Державне бюро розслідувань та Офіс Генерального прокурора тріумфально відзвітували про «велику перемогу»: до суду скеровано справу колишнього очільника Хмельницької окружної прокуратури, який цинічно оформив собі довічну інвалідність та незаконно збагатився більш ніж на мільйон гривень з державного бюджету. Гучні заголовки, звитяжні реляції, запевнення у невідворотності покарання. Та за лаштунками цієї показової справи криється історія системного цинізму, кругової поруки та вибіркового правосуддя, про які у своїх пресрелізах правоохоронці воліють мовчати.
Герой переможних звітів
Ім’я обвинуваченого, яке старанно оминули речники у Державного бюро розслідувань та у Офісу генпрокурора, давно стало скандально відомим — це Сергій Наконечний. За версією слідства, ще у 2020 році він, не маючи жодних реальних проблем зі здоров’ям, за ймовірного сприяння медиків з МСЕК отримав II групу інвалідності. Це дозволило йому до листопада 2024 року незаконно отримати від Пенсійного фонду 1 074 235 гривень. Тепер його звинувачують у шахрайстві в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 190 КК України), а справу передано до суду. На цьому переможна частина історії, яку нам розповідають, закінчується.
Що «забули» розповісти ДБР та Генпрокуратура
За резонансними звітами ховається чимало «незручних» деталей, які вимальовують дещо іншу картину. Після оголошення підозри Наконечного усунули від посади лише на два місяці. Уже наприкінці лютого 2025 року суд… повернув його на робоче місце. Ба більше — Феміда пом’якшила запобіжний захід: замість домашнього арешту прокурор отримав лише особисте зобов’язання.
Відчуваючи, що ґрунт вислизає з-під ніг, він, ймовірно, спробував «загубитися» в системі. І вже 4 березня 2025 року Наконечного переводять до Кам’янець-Подільської окружної прокуратури. Спроба вивести фігуранта гучної справи з-під удару? Дуже схоже на те.
Звільнення ж, про яке звітували речники Офісу Генпрокурора, справді відбулося за рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП). Але лише 27 серпня 2025 року — тобто, вже після «перезавантаження» керівного складу Генеральної та обласних прокуратур.
До того ж, розслідування КДКП висвітлило кричущі факти, про які публічно також воліють мовчати:
- Тиск на медиків. Лікар-хірург засвідчив, що прокурор Наконечний, користуючись своїм службовим становищем, фактично вимагав госпіталізації та оформлення документів для отримання йому інвалідності.
- Вибіркове використання статусу. Наконечний не подавав керівництву обов’язкову для осіб з інвалідністю програму реабілітації і до червня 2024 року «забував» повідомити про свою «інвалідність» військкомат. Статус був потрібен лише для одного — отримання грошей.
- Скасування інвалідності. У листопаді 2024 року вища медична комісія, зрештою, скасувала фіктивне рішення, підтвердивши, що стан здоров’я прокурора не відповідає критеріям.
Епідемія прокурорської «інвалідності»
Але найцинічніше те, що справа Наконечного — лише крапля в морі. Ще в жовтні 2024 року журналісти викрили масштабну схему на Хмельниччині: 49 місцевих прокурорів на чолі з обласним керівником Олексієм Олійником оформили собі інвалідність через голову МСЕК та депутатку облради від «Слуги народу» Тетяну Крупу. Саме вона стала символом корупції в Україні у сфері фіктивної інвалідності, «заробивши» статки, що співставні з гараздами окремих олігархів.
Справжня реакція системи на корупційний скандал була показовою. У грудні 2024 року Офіс генпрокурора провів службове розслідування і… не знайшов підстав для звільнення жодного з 67 перевірених прокурорів. Система своїх не здає. І лише під тиском суспільного розголосу та журналістських розслідувань ДБР повідомило про підозру… двом прокурорам із майже 75 фігурантів. Окрім Наконечного, це заступник керівника Уманської окружної прокуратури Тарас Горобець. Два «цапи-відбувайли» на тлі десятків інших, які продовжують працювати й, можливо, отримувати незаконні виплати.
Таким чином, справа Сергія Наконечного — це не історія перемоги, а радше історія провалу правоохоронної системи. Вона слугує зручною ширмою, за якою ховається небажання проводити справжню чистку у власних лавах. Одна-дві показово покарані особи (попереду ще судові тяжби, і чи відбудеться реальне покарання — велике питання) створюють ілюзію боротьби з корупцією, тоді як майже ціла рота «ветеранів Ватерлоо» й надалі ловить «жирну рибку» у мутній воді прокурорської безкарності.
