Шлях до спортивного Олімпу рідко буває прямою дорогою без перешкод, і життєва історія волейболіста Василя Тупчія — яскраве тому підтвердження. Сьогодні 34-річний діагональний (гравець атакувальної лінії, який зазвичай є одним із головних бомбардирів команди) є одним із найпомітніших лідерів національної збірної України, однак його кар’єра не раз буквально висіла на волосині.
Усе почалося в невеличкому селищі Копайгороді на Вінниччині, де народився Василь, причому абсолютно випадково. Місцевий тренер Адольф Ліщук, який згодом став для хлопця другим батьком, спочатку хотів набрати дівочу команду і прийшов запросити Василеву сестру Ірину. Мати дівчинки погодилася, але поставила умову: взяти в секцію і Васю, щоб той не тинявся без діла. Так майбутній лідер збірної цілий рік тренувався пліч-о-пліч із дівчатами, поки не з’явився тренер для хлопчачої групи.
Справжня пристрасть до гри прокинулася у хлопця у дев’ятому класі, коли він опинився в київському спортивному інтернаті. Подаючи м’ячі під час запеклих матчів Суперліги між київським та харківським «Локомотивами», Василь закохався в атмосферу великого волейболу і твердо вирішив стати професіоналом. Проте вже за рік його мрію жорстоко приземлили: через відносно невисокий на той момент зріст хлопця визнали «неперспективним» і просто вигнали з інтернату. Повернувшись у село, Василь почувався розгубленим і серйозно думав над тим, щоб назавжди забути про волейбол та піти заробляти копійку, адже родина не мала фінансової змоги його утримувати.
У цей критичний момент усе вирішила наполегливість його матері. Вона не дозволила синові опустити руки і привезла його до Вінниці. Там Василь вступив до коледжу, де була волейбольна команда, а згодом — до Вінницького національного аграрного університету. Саме виступаючи за команду «аграріїв» в Суперлізі, хлопець уперше відчув смак справжньої гри, коли під аплодисменти заповнених трибун виходив на заміну. Після цього Василь виступав за команду Сумського державного університету, однак через фінансові труднощі, які переживав український спорт після анексії Криму, цей етап кар’єри швидко завершився. а А далі — закордонні контракти.
Спочатку був Казахстан, де за чудових умов для тренувань довелося жити в доволі депресивному місці, але саме звідти Василя вперше викликали до збірної. Потім — три неймовірні роки у французькому клубі «Араґо де Сет». Це затишне приморське містечко волейболіст згадує як одну велику родину, де перехожі пригощали його круасанами, а після матчів гравці обов’язково спілкувалися з фанатами у пивній фан-зоні.
Проте за гарною картинкою успіху завжди ховаються важкі випробування. Ще в молодому віці Василь зазнав складної травми — перелому руки, який вимагав встановлення металевої пластини та тривалої реабілітації. Грошей на лікування та життя практично не було, і якби не підтримка дружини Вікторії, яка витримала всі його сумніви та скарги, він би точно залишив спорт.
Сьогодні психологічно тисне й війна: родина Василя живе в Україні під щоденними обстрілами, діти ходять до української школи, а друзі служать у ЗСУ. Попри це, Тупчій знаходить сили грати за львівський клуб «Барком-Кажани» в польській Плюс-лізі та вести за собою національну збірну.
Його шлях у збірній також не був безхмарним. Після історичного чвертьфіналу на Чемпіонаті світу 2022 року, де синьо-жовті змусили плакати від емоцій тисячі вболівальників, команда пережила гучний скандал. Через зміну тренера Угіса Крастіньша на Рауля Лосано виник конфлікт із федерацією, і вісім ключових гравців, включаючи Василя, оголосили бойкот. Проте згодом лідери повернулися, щоб продемонструвати неймовірну гру в Лізі націй, де Тупчій увійшов до списку найкращих атакувальних гравців турніру та допоміг здолати потужну збірну Японії.
Зараз Василь активно веде власні блоги у TikTok (понад 11 тисяч підписників), Instagram (майже 8,5 тисячі) та Telegram (близько 4 тисяч), намагаючись зробити український волейбол популярнішим, а після завершення кар’єри мріє відкрити власний дитячий зал.
Цю душевну та детальну життєву історію спортсмена розповіло популярне видання «Чемпіон» у своєму великому інтерв’ю-портреті. Проєкт «Чемпіон» є невіддільною частиною медіагрупи «Українська правда», яка з травня 2021 року належить провідній українській інвестиційній компанії Dragon Capital, заснованій чеським бізнесменом Томашем Фіалою.
