У Вінницькій обласній прокуратурі розповіли про результати роботи Гайсинської окружної прокуратури із захисту земель природно-заповідного фонду.
Як зазначили у пресслужбі відомства, прокурори системно відстоюють інтереси держави в судах, домагаючись повернення незаконно відчужених заповідних територій.
За сім місяців 2026 року прокурори вже подали до суду шість позовів щодо повернення земель природно-заповідного фонду загальною площею понад 85 гектарів. Два з них стосуються земель Національного природного парку «Кармелюкове Поділля» площею понад 68 гектарів.
Першим вагомим результатом цієї роботи стала судова перемога у справі про повернення державі 23 гектарів території національного природного парку. Господарський суд задовольнив позов прокуратури, визнавши незаконним вибуття цієї земельної ділянки з державної власності.
Як пояснили у прокуратурі, ще у 2013 році під час інвентаризації земель на території нинішньої Чечельницької громади цю ділянку без урахування фактичних меж Національного природного парку «Кармелюкове Поділля» помилково віднесли до земель сільськогосподарського призначення. Унаслідок незаконної зміни її категорії земельну ділянку, всупереч вимогам законодавства та поза волею законного розпорядника, передали у комунальну власність.
Наразі суд відновив законність: право державної власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду повернуто, а можливість законно нею володіти та розпоряджатися повністю відновлено.
Втім, попри гучні заяви про «відновлення законності», офіційний реліз прокуратури традиційно оминає найважливіше. У ньому немає відповіді на ключові запитання: хто саме ухвалював рішення, через які держава втратила заповідні землі, хто роками користувався ними та чи понесе хтось відповідальність за цю оборудку.
За інформацією «Ми Вінничани», передача 23 гектарів «Кармелюкового Поділля» відбулася за безпосередньої участі державних та місцевих органів влади. У грудні 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області своїм наказом передало ділянку Чечельницькій селищній раді як звичайну землю сільськогосподарського призначення, а вже у липні 2021 року селищна рада зареєструвала її у комунальній власності.
Коли у 2026 році прокуратура звернулася до суду, селищна голова Чечельника Світлана Палісіка не заперечувала проти позову та подала заяву про повне визнання позовних вимог. 9 червня 2026 року Господарський суд Вінницької області ухвалив рішення про скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки державі.
Однак повернення 23 гектарів стало лише першим етапом. У червні 2026 року Господарський суд Вінницької області відкрив провадження ще в одній справі, яка стосується понад 45 гектарів земель «Кармелюкового Поділля». Саме у цьому провадженні фігурує конкретний приватний землекористувач.
За матеріалами справи, у серпні 2018 року Головне управління Держгеокадастру передало цю земельну ділянку в оренду СТОВ «Агрофірма «Вербка». Попри те, що земля належить до природно-заповідного фонду, 24 липня 2025 року Чечельницька селищна рада уклала з підприємством додаткову угоду, якою продовжила строк оренди.
За даними аналітичної системи YouControl, 51% статутного капіталу СТОВ «Агрофірма «Вербка» належить його директору Роману Гончаренку.
Роман Гончаренко добре відомий на Чечельниччині не лише як керівник агропідприємства, а й як місцевий політик. Він двічі обирався депутатом Чечельницької районної ради. На виборах 2010 року представляв «Народну партію» Володимира Литвина, а у 2015 році був обраний від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» (нині — «Європейська Солідарність»), балотуючись як безпартійний. Упродовж обох депутатських каденцій він залишався директором СТОВ «Агрофірма «Вербка».
Наразі прокуратура вимагає у суді визнати недійсним договір оренди із сільськогосподарським товариством, скасувати державну реєстрацію права комунальної власності та повернути державі ще понад 45 гектарів земель Національного природного парку «Кармелюкове Поділля».
Розгляд цієї справи триває. І якщо прокурорські повідомлення говорять про «відновлення законності», то матеріали судових проваджень дозволяють побачити значно ширшу картину — заповідні землі роками перебували у користуванні структур, пов’язаних із впливовими представниками місцевого аграрного та політичного середовища. Відповідь на питання, хто нестиме відповідальність за незаконне вибуття цих земель із державної власності, поки що залишається відкритою.
