Жежелівський гранітний кар’єр на Вінниччині вдруге за рік шукає покупця за 3,5 мільйона доларів США. Втім, попри повторну спробу продажу, охочих придбати актив досі не знайшлося. Причини — не лише економічні, а й репутаційні: підприємство пов’язують із «тінню» токсичного російського олігарха Олега Дерипаски. Чи справді цей зв’язок має під собою підстави, чому актив залишається без покупця, та чи вдасться позбутися скандальної репутації — питання відкриті.
У Вінницькій області, неподалік траси М21 Житомир — Вінниця, за пагорбами поблизу села Жежелів у Глуховецькій громаді розташоване підприємство з непростою історією. Приватне акціонерне товариство «Жежелівський кар’єр» видобуває темно-сірий граніт із гранатовими вкрапленнями вже понад п’ять десятиліть — із 1975 року. За цей час камінь встиг побувати у власності радянських трестів, австрійської будівельної корпорації та кіпрських офшорів, опинитися під загрозою конфіскації і стати предметом судових баталій, зокрема у Вищому антикорупційному суді. Нині кар’єр знову шукає нового господаря.
Офіційне оголошення про продаж з’явилося на інвестиційній платформі InVenture. Продавці просять 3,5 мільйона доларів США за 100% підприємства — трохи більше, ніж рік тому, коли продаж карєру не відбувся. Родовище площею 54,9 гектара має ліцензію на видобування до 2036 року, балансові запаси граніту понад 15,7 мільйонів кубометрів і нещодавно модернізований дробильно-сортувальний комплекс. На папері — ідеальний інфраструктурний актив для воєнного і повоєнного часу, коли попит на щебінь і будівельний камінь зростатиме. На практиці — підприємство з обтяжливою репутацією, яку не вдається скинути кілька років поспіль.
Щоб зрозуміти, чому навколо невеликого провінційного кар’єру виникло стільки галасу, треба повернутися до 2021 року. Тоді підприємство, разом із закарпатським Хустським кар’єром андезиту, належало австрійській будівельній групі STRABAG SE. Австрійська компанія — один із найбільших підрядників Центральної та Східної Європи, але у її акціонерній структурі ховалася неприємна деталь: близько 27,8% акцій STRABAG контролював через кіпрську структуру Rasperia Trading підсанкційний російський олігарх Олег Дерипаска — людина з найближчого оточення Кремля, власник алюмінієвого гіганта «Русал» і конгломерату «Базовий елемент». Формально кар’єр не належав Дерипасці напряму — він лише був міноритарним акціонером корпорації, яка своєю чергою мала українські дочірні підприємства. Саме цю схему непрямого контролю пізніше й поставить у провину Міністерство юстиції, вимагаючи конфіскації. СБУ встановила, що Дерипаска керував українськими підприємствами через підконтрольні комерційні структури, намагаючись приховати своє відношення до них.
У жовтні 2021 року обидва кар’єри — Жежелівський і Хустський — купила група українських бізнесменів: Ігор Мазепа, Віталій Антонов, Ігор Завіновський і Василь Даниляк. Заплатили $2 млн за обидва об’єкти разом. Але оформили угоду не на себе — а на свого партнера, громадянина Німеччини Флоріана Гута, який офіційно і значився власником у реєстрі.
Чому саме так? STRABAG продавала обидва кар’єри лише в одному пакеті, не погоджуючись розбивати угоду. При цьому Жежелівський кар’єр українські партнери купувати взагалі не планували — він «додався» до Хустського в навантаження. Мазепа пізніше запевняв, що угоду перевіряли більше року із залученням аудиторів і юристів.
Але саме схема з підставним покупцем і вийшла боком. Коли після початку повномасштабної війни влада України почала вивчати активи, пов’язані з Дерипаскою, ця конструкція — реальні власники ховаються за номінальним — дала прокурорам підставу засумніватися: а чи справді угода була такою чистою, якою її описували?
У лютому 2023 року держава спробувала забрати кар’єри. Міністерство юстиції звернулося до Вищого антикорупційного суду з вимогою передати обидва об’єкти — Жежелівський і Хустський — у державну власність. Разом із ними під конфіскацію потрапляло й інше майно Дерипаски в Україні на загальну суму понад 10 мільярдів гривень. Суд позов задовольнив.
Аргумент прокурорів був такий: неважливо, хто записаний власником у реєстрі — насправді кар’єрами керував Дерипаска через свій ланцюжок офшорів і підставних компаній. А він перебуває під санкціями, тож його майно підлягає вилученню.
Але вже через чотири місяці, у червні 2023 року, Апеляційна палата того ж суду це рішення скасувала — принаймні щодо кар’єрів Мазепи і партнерів. Апеляція вирішила, що українські покупці не знали і не могли знати про проблему: угоду вони уклали ще до того, як відповідні санкції набули чинності, а значить — діяли законно. Кар’єри залишилися у приватних руках.
Іншим активам Дерипаски пощастило менше. Миколаївський глиноземний завод і Глухівський кар’єр кварцитів на Сумщині апеляційний суд усе ж таки передав державі — там ситуація з власністю виявилася значно прозорішою, і заперечити причетність олігарха не вдалося.
У жовтні 2024 року Мазепа і Антонов вперше офіційно з’явилися в реєстрі як власники кар’єру — через кіпрську компанію Overin Limited, яка й числиться формальним власником підприємства. До того в документах фігурував лише Флоріан Гут. Частки розподілилися майже порівну: близько 41% у кожного.
Паралельно вони шукали покупця — і, власне, робили це ще до офіційного переоформлення. Перше оголошення про продаж вийшло у лютому 2024 року з ціною 3,25 мільйона доларів. Охочих не знайшлося.
Нині кар’єр виставлений знову, але вже за 3,5 мільйона. У новому оголошенні продавці роблять акцент на тому, що влітку 2024 року провели серйозну модернізацію: завод автоматизували, тепер усі процеси керуються з центрального пульта, і людський фактор зведений до мінімуму. Також згадується залізничний під’їзний вузол — зручно для великих поставок.
Окремо в оголошенні підкреслюється, що кар’єр має «подвійне призначення». Це натяк на те, що граніт придатний не лише для звичайного будівництва, а й для потреб армії та оборонної інфраструктури — аргумент, який у воєнний час може зацікавити певне коло покупців.
Причини продажу відкрито не називаються. Але логіка очевидна: актив залишається юридично чистим, проте репутаційно обтяжливим — надто часто поряд із назвою кар’єру фігурує ім’я Дерипаски. В умовах воєнного часу і загостреної уваги до походження капіталів такий шлейф зайвий навіть для найбільш витриманих ділових людей.
Дійові особи:
Ігор Мазепа — київський інвестиційний банкір, засновник і генеральний директор компанії Concorde Capital, яку він відкрив 2004 року. Companie входить до трійки найбільших інвестбанків України та працює в металургії, нерухомості, нафтогазі та інших секторах. Публічна людина, регулярно коментує економічну ситуацію в Україні. У грудні 2024 року був затриманий ДБР під час перетину кордону — за його словами, справа є політично вмотивованою.
Віталій Антонов — засновник групи «Галнафтогаз» і мережі автозаправних станцій ОККО, яка налічує понад 400 станцій по всій Україні. Починав із торгівлі нафтопродуктами на початку 1990-х на Львівщині, згодом розбудував диверсифікований холдинг — від страхування і банку до виробництва хліба та будівництва нерухомості. Один із найвпізнаваніших бізнесменів Західної України.
Ігор Завіновський — менеджер у структурах Мазепи і Антонова. З 2019 року очолює правління ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» — цементного заводу, який партнери спільно придбали у 2019 році. Публічно маловідомий, але є ключовою операційною фігурою в спільних проєктах у гірничодобувній галузі Мазепи і Антонова.
Василь Даниляк — давній топ-менеджер групи «Галнафтогаз», перший віцепрезидент ОККО. Пройшов у компанії шлях від економіста-бухгалтера до першого заступника голови наглядової ради. Фактично це людина Антонова всередині бізнесу — його довірений партнер у спільних інвестиційних проєктах.
