місто може надати машину, хлопцям потрібно сказати коли. Якщо відмовляє, пояснити причину».
На її переконання, від відповіді залежить, чи чекатиме підрозділ техніку, чи шукатиме її негайно в іншому місці. «Їхні родини вже не в змозі власним коштом купувати все, чого бракує на фронті», — говорить Олена.
Місто звітує про автомобілі, куплені за бюджетні гроші. Штаб — про передачі цих автомобілів. А військові, чиї листи показала Олена, запитують про найпростіше: хто відповість на їхні заявки?
«Я сподіваюся, що хлопці, чиї заявки залишилися без відповіді, вимагатимуть пояснень і отримають їх від тих, хто відповідав за розгляд цих звернень».
Обговорення
Думки читачів сайту та наших соцмереж — разом.
Поки немає опублікованих коментарів. Долучайтеся до обговорення.